Червива Феміда

Українську судову систему тільки будучи несповна розуму можна назвати правосуддям . Навіть на передостанній програмі Савіка Шустера люди у прямому ефірі заявили, що в Україні немає правосуддя, а є суди, які виконують замовлення чи то влади, чи то просто захищають честь прокурорів, міліції та мажорів. А ось до реального правосуддя ставляться байдуже, оскільки нинішні судді не вважають за необхідне відновлювати справедливість, оскільки бачать своє завдання в іншому: допомогти силовикам залякати людей, покриваючи своїми «рішеннями» іменем України відверте беззаконня.

Від суддівського свавілля сьогодні страждають не тільки політичні опоненти влади. Страждають і прості громадяни, коли дізнаються, що за реальний злочин бандита відпускають у залі суду і йому нічогісінько не буде за вчинене правопорушення, а невинну людину можуть мінімум рік тримати в СІЗО, і при цьому судді не реагують на апеляції та доводи адвокатів, оскільки під час судових процесів їхнє завдання - не забруднити честь мундирів прокурорів і слідчих, які не без їхньої ж, суддівської допомоги, фабрикують справи щодо невинних осіб.

Однією з найгучніших сфабрикованих слідчими і прокурорами справ можна назвати справу Олега Ніколішена - адвоката, який завжди дуже стійко і небезрезультатно відстоював права та свободи своїх клієнтів, що, звичайно ж, не подобалося слідчим і прокурорам. І одного разу вони вирішили вгамувати спритність молодого адвоката, і він з правозахисника перетворився на обвинуваченого. Сталося це в зв’язку з виконанням ним своїх професійних обов’язків, коли адвокат прийшов до райвідділу надавати правову допомогу своєму підзахисному. Проте Ніколішена без пояснень було закуто у кайдани і обвинувачено в співучасті у злочині.

Таким чином, з нашою «судовою» владою, що підтримує прокурорів та слідчих та дозволяє арештувати адвоката (коли справу порушує звичайний міліціонер, тоді як не має ні юридичного, ні морального права це робити), виходить, що кожен адвокат автоматично опиняється в «групі ризику» і може із правозахисника перетворитись на підозрюваного.

Щоправда, слід зауважити, що останнім часом влада руками силових структур намагається тиснути на правозахисників, і справа адвоката Олега Ніколішена - не перша в Україні. На сьогодні вже декілька адвокатів потрапили під роздачу силовиків і перебувають або під слідством, або в СІЗО, а судді, чітко розуміючи, що проти адвокатів справи шиті білими нитками, тим не менш, їх заарештовують та продовжують їм терміни утримання під вартою. І яке ж це правосуддя? Це прогинання під систему на догоду прокурорам і слідчим.

«Конфлікти і закони» вже писали про ситуацію з Олегом Ніколішеним і надалі також збираються її висвітлювати, оскільки, як чудово усвідомлює редакція, все, чого бояться справжні порушники закону, - розголос, відповідальність та покарання, оскільки влада коли-небудь зміниться, професійна совість прокинеться, і тоді факти, що є доказом того, як слідчі, прокурори і судді бруднили честь мундира, нарешті будуть прийняті до уваги справжніми представниками правосуддя, і нинішнім прокурорам, суддям і слідчим доведеться таки відповісти за свої беззаконня!

