​Проголошення Liberty як заслонка від концтабору

У нас вже восьмий рік поспіль говорять про гідність. Пафосно говорять. Однак останні два роки саме людську гідність розтоптано вщент, а допомагають її топтати - влада та більшість українських ЗМІ та ЛОМів.


Гідність - це нематеріальне право людини, що стосується поваги до особистості. Але про яку повагу до людей сьогодні можна говорити, якщо влада порушує права людини, і її в цьому підтримують ті, хто вищить про гідність?

В українській мові трактування поняття свобода - дещо розмите. Ліпше і правильніше в наш час застосовувати Liberty - законне право людей робити те, що вони хочуть, без несправедливого контролю уряду. А якщо ширше — Freedom, вживаючи його в понятті liberty, якщо говорити про свободу, яка передбачена законом та Конституцією.

Офіційно Україною ратифіковано міжнародні конвенції, що стосуються захисту людської гідності — «Європейська конвенція про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню» та «Конвенція ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання». Вони - опубліковані і розміщені на сайті Верховної ради України.

Першою ж статтею Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання вказано роз'яснення терміну «катування». А він «означає будь-яку дію, якою будь-якій особі навмисне заподіюються сильний біль або страждання, фізичне чи моральне, щоб отримати від неї або від третьої особи відомості чи визнання, покарати її за дії, які вчинила вона або третя особа чи у вчиненні яких вона підозрюється, а також залякати чи примусити її або третю особу, чи з будь-якої причини, що ґрунтується на дискримінації будь-якого виду, коли такий біль або страждання заподіюються державними посадовими особами чи іншими особами, які виступають як офіційні, чи з їх підбурювання, чи з їх відома, чи за їх мовчазної згоди. У цей термін не включаються біль або страждання, що виникли внаслідок лише законних санкцій, невіддільні від цих санкцій чи спричиняються ними випадково».

Тож, виходячи навіть з цього трактування, ми розуміємо, що держава ВЗЯЛА на себе зобов'язання НЕ НАНОСИТИ громадянам України навмисне заподіювання болю або страждання, фізичного чи морального, а також те, що подібне не буде заподіюватись державними посадовими особами чи іншими особами, які виступають як офіційні. А ст. 16 цієї Конвенції гарантує, що «кожна держава-сторона зобов'язується запобігати на будь-якій території, що перебуває під її юрисдикцією, іншим актам жорстокого, нелюдського і такого, що принижує гідність, поводження й покарання…»

Так що ж принижує людську гідність? Вікіпедія, поміж іншого, зазначає: «жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність поводження; застосування жорстоких, нелюдських, таких, що принижують людську гідність покарань; використання людини (без її волі) для наукових, медичних чи інших дослідів». А що говорити про те, що держава відібрала у людей право пересування та право на працю і можливість годувати свої родини? Це — не принижує гідність?

То про яку гідність людини можна сьогодні говорити в Україні, коли влада, в порушення Конституції, в порушення міжнародних актів вирішила всіх українців використовувати для наукових, медичних чи інших дослідів та відверто нехтувати їхніми правами, доводячи, що суспільство то - худоба?

Звісно, щоб зняти з себе відповідальність, держава, в порушення Конституції, але в особі Кабміну - структури виконавчої влади, - внесла поняття «обов'язкової вакцинації», при цьому створивши умови тиску на населення та видавши постанови і накази, котрі ідуть у розріз з Конституцією, оскільки де-факто Кабінет Міністрів і МОЗ підміняють собою Верховну раду України і загалом - перевищують свої повноваження.

Звісно, якби в Україні були чесні суди, то більшість чиновників з МОЗ та й Кабміну в цілому вже були б звільнені і під слідством. Але в Україні — безкарність, чим і користуються сьогодні особи, котрі пішли на порушення як Конституції України, так і всіх ратифікованих Україною конвенцій щодо гарантування прав людини.

Загалом можна стверджувати, що Кабінет Міністрів зі згоди особи, що назвалась гарантом Конституції, для побудови концтабору в Україні запровадив правила концтабору, мета яких - знищення особистості, а отже і гідності людини як такої.

Існує багато історичних мемуарів, у котрих колишні в'язні концтаборів описали жах, який пережили в тих умовах. Однак найкраще, здається, їх сформулював Бруно Беттельхейм, - австрійський психолог, котрий пройшов через концтабір.

Бруно Беттельхейм у своїх книгах описав те, що ми сьогодні спостерігаємо вже навколо себе. Так, психолог зазначав, що головна мета усіх правил концтабору - зламати особистість, знищити гідність, перетворивши людей на слухняну безлику масу. З його точки зору, саме концтабори стали лабораторіями по відпрацюванню механізмів управління масами, які, судячи з усього, тепер і застосовують.

