Хто адвокат у держави?

Останнім часом практикуючих юристів, а також звичайних громадян, дивує і обурює відношення судової системи до захисту прав людини.

Час від часу в різних кутах нашої батьківщини різні групи населення – чорнобильці, афганці, пенсіонери, діти війни та інші – проводять громадські протести та висловлюють своє обурення з приводу політики держави по виплаті коштів за рішеннями судів та прийняття взагалі вказаних рішень.

Доволі складна ситуація і з захистом прав платників податків в адміністративних судах. Авторів статті здивувала статистика, надана Державною податковою службою України щодо кількості справ, які виграли податкові органи, а саме - відповідно до повідомлення Інформаційного агентства «Уніан» від 28.08.2012, податкові органи виграють в 9 з 10 справ.

У зв’язку з чим постало питання, чи такі професійні юристи працюють в податкових органах, чи так правильно та обґрунтовано складають акти перевірок та інші документи ревізори, чи справа в іншому? А може, платники податків всі - негідники та тільки і думають, як поцупити кошти з бюджету?

Читаючи такого роду заяви Державної податкової служби України, у звичайного платника податків виникає думка, а навіщо судитися з державою, коли вона завжди перемагає?

Крім того, податкові консультанти на даний час в більшості випадків радять «вирішувати питання на місці», не доводячи його до суду, оскільки стверджують, що там начебто перспектив майже немає.

Необхідно відзначити, що автори статті вважають, що якщо б не було перспектив судитися з державою, то взагалі багатьом адвокатам необхідно було б змінити напрямок своє практики, але разом з тим слід визнати, що в судах судитися з державними органами стало важче.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Адміністративні суди розглядають всі справи, пов’язані зі спорами фізичних або юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності. Крім цього, адміністративні суди розглядають спори, пов’язані із публічною службою, реалізацією повноважень управлінськими суб’єктами. Особлива категорія справ, які розглядають в адміністративному суді – спори про правовідносини, що пов’язані із виборчим процесом та референдумом.

Відповідно до інформації, розміщеної на офіційному сайті Вищого адміністративного суду України (http://www.vasu.gov.ua), пріоритети адміністративної юстиції полягають у сфері захисту прав громадянина, а не держави, що має сприяти зростанню довіри до судової влади в країні.

Необхідно відзначити, що вказаний пріоритет адміністративної юстиції, проголошений Вищим адміністративним судом України, видається жартом.

Можливо, автори статті і помиляються, але проаналізуємо статистику – як кажуть, статистика вперта річ.

Відповідно до інформації, озвученої Головою Вищого адміністративного суду України Ігорем Темкіжевим на Пленумі ВАСУ 16 березня 2012 року, у 2011 році окружними адміністративними судами розглянуто 241-у тисячу справ. Окружними адміністративними судами задоволено позовних вимог у 72-х відсотках справ. Тобто в переважній більшості справ судами було визнано обґрунтованість звернень громадян і юридичних осіб до суду.

У зв’язку з вказаним дивує: а як це юристи податкових органів в січні-липні 2012 року виграли 92 % судових справ, а саме - 42,5 тисячі справ на загальну суму 26,6 мільярдів грн?

Як зазначив голова Вищого адміністративного суду України Ігор Темкіжев, найчастіше рішення про скасування судових рішень Вищого адміністративного суду України у 2011 році ухвалювалися Верховним Судом України у справах з приводу реалізації податкової політики та за зверненнями податкових органів із деякими видами вимог, зокрема зі спорів щодо адміністрування окремих податків, зборів та обов’язкових платежів, та у справах зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах зайнятості населення та соціального захисту громадян.

Для прикладу, з 94 584 рішень, прийнятих господарськими судами в 2011 році, 74 145 було про задоволення позову, тобто судами задоволено позовних вимог у 78,39 відсотках справ.