По Олегу Ніколішену, в контексті кримінальної справи, вже розглянулось чимало супутніх справ, поміж іншого, подання слідчих, під час розгляду яких адвокати (а їх у Ніколішена декілька) намагалися вирвати побратима по професії з лап тюремників. Ось і 23 березня 2012 року в Апеляційному суді Києва слухалася апеляція на постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 23.02.2012 року, якою Олегу Ніколішену обмежили строк ознайомлення з матеріалами кримінальної справи. Проте, по-перше, Ніколішена не було доставлено до Апеляційного суду, хоч адвокати і просили забезпечити доставку, по-друге, було відмовлено у фіксації судового розгляду (дякуємо, хоч пресу не вигнали). Також через адвоката суду повідомлялись грубі порушення при розгляді подання про те, що судом Голосіївського району м. Києва фактично було позбавлено Олега Ніколішена права на захист, оскільки йому як "особливо небезпечному злочинцю" (до речі, який незаконно утримується в Київському слідчому ізоляторі і якому намагаються пред’явити обвинувачення у злочинах, які він не вчиняв і не міг вчинити), суд не дозволив зняти наручники в судовому засіданні, в які він був прикутий в положенні руки за спиною. Тож він не мав можливості працювати з документами, кодексами та іншими паперами. Також у цьому судовому процесі адвокатом наголошувалось, що слідчий не вважав за потрібне повідомити Ніколішена та його захисників про розгляд подання і про те, що судом першої інстанції не було винесено обіцяної окремої ухвали на дії слідчого. Проте, коли апеляційному суду стало відомо про порушення слідчого, апеляційний суд цю інформацію також пропустив повз вуха.

Під час суду адвокатом також зазначалось, що судом першої інстанції було проігноровано серйозну хворобу та погане самопочуття Олега Ніколішена і категорично відмовлено у знятті з нього наручників, навіть у зміні положення рук, це при тому, що його оточувало п'ять охоронців, але, як з’ясуввалось тоді на тому суді, судом 1-ї інстанції було вигадано якісь правила, якими порушуються всі права та свободи громадянина. Апеляційний суд також проігнорував пояснення захисника, Олени Кальної, про те, що суд відбувався в маленькій кімнаті, суддя була без мантії, без нагрудного знаку, без будь-яких ознак правосуддя і, відповідно, рішення цього судді було не менш «достойним», а саме: Ніколішена обмежено у строках ознайомлення з матеріалами кримінальної справи, тоді як Ніколішен сам подавав слідчому безліч клопотань про надання йому матеріалів справи для ознайомлення, але слідчий йому або відмовляв, або умисно надавав не те, що Ніколішен просив надати, а потому раптом слідчий взагалі вирішив обмежити строки ознайомлення з матеріалами кримінальної справи. Та як потім з’ясувалось, дане обмеження було необхідним для термінової передачі матеріалів кримінальної справи до суду для розгляду справи по суті, оскільки у інших обвинувачених по цій справі закінчувався строк тримання під вартою, а випускати слідчому їх всіх ой як не хотілось, тому і вирішив матеріали, вірніше прямий доказ беззаконня органів досудового слідства, за допомогою прокуратури і підтримки суду, направити на розгляд до Дарницького суду міста Києва.

Перед початком слухання 23 березня 2012 року суд не дозволив пресі проведення аудіо та відео запису (а навіщо, щоб люди бачили «справжніх героїв» в обличчя?). Але зате суддя Мороз декілька разів під час процесу намагався уводити адвоката від основного важливого питання , а при наданні пояснень по суті - не забував вказувати: «Ви себе так поводите, тому що в залі сидить журналіст». Проте присутність преси не завадила трійці суддів відмовити в апеляції, і це не дивлячись на те, що права Олега Ніколішена з моменту його затримання та порушення відносно нього кримінальної справи старшим лейтенантом міліції і до сьогодні не просто порушені, а складається враження, що мета беззаконня проти адвоката є нічим іншим, як знищення особистості та професіонала.

За весь час намагання слідчими «зламати» Олега Ніколішена, у нього суттєво похитнулося здоров'я і наразі він знаходиться в санітарній частині слідчого ізолятора. Але ні слідчим, ні прокуратурі, ні суду до цього факту діла не має!

