Правосуддя повертається обличчям до людей?

У громадянського суспільства нині дуже багато претензій до судової системи України. Все ж суддя – представник Феміди, особа, що повинна уособлювати правосуддя, тоді як на практиці, частіш за все, судді далекі від виконання Закону. Особливо, якщо в процесі також задіяний суддя.

Закон мусить бути однаковим для всіх. Ніхто не має права його порушувати: ні суддя, ні громадянин. І у цьому сенсі перед законом повинні бути усі рівними. І Апеляційний суді Київської області сьогодні, 19 січня 2015 року, довів, що об’єктивність у судовому процесі – це єдина правова норма судочинства. І це – позитив, позаяк ще перед судовим засіданням не було впевненості, що судді будуть безпристрасними, оскільки у суді оскаржувалась міра запобіжного заходу (тримання під вартою) людини, що доводила свою справедливість судді Верховного Суду України Скотарь Анатолію Миколайовичу.

Затриманий - Медведський Микола Леонідович, мінометник з-під Дебальцеве, призваний за третьою хвилею мобілізації у серпні минулого року, у пориві відновлення справедливості не втримав гніву і … застосував зброю, вистріливши у ворота будинку судді.



Проблема між суддею та воїном АТО суто банальна: суддя, вважаючи себе найважливішою особою, вкрав у громади частину дороги та ще й, аби односельці нею не користувались, по периметру цього майданчика вмурував стовпчики. Воїн їхав додому і в’їхав у один із вкопаних посеред дороги стовпчиків, чим пошкодив радіатор на своїй єдиній автівці. Здавалося б, що ситуацію можна було вирішити на місці, проте (і суть невдоволення згодом встановить слідство та суд) щось пішло не так, і боєць застосував зброю (яку, як стверджує, знайшов), пошкодивши майно (ворота та паркан) судді.

Як зазначали односельчани, вони неодноразово звертались до органів влади з вимогою вжити заходів по звільненню проїзду та проходу, однак влада бездіяла. А от учасник АТО вирішив пояснити судді, що той вчинив неправильно по відношенню до односельчан.

Те, що відповідальність за застосування зброї лежить на бійці– він не заперечує. Як і його адвокат, і безпосередньо односельці, які 19 січня у складі близько 30 осіб приїхали в Київ до суду підтримати бійця.



Якби хлопчина насправді представляв загрозу для суспільства, навряд чи б така велика кількість представників громади приїхала б до Києва його підтримати. А у коридорі суду односельці були дуже стривожені. Люди повсякчас наголошували на тому, що дружина судді Скотарь Анатолія Миколайовича (яка першою і подала заяву до міліції), свого часу будучи представником партії регіонів, нині наголошує, що була щирим прихильником Майдану. А, судячи з усього, люди дуже невдоволені сусідством з суддею, який з 2002 по 2008 рр. був членом Вищої ради юстиції України. Адже їм то відомо, що він за особа, та й про те, що суддя відхопив у односельчан не лише частину дороги, а ще й загородив для власного користування суспільний берег річки Альти, де завжди проходили та рибалили місцеві мешканці, вони теж розповідали.

Звісно, застосування зброї для доведення своєї правоти – не метод. І Україна вже знає багато прикладів, коли і судді, і прокурори, заради залякування громади, застосовували саме зброю, але – не були покараними. І зовсім виправдовувати воїна не можна. Кожен відповідає за свої вчинки.

Але у цьому випадку є ще одна проблема: як розповів адвокат, представник безкоштовної допомоги учасникам АТО Роман Титикало, хлопець, повернувшись з АТО, не пройшов реабілітацію і, як людина, що захищала Вітчизну, він має завищене почуття справедливості. І саме через це він і спричинив стрілянину, хоча, як він сам зізнався у суді, він нікого не збирався вбивати чи калічити: тобто використав зброю суто для відстоювання власної точки зору.

І ось Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Київської області під головуванням судді Говорухи В. І. повинна була розглянути оскарження міри запобіжного заходу для Медведського Миколи Леонідовича, а зважаючи на те, що у процесі фігурує ім’я іншого судді, то розраховувати на об’єктивність було важко.

Проте, підозри про упередженість суду було розвіяно вже під час судового засідання. Головуючий суддя Говоруха В. І. ретельно підходив до справи (чого редакція «КЗ» вже не спостерігала у судах близько трьох років), задаючи об’єктивні питання як адвокату, так і прокурору у справі. Ставлення головуючого до процесу вказувало на те, що суд таки буде з дотриманням усіх процесуальних норм і законів.

Незважаючи на те, що суд першої інстанції взяв воїна під варту, ухвалу суду першої інстанції суд Апеляційного суду Київської області скасував і звільнив бійця з-під варти під домашній арешт.

Проте усім мажорам, свавільним чиновникам, а той деяким депутатам ВР, які звикли сприймати громадян за людей другого сорту, варто наразі замислитись над фактом такого інциденту. Вже після Врадіївки було зрозумілим, що якщо правосуддя не стане на нормальні рейки, то люди почнуть застосовувати суд Лінча. І нинішня ситуація – це чергове доведення того, що громадяни, не розраховуючи на державну систему правосуддя, будуть самостійно влаштовувати судові процеси над тими, хто їх ображає. І це вже – не до сміху, позаяк українці впевнені, що заслуговують на справедливість, а влада, дозволяючи знахабнілим чиновникам, суддям та прокурорам відкараскуватись від відповідальності, лише буде підштовхувати громадян до власного пошуку справедливості.

Оксана КОТОМКІНА, «Конфлікти і закони»