Так один з механізмів тиску на людей - дезорієнтація. Якщо у концтаборі люди не розуміли, за що і на який термін їх ув'язнили, то в українських реаліях це - локдауни, котрі для одних (влади, як наглядачів, та їхньої обслуги — прикормлених ЗМІ та певних чиновників) правил не існує, а для інших - самоізоляція і нелогічні правила, що ніяк не співпадають з правилами перешкоджанню поширення вірусу, котрі відпрацьовані в медицині та вірусології, однак гарно вкладаються в парадигму насилля над особистістю. При чому, всім відомо, що Ляшко ще минулого року визнав, що перші заборони виходити в парки весною - залякування. Тобто: перше правило залякати і дезорієнтувати людей було застосовано одразу.

Друге правило - створення груп, одній з яких (при певних умовах і межах) щось можна робити , а іншій групі - ні. Застосування цього правила призвело до створення умов, як і у концтаборі, люди могли отримати (або не отримати) мінімальні потреби в харчуванні та медичних послугах. При цьому правила отримання цих послуг як у концтаборах, так і в Україні сьогодні — схожі, бо що там, що тут постійно змінювались. У наших умовах сегрегація спочатку торкнулась тих, хто виступив проти порушення Конституції, а потім вже й тих, хто зробив першу дозу вакцини, отримав побічний ефект і не бажає колоти другу або третю дозу, а тому ці люди, автоматично, перейшли в розряд тих, яких теж позбавили права на пересування і права на працю, відправляючи людей на голод, коли люди не можуть заробити коштів, щоб прогодувати свої родини.

Правило, при якому людину змушують обирати між можливістю не померти з голоду, або взяти участь у медичному експерименті, є одним зі способів моральних тортур, на які українські наче правозахисні організації - не звертають уваги. Тож, судячи з усього, справжніх правозахисних організацій, котрі б відстоювали права людини і були проти тортур не лише у в'язницях, в Україні не існує.

Також Бруно Беттельхейм докладно описав механізми панування та підкорення в суспільстві, виклавши у своїх роботах шість правил нацистів. Одне з них - введення взаємовиключних правил, порушення яких неминучі. Як пише сам автор: «це створювало атмосферу постійного страху бути пійманим. Люди були змушені домовлятися з наглядачами або «капо» (помічники СС із ув'язнених), втрапляючи у повну залежність від них. Розгорталося велике поле для шантажу: наглядачі та капо могли звертати увагу на порушення, а могли і не звертати – в обмін на ті чи інші послуги». В Українських реаліях це правило реалізовується, коли вакцинація РНК офіційно наче добровільна, але підприємців і людей залякують штрафами, шантажують втратою роботи та позбавленням інших прав, у тому числі і на медичну допомогу.

Дуже гарно на пострадянський ґрунт лягло й правило «розмиття особистої відповідальності, перетворивши її на колективну. У реаліях, які існують, влада, виробник вакцини і медики - відповідальності за життя людини не несуть, тут у тих, хто погоджується, або змушений погодитись на укол, вимагають підпис добровільності, однак з приводу відповідальності в суспільстві пропагандистами введено норму саме колективної відповідальності (її трактують як відповідальність за здоров'я суспільства), а, як пише Беттельхейм, колективна відповідальність розмиває особисту і перетворює всіх членів групи (суспільства) на наглядачів один за одним (ті, хто підтримує каральну медицину, переслідують тих, хто проти медичних експериментів на людях, а також створюють пропагандистські матеріали, котрі покликані цькувати тих, хто стоїть на засадах виконання Конституції). От і виходить, як і писав австрійський психолог, коли частина колективу (суспільства) стає вільним союзником СС та табірної адміністрації (в Україні - незаконних постанов Кабміну).

Правило щодо змушення в'язнів повірити, що від них нічого не залежить, теж реалізовано в Україні. У державі також, як і у німецьких концтаборах, «створюється непередбачувана обстановка, у якій неможливо планувати що-небудь. Крім того, людей привчають жити за інструкціями, тим самим припиняючи будь-яку ініціативу з їхнього боку». Тобто: українців вже в певній мірі перетворили на в'язнів, але ті, хто стоїть за цими планами, все ж не очікували опору від свідомої частини суспільства.

По-перше, в Україні, на відміну від європейських країн, та навіть США, ще живі люди, котрі стали нащадками тих, хто зміг вижити в концтаборах СРСР. І ці люди знають про правила каральної медицини, про тортури, про те, які жахи відбувались в ГУЛАГу, - не з книжок, а з уст рідних, які їм ті жахи переповідали. Звісно, що більшість в країні все ж живе нащадків вертухаїв та енкаведешників, бо хоч на початку тридцятих років минулого століття вони і вбивали і собі подібних (за доносами на своїх же), все ж їх вижило більше і вони лишили і більше потомства. Однак нащадки політв'язнів та дисидентів, тих, кого переслідували за інші думки, нині повстали проти створення концтабору, взявши на озброєння не лише Конституцію України, а й міжнародні акти, котрі були створені розумними людьми, що усвідомили злочини фашизму.