А як пояснити факт відмови відводу судді Приндюк М.В.? Коли захисник Олега Ніколішена заявляла відвід, то аргументувала його недовірою до судді в зв’язку з тим, що суддя Приндюк М.В. вже приймала рішення щодо продовження строку тримання його під варто. Під час того ж засідання суддя виявила і визнала порушення слідчого, про що вона винесла окрему ухвалу, посилаючись на порушення вимог національного та міжнародного законодавства. Але не дивлячись на зафіксовані порушення, все ж прийняла рішення про продовження терміну незаконного тримання під вартою (Дарницьким судом було скасовано постанову про порушення кримінальної справи з поновленням усіх прав Ніколішена, у тому числі і на свободу), а тому прийняття судами подовження строків тримання існують лише у їхній уяві, проте Олега Ніколішена із СІЗО не випускають саме через подовження строків у судовому порядку.

Проте суд, відмовляючи у відводі судді Приндюк М.В., зробив акцент лише на тому, що суддя раніше приймала участь в розгляді справи по Ніколішену О.М. А чому не згадав про ті обставини, що суддя визнала факт порушень з боку слідчого, та попри все - винесла незаконне рішення, в зв’язку з чим і виникла недовіра до суду. Та чи випадково суддя Мороз проігнорував даний факт? Це забудькуватість, чи щось інше?

Як зауважила адвокат Ніколішена, Олена Кальна: «Суду було надано пояснення щодо порушень іншими учасниками процесу, а саме слідчих і прокурора…». Проте суд сьогодні взагалі не зважає на те, що говорять адвокати, стаючи на бік слідчих і прокурорів і підтримуючи їх в їхніх беззаконних діях. Правда, не всі судді стають на захист слідства. Дарницький районний суд міста Києва 04 березня 2011 року виніс постанову про скасування постанови про порушення кримінальної справи відносно Ніколішена О.М., апеляційним судом цю постанову залишено без змін, але це рішення суду до цих пір так і не виконано!!! Не зважаючи на скасування постанови про порушення кримінальної справи, у якій Ніколішену О.М. обирався запобіжний захід тримання його під вартою, ні органи досудового слідства, ні прокуратура не звільнили його з-під варти, як це передбачено п.15 ст. 236-8 Кримінального процесуального кодексу України: «Набрання законної сили постановою судді про скасування постанови про порушення кримінальної справи тягне за собою скасування запобіжних заходів, повернення вилучених речей та поновлення прав, щодо яких на час досудового слідства встановлювались обмеження», і навіть не збирались вирішувати питання його звільнення з-під варти, а навпаки - вони безкарно, умисно продовжували фабрикування справи.

До сьогодні Олег перебуває у Київському слідчому ізоляторі без обрання запобіжного заходу по кримінальній справі, яка до нього не має жодного відношення, що саме по собі є абсурдом, юридичною аномалією. Але жоден суддя апеляційного суду з моменту набрання постановою законної сили, що розглядали подання слідчого про продовження строку тримання під вартою, завідомо знаючи про незаконне тримання Ніколішена під вартою, про наявність у нього алібі, про порушення і незаконні дії органів дізнання, тощо, нажаль, не дав належної оцінки даним фактам і не виконав свого прямого призначення шляхом винесення законного рішення, яке б зупинило свавілля слідства та яким би відмовили в задоволенні подання слідчого, і як наслідок - звільнення Ніколішена з-під варти. Жоден суддя не звернув уваги, що слідчий вносив подання на продовження строку тримання під вартою, який не обирався(!!!), а судді із задоволенням задовольняли подання на продовження не обраного строку. А те, що у Николишена загострились хронічні хвороби і виявились інші - внаслідок тримання, вірніше - незаконного тримання під вартою, і той факт, що він весь час перебуває в слідчому ізоляторі і знаходиться під наглядом лікарів, теж не стало аргумент для суду.

