Представники влади бояться другог...

Представники влади бояться другого Майдану?

Подробиці

Опубліковано 21.09.2009 17:17

Автор:

Фото Конфлікти та закони

Законопроект № 2450 «Про порядок організації і проведення мирних заходів» загрожує істотно обмежити свободу зібрань, що з юридичної точки зору є одним з найбільш вагомих знарядь для захисту прав та інтересів громадян. Причому автори проекту примудрилися ще й зазіхнути на права і свободи тих людей, які, наприклад, просто зібралися разом попити пива. Якщо ж взяти дійсно інакомислячого, то його шанси «загриміти» в КПЗ, у разі остаточного «одобрямса» законопроекту з боку парламенту та Президента, зростають просто астрономічно.

Те, «як ми дожились до такого життя», прекрасно ілюструє ще свіжа історія досить послідовного обмеження прав так званого робочого класу. Як відомо, працівники підприємств мають право на страйк. Це право як вищу форму захисту інтересів працівників українські профспілки почали активно застосовувати в кінці 80-х – на початку 90-х років минулого століття. Зазначу, що в Конституції СРСР поняття «страйк» не було.

50-я стаття гарантувала, що громадяни мають право на свободу зборів, мітингів, вуличних ходів і демонстрацій. Але тільки «відповідно до інтересів народу і з метою зміцнення і розвитку соціалістичного ладу», а також - якщо все це не завдає «шкоди інтересам суспільства і держави». Перебудова показала батькам незалежної України, що страйк працівників не завадило б теж загнати в якісь рамки. Тому ст. 44 нашої Конституції хоч і гарантує право працівників на страйк, але уточнює, що порядок його здійснення встановлюється законом «з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров'я, прав і свобод інших людей». А слова «заборона страйку можлива лише на підставі закону» у тій же ст. 44 стали, очевидно, напуттям для творців закону «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)». Тепер профспілкові лідери чудово знають: для того, щоб почати легітимний страйк, потрібно не тільки отримати згоду мінімум двох третіх від загальної кількості делегатів конференції працівників, але й обов'язково попередити в письмовому вигляді власника підприємства не пізніше, ніж за 7 днів до її початку (для підприємств з безперервно діючим виробництвом - за 15), а також погодити з ним місце проведення страйку. У випадку ж її проведення за межами підприємства профспілка зобов'язана сповістити про це місцевий орган виконавчої влади або місцевого самоврядування. Причому не пізніше, ніж за 3 дні.

Норми вищезгаданого закону примушують відмовитися від ідеї проведення страйку, оскільки зобов'язання перед можновладцями (усі ці взаємні узгодження і терміни) можуть попросту «знерухомити» ініціативу. Тому активісти професійних спілок частіше керуються ст. 39 Конституції, яка гарантує громадянам право «збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації». Втім, і це право має своє обмеження «в інтересах національної безпеки та громадського порядку». Але заборонити проведення заходу може тільки суд і в суворо визначених випадках - «з метою запобігання безпорядків або злочинів, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей». У статті, правда, сказано і те, що органи виконавчої влади або місцевого самоврядування про проведення заходів повинні бути сповіщені «завчасно». Однак 19 квітня 2001 року Конституційний суд у своєму рішенні роз'яснив, що завчасність означає лише терміни, які передують даті проведення. Таким чином, працівник-активіст, керуючись ст.39, може провести, наприклад, страйк у формі мітингу тривалістю в кілька днів, сповістивши про це владу за день до його початку. І суд оскаржити все це не встигне, і нерви від непотрібних погоджень з роботодавцем можна вберегти.

Але «прогрес», як мовиться, не стоїть на місці. Причому навіть всупереч досягненням Помаранчевої революції... 3 червня цього року 228 народних депутатів в першому читанні голосують за прийняття законопроекту № 2450 «Про порядок організації і проведення мирних заходів». Згідно з пояснювальною запискою проекту, нововведення пропонуються «для розвитку положень Конституції». У чому ж бачать автори законопроекту цей розвиток? Пропоную Вашій увазі декілька найбільш кричущих норм.