Ті, хто нині виступає на захист прав людини в Україні, дуже добре розуміють, що те, що відбувається у світі, відбувається через те, що громадяни більшості країн звикли довіряти урядам, навіть не допускаючи, що вони можуть порушити їхні права, або зазіхати на їхній добробут. В Україні ж люди (ті, що не при владі і не на оплаті у зацікавлених) усвідомлюють, що державі довіряти - не можна, оскільки державу уособлюють індивіди, котрі власні інтереси завжди ставили і ставлять вище суспільних, а тому ці екземпляри заради власного збагачення (або якихось інших преференцій для них) готові торгувати не лише інтересами країни, а й правами та життям людей.

І саме це треба розуміти, спостерігаючи, за тим, що відбувається в країні, адже ситуація схожа на побудову концтабору з впровадженням його правил, нехтуючи як міжнародними актами і Конвенціями з захисту прав людини, так і Конституцією України, цивільним та кримінальним кодексами.

Загалом, міжнародні документи та конвенції, на підставі яких створювалась і українська Конституція та українське законодавство, дуже чітко регламентують порушення права людини. Саме тому вони були перенесені і до українського законодавства, у тому числі і в контексті зазіхання на людську гідність, як невід'ємне нематеріальне право людини. Враховано в нашому законодавстві і Нюрнберзький кодекс - міжнародний документ, який регулює принципи проведення медичних дослідів над людьми. Однак на сьогоднішній день Кабінет міністрів України, котрий своїми постановами щодо карантинів та локдаунів перевищує свої повноваження, як і МОЗ, котрий своїми наказами також вийшов за межі своїх повноважень, є головними в країні, а правоохоронні органи, у порушення того ж законодавства, стали на бік структур, які не обирались і є лише виконавчою гілкою влади.

Звісно, що і Холокост і Голодомор, і багато інших злочинів проти людяності, дуже часто були узаконені. І лише історично, з плином часу - засуджені. Однак, щоб убезпечити українців від зазіхання влади на права людини, треба вже сьогодні проголошувати Liberty, як заслонку від концтабору, оскільки геноцид вже розпочато. Постанови уряду і дії правоохоронців вже призвели до того, що великій кількості людей немає чим годувати родини, оскільки людей лишили без засобів існування свідомо. А примус, щоб людина грала в російську рулетку, обираючи між роботою і уколом, який, якщо вона вважає, може її вбити, чи призвести до негативних наслідків її здоров'я, це - тортури, які влада використовує проти власного народу.

Гірше те, що нащадки вертухаїв із задоволенням смакують те, що у певної категорії людей немає можливості годувати родини і що вони спокійно ставляться до експериментів на людях та сегрегації. Більше того, ці люди, голосно говорячи про гідність, знищують гідність інших людей, вважаючи, що худобою у концтаборі бути краще. І саме такі ж психотипи заохочували усі звірства проти людства в минулому, однак здоровий глузд - перемагав і переможе, бо Liberty - законне право людей робити те, що вони хочуть, без несправедливого контролю уряду.

І треба пам'ятати, що гідність — це вміння відстоювати своє право на життя, право на роботу, існування, право на самостійне вирішення, що робити зі своїм тілом, право не мати над собою господаря і рабовласника, навіть, якщо його хоче уособити держава. Право - на вільне пересування без контролю з боку будь-кого і будь-якої системи. І вже точно без права держави вирішувати, коли людині можна виходити з дому і куди, не звітуючи, як раб QR-кодом, постійно думаючи, чи можна вийти на вулицю, зайти в магазин, парк театр, кінотеатр чи транспорт.

Гідність, це, перш за все, дотримання прав людини, повага до людини, право бути вільною людиною. І лише людина з почуттям гідності може будувати справедливу країну, а не концтабір з властивостями диктатури, де невідомо які персони вирішують за іншу людину, як їй жити, бажаючи контролювати чуже життя QR-кодом.

Оксана КОТОМКІНА, «Конфлікти і закони»

Фотоколаж «Конфлікти і закони»



Комментарии

Комментарии отсутствуют. Возможно, ваш будет первым?

Добавить комментарий

Новости от Киноафиша.юа
Загрузка...
Загрузка...

Сейчас западный мир сконцентрирован на дипломатии, и иногда кажется, что это последний раунд переговоров перед большой войной

подробнее
Конфликты и законы © 2008-2022.

Электронная версия всеукраинского юридического журнала «Конфликты и законы». Свидетельство о госрегистрации: КВ № 13326-2210Р от 19.11.2007 г. Полная или частичная перепечатка материалов сайта разрешается только после письменного согласия редакции. Внимание! Начиная с 21.11.2013 года (дня провала евроинтеграции с ЕС) редакция журнала «Конфликты и законы» (вопреки правилам правописания) оставляет за собой право публиковать слова «партия регионов» и «виктор федорович янукович» со строчной буквы. Также, начиная с 29.06.2016 года, редакция «КЗ» оставляет за собой право навсегда публиковать на своих страницах со строчной (маленькой) буквы слова (и образованные от них аббревиатуры) и словосочетания «москва», «россия», «российская федерация», «владимир путин», а вместе с ними и сокращение «роскомнадзор» (как и все прочие госучреждения рф), нарушив таким образом установленные правила правописания независимо от языков, на каких эти слова и названия публикуются. Это наше оружие в информационной войне с оккупантом.