Необхідно відмітити, що на сьогодні кардинально змінилась судова практика у справах, що стосувались розгляду так званих «соціальних позовів», тобто позовів про виплату пільг та компенсацій дітям війни, чорнобильцям, пенсіонерам, багатодітним сім’ям тощо.

У зв’язку з тим, що очевидність направленості судової практики в бік захисту державних інтересів від стягнення коштів з Державного бюджету України є зрозумілою навіть для тих, хто не має юридичної освіти, проте має досвід боротьби за свої законні права та інтереси в судах України, значна кількість наших співвітчизників останнім часом зневірилась в справедливості судової системи.

Вказане підтверджується тим, що в І півріччі 2012 року до місцевих адміністративних судів надійшло близько 428 тисяч справ: позовних заяв, заяв, подань та клопотань. Цей показник у п’ять разів менший, ніж у першому півріччі 2011 року (згідно з матеріалами Пленуму Вищого адміністративного суду України від 14 вересня 2012 року).

В наукових колах обговорюється теза, що судова система має стояти на захисті інтересів всіх громадян, приймаючи рішення про стягнення коштів з бюджету.

З огляду на вказані тези необхідно проаналізувати теорію виникнення адміністративної юрисдикції, щоб зрозуміти її основну мету та ступінь її досягнення в нашій судовій системі.

Виникнення й розвиток інституту адміністративної юстиції значною мірою пов'язані із втіленням у життя теорії поділу влади. Завдяки цьому постійно зростала роль судової влади під час розгляду правових суперечок між адміністрацією й громадянами, а самі чиновники переставали бути суддями у своїх справах.

Зараз у багатьох країнах світу (Німеччина, Франція, Швеція й ін.) інститут адміністративної юстиції одержав своє законодавче закріплення. Закордонний досвід функціонування цього важливого юридичного інституту дозволяє виділити два його основних види: 1) здійснення адміністративно-юрисдикційної діяльності загальними судами; 2) здійснення такої діяльності спеціальними адміністративними судами.

Основна риса адміністративної юстиції проявляється в її організаційному відокремленні від органів і структур, які виконують виконавчі функції.

Адміністративна юстиція - це встановлений законом порядок розгляду й вирішення в судовій процесуальній формі справ, які виникають в області державного управління між громадянами або юридичними особами, з одного боку, і органами державного управління (посадовими особами), - з іншого, здійснюваний загальними або спеціально створюваними для рішення правових суперечок судами.

У світовому досвіді в цілому адміністративна юстиція являє собою один із засобів обмеження виконавчої влади, а адміністративні суди - засіб реалізації принципу поділу влади, додатковий захисний механізм суб'єктивних прав і свобод громадян.

Забезпечення гарантій суб’єктивних прав громадян у відносинах з адміністративними органами є обов’язком правової держави, що обумовлює необхідність функціонування незалежної адміністративної юстиції в Україні, яка б, з одного боку, захищала суб’єктивні права громадян, а з іншого – за допомогою судової практики забезпечувала законність діяльності органів державної влади і, таким чином, сприяла зміцненню правопорядку в державі.

Отже, запровадження адміністративного судочинства зумовлене правовою природою публічно-правових спорів, де громадянину протистоїть потужний адміністративний апарат.

Вирішити питання: чи відповідає нині діюча в Україні адміністративна юстиція демократичним принципам та чи вона направлена на виконання завдань, задекларованих в статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, потрібно кожному для себе самостійно, але наявність недоліків в побудованій системі є очевидною.

Отже, на думку авторів, в Україні донині так і не склалася система надійного захисту як приватних, так і публічних інтересів судами, а з прийняттям Кодексу адміністративного судочинства України і утворенням системи адміністративних судів - захист прав, свобод та інтересів людини і громадянина у сфері публічно-правових відносин не став забезпечуватись на вищому рівні.

Роман ТИТИКАЛО, науковий радник Адвокатської компанії «Правочин», адвокат, Кандидат юридичних наук, виконавчий директор ГО «Спілка захисту прав підприємців»