​Чи існують в Україні реальні права у адвоката?

Якщо будь-якого правника з іншої країни познайомити з українським законодавством та Конституцією, він, у переважній більшості, дійде висновку, що права громадян та їхніх захисників - захищені. Однак, лише одного разу стикнувшись з діяльністю української поліції та прокуратури, він замислиться над логічним питанням: а для кого писалось законодавство, якщо поліція живе за правилами організованого злочинного угруповання і не боїться покарання за своє свавілля?

Те, що нині українці живуть з гаслом: «обережно, поліція» вже давно не новина. Після так званого «реформування» міліції, змінилась не лише назва цієї структури, яку перейменували в «поліцію», а ще й посилилося та зміцніло нахабство представників цієї установи, оскільки нині свою приналежність до поліції поліціянти сприймають як право на порушення законів, розбій, а, подекуди, і вбивство. Однак, якщо ще десять років тому своє свавілля ці перевертні у погонах проявляли серед бізнесу та пересічних громадян, то нині, незважаючи на закон і здоровий глузд, виказують його і на правозахисниках та адвокатах.

Найганебнішим є те, що поліція, прикриваючись розслідуваннями, занадто полюбила проведення обшуків у адвокатів, використовуючи такі дії не стільки для отримання доказів та «виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб», як це передбачено ст. 234 КПК України, скільки для того, аби або підкинути докази (незважаючи на відеофіксацію), або вилучити гроші та цінності (які потому зникають у невідомому напрямку, а винних знайти не можливо, оскільки провина «розмивається» між залученими до обшуку осіб), або заради тиску на адвоката, аби вибити його з процесу. Ще оригінальніше, коли представники поліції роблять спробу провести допит адвоката, аби в такий спосіб перетворити його на свідка і не дати згодом брати участь у процесі.

З подібними «вивертами» знавців закону з поліції стикнувся і адвокат Ради адвокатів Київської області Закрасняний Валерій Юрійович, коли до його квартири завітали представники СВ Обухівського ВП ГУНП у Київській області, котрі за ухвалою слідчого судді Обухівського районного суду Київської області Кравченко В.М. прийшли проводити обшук.

Однак, цікаво, чи, ухвалюючи таку ухвалу, суддя Кравченко дотримувався закону, проводячи повну і обов'язкову фіксацію технічними засобами судового засідання з розгляду слідчим суддею клопотання про обшук у адвоката, як це передбачено п. 4 ст. 87 КПК України? Адже, якщо не дотримувався, то це вже порушення закону.

Але припустимо, що суддя, виносячи цю ухвалу, ще не знав, що обшук проводитиметься у помешканні адвоката, оскільки клопотання старшого слідчого СВ Обухівського ВП ГУНП у Київській області стосувалось досудового розслідування у справі, де не фігурував адвокат, але вже під час обшуку у своїй оселі Валерій Юрійович повідомив присутніх про наявність у нього статусу адвоката, пред'явив посвідчення і пояснив присутнім, що вони повинні дотримуватись і закону «Про адвокатуру», і КПК, а вже представники поліції повинні були згадати про свій обов’язок і повідомити Раду адвокатів Київської області про проведення обшуку у адвоката, оскільки вони ж в курсі, що відсутність представника ради за умови такого неналежного повідомлення є порушенням? А також взагалі зупинити обшук і повернутись до слідчого судді, котрий точно повинен знати, що проведення обшуку у адвоката, котрий вдома (через локдауни) міг тримати документи стосовно своїх клієнтів, а тому обшук може зашкодити адвокатській таємниці, можуть проводитися виключно з дозволу суду, на підставі судового рішення, ухваленого за клопотанням Генерального прокурора, його заступників, прокурора Автономної Республіки Крим, області, міста Києва та міста Севастополя.

Та дива не сталось. Провівши обшук, витягнувши (як шулер з рукава козирний туз) якусь незрозумілу печатку з-під крісла (дивно, що не з холодильника), представники СВ Обухівського відділу поліції ГУНП у Київській області почали цікавитись, де проживає син адвоката, оскільки справа, згідно якої вони розвели свавілля, стосувалась саме його. Валерій Юрійович надав представникам поліції всю інформацію, котра їх цікавила, номер телефону сина, а також повідомив адресу, за якою той мешкає. І тут, як і водиться, один з присутніх поліціянтів телефонує сину адвоката, представляється його другом і... кидає трубку. Що заважало доблесним правоохоронцям чесно представитись у слухавку, сказати, з якого питання вони турбують? Але цього - не сталося. Ба більше: розуміючи, що батько може стати адвокатом сина, представники поліції вирішили його допитати, аби таким чином перевести у статус свідка і не дозволити йому представляти інтереси сина в майбутньому. Тобто, представники Обухівського відділу поліції продемонстрували не лише повне ігнорування законодавства, а ще й спробували провернути, як шулери, аферку, спробувавши прибрати з дороги сильного супротивника.

Валерій Юрійович, як досвідчений адвокат, знаючи, як вправно порушують законодавство ті, хто повинен його дотримуватись, повідомив присутніх, що квартира, в якій проживає син, теж належить йому, і він їх попереджає про всі правові наслідки незаконних дій, якщо вони будуть впроваджені: від вибивання дверей, до вилучення всього, що сподобається, а не того, що буде у правильно оформленій ухвалі слідчого судді.