Більш того, адвокати не мають можливості потрапити до підзахисного в будь-який час, а могли його відвідувати за так званими підйомниками (одноразовим дозволом на побачення), які не передбачені КПК та видаються слідчими в залежності від їхнього настрою. Коли адвокату потрібно потрапити в СІЗО, він повинен «спіймати» слідчого і випросити у нього цей папірець. «Скажу більше, команда адвокатів, що захищає Ніколішена, вже неодноразово чула від слідчих і прокурорів, що ми їм істотно набридли. На пропозицію закрити справу за пунктом 2 статті 6-ї Кримінально-процесуального кодексу України в зв'язку з відсутністю складу злочину, слідчі відповідають, що якщо справа і буде закрита, то за статтею 6 пункт 8 КПК України - в зв'язку зі смертю підозрюваного. І ми розуміємо, чому вони так відповідають, оскільки бояться,що якщо закрити справу в зв'язку з відсутністю складу злочину, то кримінальну справу вже без варіантів буде порушено проти тих, хто її порушував і продовжував «шити» відносно Ніколішена, але слідчі і прокуратура всім своїм єством хочуть уникнути відповідальність за свої злочини. Та чи вдасться…» - зазначає адвокат.

«Також, - продовжує адвокат - хотілося б зауважити, що під час розгляду скарги Ніколішина в Печерському суді Києва на бездіяльність прокуратури, прокурор повідомив, що матеріали справи відправлені в Дарницький суд Києва для розгляду справи по суті. Справу передано в суд у зв'язку з тим, що в одного з обвинувачених у цій справі закінчується термін тримання під вартою, і суддя Апеляційного суду їм вже заявила, що цьому підозрюваному не стане продовжувати термін утримання під вартою. Тому прокурори дуже швидко вирішили передати матеріали до суду, хоча ці матеріали ще не готові, і існує ще шість(!) томів справи, які з'явилися дивним чином та ні Ніколішену, ні захисту матеріали слідчий навіть не збирався надавати, мовляв, ці томи не мають відношення до справи».

Отже українську Феміду підточують черви беззаконня, свавілля, доказування силовими структурами і суддями своєї всемогутності (з якої ноги встав суддя - таке і рішення буде, і не має значення, що своїм рішенням він може невинну людину заточити за грати або позбавити житла, майна на користь шахраїв, або увігнати в безмежні борги і т.п.). І слава Богу, що в Україні немає смертної кари, оскільки з такою «законністю» Україна перестала б існувати як держава за відсутністю населення, яке б приговорювали до страти. Українська Феміда налаштована лише на захист влади, знахабнілих мажорів, прокурорів, кримінальних авторитетів, які здійснюють реальні злочини, шкодячи суспільству. Але хіба суддям це цікаво? Це ж не їхніх дітей вбивають і спалюють мажори. А може, якби їхніх дітей спалювали і гвалтували мажори, а прокурори затягували в СІЗО, то ці судді б по-іншому ставилися до своїх обов'язків? А може, для того, щоб в Україні перемогло правосуддя, потрібно, щоб крісло, на якому сидить суддя, було виготовлено зі шкіри попереднього судді?

Здавалося б, судді - люди досвідчені, розумні, мали б усвідомлювати, а скоріш за все і усвідомлюють, що коли справа розвалюється - страждають невинні особи (при тому, що винних суд залюбки випускає на підписку), і тому повинні сприяти припиненню скоєнь злочинів працівниками міліції за підтримки прокуратури, а надалі і судового потурання. Але навіщо ж, все рівно судді ж безкарні, та ще й законом захищені.

Але чому всі, в тому числі і судді, забувають про Вищій Суд: єдиний і СПРАВЕДЛИВИЙ? Чи, може, хто сподівається, що його омине?! Ні, не омине, і кожен буде звітувати за кожен свій вчинок з моменту народження і до останнього подиху! Ніколи і нікому не можна про це забувати. А якщо всі, від кого залежить доля людини, будуть пам’ятати про те, що не вони все вирішують, а є Вищий Розум, то, можливо, і Українська Феміда зцілиться!

Оксана КОТОМКІНА