​Під сусідськими обцасами

Україна всю свою історію перебувала в міцних ворожих обіймах своїх недремних сусідів. Щойно поляки відчули слабкість Галицько-Волинського королівства, як відразу ж захопили Львів і решту земель. Не дрімали й мадяри, а пізніше й румуни та московити.

Не дрімають вони й зараз – і завжди напоготові, щоб урвати ласий шматочок.

Нещодавні заяви польського міністра уже не обмежуються питаннями освіти, проблемою УПА, а відразу переміщуються у глобальні запити – повернути польським громадам костели і парафіяльні будинки! Заборонити в'їзд до Польщі окремим відомим людям, а з останнього натяку зрозуміло, що насамперед мова про Володимира В'ятровича.

І дарма, що тих чисельних громад уже нема, а ті, що є, сильно розбавлені українцями з картами поляка і після безвізу уже почали поволі худнути.

Питання повертання костелів доволі цікаве. Але чи ми їх відбирали? Чому міністр апелює до українців, а не до російських окупантів? То ж вони забирали не тільки костели, перетворюючи їх на склади, а й приватні помешкання. Вся центральна частина міста і близький центр ще довго по війні шварготів на общєпонятном. Та й зараз, минаючи групки алкашів у центральних сквериках, частіше почуєш мову визволителів, аніж місцеву.

Натомість українські церкви захоплювали не якісь визволителі, а самі ж поляки. То, може, уже почався процес повертання? Та й німцям годилося б повернути їхні кірхи. Хтось же повинен подати першим приклад толерантності і справедливості.

Угорські апетити не менш захланні. Сторіччями мадяризуючи русинів, забороняючи школи, гімназії, мадяризуючи Церкву і географічні назви, вони добилися того, що українців в Угорщині вже нема. Окрім недавніх заробітчан та студентів. Цілі села позникали разом зі своїми назвами.

Те саме бачимо у Словаччині.

Фактично дружню руку нам свого часу простягнула лише довоєнна Чехословаччина. У той час як українці під Польщею не мали змоги відкрити свій університет, чехи надали усі умови для функціонування і університету, й інших учбових закладів, допомагаючи фінансами та виплачуючи стипендії студентам.

Але чехи нам не сусіди. А сусіди ніде не є добрими. Поляки завше ґлорифікують свою дружбу з мадярами – мовляв, браття і до шаблі, і до чарки. Але і мадяри їм не сусіди. Хтозна, чи були б братами, якби жили поруч. Бо з чехами у поляків не склалося. Щойно Гітлер захопив Чехословаччину, Польща й собі хапнула те, що погано лежало.

Сусіди дуже чутливо втягують носами той слушний момент, коли хтось біля них проявляє слабкість, коли можна бодай кусник відгризти, як то зробила вже росія.

У 1896 році Іван Франко написав статтю «І ми в Європі. Протест галицьких русинів проти мадярського тисячоліття». На ту пору в Угорщині жило до 500 тисяч русинів. А всього українців було 25 мільйонів. І ось цей народ, що був чисельнішим за будь-якого свого сусіда, окрім московитів, став найбільшим демографічним донором для угорців, поляків, румунів, словаків і навіть... білорусів.

Далі Франко пише про те, як завдяки Марії-Терезії та Йосифу II вдалося ослабити мадяризацію та полонізацію українців. Наведу цитату для тих недоумків, які не бачать різниці між австрійським цісарем і московитським царем, заявляючи, що прославляння цісаря не краще за прославляння Нікалая Второго.