Та чи зупиняють такі перестороги осіб у погонах, котрі ці погони розглядають як індульгенцію на дозвіл до злочину? Звісно, що ні!

Ця ж група, швиденько з'їздивши до слідчого судді Кравченко В.М, знову взяла ухвалу вже на обшук іншого помешкання адвоката, проігнорувавши усі попередження, законодавство і здоровий глузд. І що, цього разу слідчий суддя вже був не попереджений про те, що обшук буде в помешканні адвоката? Звісно, це з'ясується, коли стане відомо, чи й другого разу слідчий суддя дотримувався п. 4 ст. 87 КПК України. А якщо йому було відомо і він теж проігнорував норми законодавства, у тому числі і статтю 23 Закону «Про адвокатуру», в якій прописані гарантії адвокатської діяльності, то виходить, що його дії можуть містити ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого п. 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Однак, про таке, вже друге за день, свавілля поліції адвокат дізнався лише тоді, коли йому зателефонували, повідомивши, що в помешканні, де мешкає його син, але яке належить адвокату, вибивають двері. І тому виїхав після телефонного дзвінка вже на іншу квартиру, що йому належала.

До свого помешкання приїхав він на кінець свавільного обшуку. А згодом повернувся і син. Те, що постало перед їхніми очима, сильно здивувало б правоохоронців і суддів ЄС чи США, на досвід яких так часто посилаються нинішні поліцейські та прокурори, оскільки в Штатах та Європі в курсі, що за порушення ними законодавства доведеться відповідати не лише державі, коли з бюджету вирахують кошти, а й безпосереднім учасникам порушення.

Тим не менш, провівши в іншій квартирі адвоката обшук, повністю проігнорувавши КПК та статтю 23 Закону «Про адвокатуру», представники поліції лишили по собі не лише перевернуту догори дригом квартиру, а ще й (після поверхневого огляду) виявилось, що з квартири пропали особисті грошові накопичення, дві пари кросівок, наручний годинник та три штуки чоловічої туалетної води.

Прочитавши ще раз результативну частину ухвали судді Кравченко М.В, згідно якої і надано дозвіл на проведення обшуку у цьому приміщенні, стало зрозумілим, що слідчим суддею не наведено чіткого переліку речей або документів, які б давали змогу ідентифікувати предмет майбутнього обшуку, і які саме речі, предмети чи документи, або інше майно, мають намір відшукати слідчі органи. Те, що суддя не вказав в ухвалі чіткого переліку того, що поліцейські повинні шукати і вилучати, є порушенням законодавства і прав людини, і, зокрема, шостої статті Конвенції з захисту прав людини, про що говорить судова практика ЄСПЛ. Однак, видко, для представників Обухівської поліції, представника прокуратури та й самого слідчого судді Кравченко М.В, що законодавство України, що практика ЄСПЛ – порожній звук, оскільки вони не турбуються про свою особисту відповідальність за заохочення і впровадження поліцейського свавілля.

Звісно, що після пропажі речей до поліції було подано заяву про злочин, а на незаконні дії поліцейських Обухівської поліції подано заяву до ДБР. Однак і в ДБР не дуже переймаються роботою і дотриманням законодавства, оскільки, точно знаючи, що заяву про повідомлений злочин правоохоронців слід було внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань не пізніше 24 годин після подання заяви і повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення і вже через 24 години розпочати розслідування, як того передбачає ст. 214 Кримінального процесуального кодексу України, вони не дуже поспішають.

Конституція України, її ст. 30, гарантує кожному українцеві недоторканість житла. Зокрема, не допускається обшуку інакше, як за вмотивованим рішенням суду. Та, чи замислюються слідчі судді над вмотивованістю, коли видають ухвали про обшуки?

Ба більше, заради того, аби права кожної особи на недоторканість житла дотримувались, у законодавстві існує ст. 162 Кримінального кодексу України, яка передбачає кримінальну відповідальність за незаконне проведення в них огляду чи обшуку. Однак у нинішніх реаліях прокурори та поліція не бояться понести відповідальність за свої протизаконні дії. Та все ж, як показує практика, подекуди їх таки змушують відповідати за перевищення повноважень, і не факт, що цього разу слідчий суддя, прокурор та поліцейські уникнуть покарання, адже їхні дії - це «зловживання владою або службовим становищем, тобто: умисне, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи використання службовою особою влади, чи службового становища, всупереч інтересам служби», а це вже - ст. 364 Кримінального кодексу України.

Загалом, як нині спостерігає українське суспільство, впевненість у безкарності заохочує представників поліції не лише порушувати законодавство, а ще й використовувати Кримінальний кодекс для помсти, відкриваючи кримінальні провадження на тих, хто якось не вгодив комусь з представників влади, або нинішнього чи колишнього керівництва правоохоронних органів, так, як це сталося з сином Валерія Юрійовича, але це вже - інша історія з іншими, не менш цікавими фігурантами, щодо яких можна писати ще багато історій, в тому числі і з приводу їхнього вкрай швидкого збагачення…

Конфлікти і закони

Фото kdka.org.ua