Терміни. Законопроект встановлює, що владі необхідно повідомити за 5 днів до заходу. Цього часу, як показує практика, достатньо, щоб встигнути організувати судовий розгляд, купити суддю і заборонити людям збиратися. Цікаво, що Європейський суд з прав людини, відповідно до норм Конвенції про захист прав людини та основних свобод, визнає, що відсутність повідомлення, наприклад, про мітинг не може бути причиною для його заборони. Але авторам законопроекту те, що Конвенція давно ратифікована Україною, очевидно, невідомо. «Організатори (організатор) мирного заходу не мають права проводити мирний захід, якщо повідомлення про його проведення не було подано у встановленому цим Законом порядку», - йдеться в проекті.

Заборони на проведення. Законопроект значно розширює випадки заборони мирних зборів у судовому порядку. Так, право на проведення заходу може бути обмежено, якщо буде, наприклад, встановлено, що мета його проведення загрожує громадському порядку. Причому вирішувати, чи загрожує, і мати право зупинити проведення заходу повинен буде навіть не суд, а уповноважений представник органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Таким чином, те, чи «запакує» демонстрантів доблесна міліція в «бобики», фактично залежатиме від якогось чиновника. Чи буде він непідкупним?

Обмеження на місцевість. Збори, згідно з проектом, можна проводити тільки «в спеціально відведених чи пристосованих для цього місцях». Де саме? І це теж буде визначати місцева влада. А махінацій на цю тему вже зараз можна придумати безліч. Наприклад, щоб це місце (не виключено, що єдине в населеному пункті) мало обмежену площу та знаходилося десь на околиці. Тоді багато хто з журналістів та потенційних активістів далеко від дому/роботи просто не поїдуть, а влада зможе сміливо відмовляти неугодних у зв'язку з тим, що сьогодні це заповітне місце зайнято заходом іншої, більш лояльної організації.

Тільки за свій рахунок. Фінансування матеріально-технічного забезпечення проведення заходів державними підприємствами, установами та організаціями, а також іноземними державами, їх громадянами і юридичними особами забороняється. Автори законопроекту, мабуть, забули, що, наприклад, масштабні благодійні акції для допомоги дітям-інвалідам, дітям-сиротам, ВІЛ-інфікованим і т. д. без фінансових вливань з боку спонсорів, меценатів та грантодавців - просто неможливі. А як же «круглі столи», конференції?..

Репресивний інструмент. Гумор у тому, що в проекті міститься невеликий перелік випадків, коли закон не повинен втручатися у справи людей, які вирішили просто навіщось зібратися кількістю більше однієї людини. Законопроект, наприклад, не стосується зустрічей виборців з кандидатами в депутати та обраними депутатами, зустрічей з кандидатами на пост Президента України, весільних процесій та похорону. Як говориться, і на тому спасибі. Але таким чином будь-які неугодні владі збори можуть стати приводом для затримання співробітниками міліції.

Цікаво, що Головне науково експертне управління Апарату Верховної Ради розкритикувала проект і навіть рекомендувало повернути його авторам на доопрацювання. Але від рекомендацій цих легше не дихається. По-перше, те, чи буде прийнятий проект у другому читанні і в цілому, залежить не від експертів Апарату, а від нардепів. А по-друге, самі ж експерти і підказують, що, де і як потрібно переписати, щоб задумані норми обмеження прав і свобод народу як можна менше конфліктували з чинним законодавством.

Ну а поки невідомо, що день прийдешній нам готує. Хочеться вірити, що відповідь на це питання залежить від нас, громадян.

Михайло Лебідь, Голова Київського осередку Всеукраїнської молодіжної громадянської організації «Фундація регіональних ініціатив» (ФРІ)

Джерело: ukrpohliad.org

Наступна стаття »