«Ті великі володарі, – пише І. Франко, – обіймаючи світлим розумом і широким поглядом усі народи монархії, щиро дбали про їх потреби. Марія-Тереза причинилася до встановлення самостійної єпархії мукачівської, наділила єпископа, капітулу, церкву і семінарію землями і доброю платою, подарувала поєзуїтський монастир, церкву і замок в Унгварі на палати єпископські, кафедральний собор, семінарію і теологічний музей, зрівняла у всім, а особливо в справах духовних, духовенство руське з латинським і тим способом забезпечила русинів від утиску і переслідування латинників. В р. 1774 заснувала Марія-Тереза при церкві св. Варвари у Відні генеральну греко-католицьку семінарію духовну; угорським русинам призначено в ній 12 місць, а то 10 для мукачівської єпархії, а 2 для пізнішої пряшівської. Таким способом угорські русини одержали можність черпати для себе знання в самім центрі держави. А що около р. 1750 засновано також богословську школу в Мукачеві, де вчено по-слов'яно-руськи (її в р. 1778 перетворено на духовну семінарію і перенесено до Унгвара, та й далі вчено в ній по-слов'яно-руськи), то між тодішніми угорськими русинами розпочався такий науковий рух, що вони не тільки у себе дома мали відповідні сили для виховання молоді, але достарчували їх і для Галичини, а навіть для росії. Такі імена, як Балудянський, Венелін (Гуца), Орлай, дальше Іван Земанчик, Петро Лодій, ще і досі мають почесне місце в історії російського шкільництва і російської науки. Угорські русини, крім віденської, виховувались також у львівській семінарії, в одній і другій бували вони навіть ректорами, як Михайло Щавницький (ректор у Львові), Самійло Вулкан, Бачинський, Нодь і др. (ректори у Відні)».

Перспективи вимальовувалися доволі заманливі. Однак у 1844 р. сейм у Пешті ухвалив закон, на підставі якого введено остаточно урядову мадярську мову у всіх краях угорської корони.

Недарма під час революції 1848 р. русини стали на бік австрійського уряду, хоча тихцем було їх немало й на боці мадярів.

«За те австрійський уряд по поборенні революції починає знов до них ласкавіше відноситися. Русини почали брати участь в житті політичнім; 19 октября 1849 приїхала до Відня депутація угорських русинів... Депутація вручила цісареві ось яку петицію: угорські русини бажають, щоби: 1) введено в життя австрійську конституцію з 4 марта 1849; 2) признано угорським русинам відрубну політичну територію; 3) розграничено адміністраційні округи на округи етнографічні без огляду на попередній поділ Угорщини на комітати; 4) основано руські народні школи, руські гімназії, руську правничу академію в Унгварі і перемінено львівський університет на руський; 5) узгляднювано русинів при заміщуванні урядів, а не допускано урядників, що не знають руської мови, до урядів в руських округах; 6) видавано руську урядову часопись з запомогою уряду; 7) щоби вільно було друкувати книги кирилицею; 8) зрівняно руських урядників, священиків, учителів з особами того ж стану інших народностей; 9) узгляднено руських людей при авансі в армії і заміщено деякі урядові посади при головнім правительстві в Відні русинами; 10) заведено руських капелянів при руських полках.

Мала частина тих бажань була сповнена; невважаючи на бідність руського народу, заведено в многих місцевостях двокласові школи народні і повторюючі недільні відділи для дорослих з руською мовою викладовою; в многих місцевостях заведено знов школи парафіяльні, де вчителями, і то навіть добрими, були дяки. Коли австрійський уряд іменував Добрянського наджупаном 4 комітатів руських з осідком в Унгварі, завів той в адміністрації руську мову, позаміщував много урядів руськими семінаристами, постарався о те, що почато викладати в гімназії кілька предметів по-руськи, позаводив руські написи на таблицях в Унгварі і по селах. Його знаменитий організаторський талант зелектризував цілу Русь Угорську і підвів її до життя».

Водночас із австрійськими привілеями впав на русинів угорський гнів. «На русинів перенесли мадяри всю ненависть, якою палали до росіян за погром 1849 р.; нищити русинів зробилося немов патріотичним обов’язком мадярським, дарма що сповнювання сього ніби патріотичного обов'язку вело за собою економічну руїну, духову темноту і безпомічність півміліонної маси народу, виключало від цивілізаційного розвою і поступу цілі обширні комітати, деморалізувало і доводило до цілковитого етичного здичіння угроруську інтелігенцію, найпаче ту її часть, що з покликання свойого повинна би стояти на сторожі гуманності і етичних ідеалів – духовенство вище і нижче».

Дійшло до того, що усі три руські єпископи стали підтримувати мадяризацію церков, а за тим і шкіл. Священики і вчителі стали цуратися рідної мови, соромитися її.

Франко наводить у статті приклади того, як мадяри переслідували тих, хто не відмовився від рідної мови. Як затравили священика в Мукачеві, в якого був на парохіяльній камениці напис руською мовою. Як шкільний інспектор, запрошений на обід до священика, обурився тим, що його донька розмовляє по-руськи: «Я не можу їсти обіду разом з таким мадярським горожанином, котрий не навчив своєї дитини по-мадярськи, котрого дитина гавкає варварським жаргоном!». По сім вийшов мадяр з хати не попрощавшися з гостинним господарем». Описує випадки, коли виганяли з гімназії учнів, які на запитання, якої вони національності, відповідали, що руської.

«Мадярська свободолюбність і толеранція, – продовжує І. Франко, – доходить до того, що мадяри забороняють угорським русинам відбирати руські часописи з Галичини, навіть не політичні, лиш літературні або призначені для дітей, забороняють зноситися з галицькими, одбирають листи, писані до угорських русинів, і т. д. Навіть в абсолютній росії не робиться таких речей так явно, з таким цинізмом, а особливо з устами, повними грімких фраз про свободу, толеранцію і цивілізацію.

Щоби знищити всякі сліди Русі на Угорщині, наказав уряд перемінювати назви не лиш місцевостей, але й осіб, і то як імена, так і прозвиська на лад мадярський. Імена: Михайло, Осип, Гаврило, Василь, Стефан, Павло, Юрко, Олекса перемінено на Mihäly, József, Janos, Gabor, Bazil, Istvän, Pal, György, Sandor; по-руськи не смій тепер назватися, коли не хочеш наразитися на тисячі різних прикростей».

Те саме з прізвищами. «Подібно чисто руські назви сіл попереміновано на мадярські, і так: Нове Село – Bereg Ujfalu, Дубровка – Cserhalom, Розтока – Gazló, Сільце – Kisfalu, Гребля – Felsö Kafaszló, Залуже – Kis-Almäs, Яблоново – Nagy Almäs, Дунковиця – Nyiresfalva, Пістрялово – Pisztrahäza, Локоть – Abränka, Завидово – Zavidfalva, Чорний Потік – Fekete patak, Юровиця – Pargyörgyfalva, Неліпино – Harsfalva, Стройна – Malmös, Скотарсько – Kis-Szolyva, Гукливоє – Ingo, Воловоє – Ökörmezö, Лисичово – Rokamezö, Новоселиця – Felscö-Neresznicze, Студеное – Hideg patak, Крива – Tiszu-Kirva, Тарново – Kökenyes і т. д. і т. д. Кільканадцять назв місцевостей позістало й досі руськими; мадярів се кололо, і щоби увіковічити ювілей тисячоліття, а заразом показати Європі, що русинів зовсім нема в Угорщині, порішили і ті останні назви поперемінювати на мадярські. Так, отже, піввічні села руські стануть тепер, бодай на око, чисто мадярськими і від 1896 р. будуть називатись: Русково – Kärpät-oroszi, Руська Поляна – Navasmerö, Русь-Крива – Sebes-patak, Косова Поляна – Kaszómezo, Нересниця – Kirälyfölgye, Куштино – Refalu, Задня – Zerfalu, Майданка – Hamvas і т. д.»

І ось після всього цього нам кажуть, що наш закон про освіту не толерантний?

Юрій Винничук, Zbruc.eu

Юрій Винничук. Фото Zbruc.eu