«Специфічність своєрідної українс...

«Специфічність своєрідної української демократії» (за В.Януковичем)

Подробиці

Опубліковано 06.06.2011 14:48

Автор:

«Я сказал бы так, что на данное время в Украине сложилась такая своеобразная украинская демократия. Для меня очень важно, чтобы эта специфичность украинской демократии была приближена к европейским стандартам», – підкреслив Президент В.Ф.Янукович (інформація з інтернету).

«Специфічність своєрідної української демократії» (за В.Януковичем)

«Специфічність європейських стандартів» Президента стала відчутною відповідно до назви якраз на Європейській площі столиці в сотий день його урядування, коли колона молоді, що прямувала до Українського дому для висловлення власного ставлення до «ста днів», була раптом оточена кільцем «Беркута» неподалік стадіону ім. Лобановського по вулиці Грушевського. Ніхто з «силовиків» не лише не пред’явив згідно закону про міліцію службового посвідчення, але навіть не пояснив причину затримання учасників мітингу, на який вони мали офіційний дозвіл. На вимогу скласти протокол про адміністративне затримання «наближений до європейських стандартів» контингент у бронежелетах мовчав.

Напередодні, третього червня 2010 року, «європейські стандарти» Гаранта зазнала на собі і група ветеранів біля палацу «Україна», куди прибули чисельні прихильники Партії регіонів, і де Українська народна партія дістала офіційний дозвіл на проведення мітингу. Не знати, як себе почувають ветерани в таких випадках десь у благословенній Європі – на Єлесейських полях у Парижі або на Трафальгарській площі у Лондоні – але під палючим промінням рідного київського сонця не одному з ветеранів паморочилось в голові і тяжко у вухах відбивалось серцебиття, коли вони в ролі арештантів були позбавлені можливості покинути бронежелетне коло, щоб знайти рятівний затінок. Воїнство міністра МВС А.Могильова утримувало літніх людей до години, доки масовка регіоналів не завершила вияв всенародної любові до народнього улюбленця. Єдино, що підбадьорювало і надавало сили ветеранам – пришестя нового Гаранта з його запевненнями: «Моя позиция по этому вопросу четкая и понятная: никакие национальные, культурные особенности, никакие политические соображения не могут оправдать нарушений прав и свобод человека».

Тільки надзвичайна скромність вождя Партії регіонів не дозволила світові довідатись – в чому ж саме полягає «своєрідність» нашої системи демократії, якою в силу відомої національної щедрості ми готові поділитися з цілим світом.

Довгоочікувані «євростандарти» Президента одразу далися взнаки українській громаді в її ексклюзивному виконанні міністром МВС А. Могильовим, що діяв у відповідності визначенню В.Януковича як «такая своеобразная украинская демократия».

Щоб ще більше сприяти «своєрідності» та ще «такої» демократії, ветерани Києва вирішили звернутись до Печерського суду з позовом до головного міліціонера України доби розвинутого регіоналізму з вимогою судового захисту від прояву демократичної «специфіки», після якої окремим ветеранами довелося звертатись по медичну допомогу.

З непохитною вірою у безмежну відданість Гаранта Конституції правам людини, ветерани з хвилюванням відкрили першу сторінку Кодексу адміністративного судочинства України, де вже друга стаття підносила невблаганний меч Феміди над головами всевладного чиновництва, яке б тільки посміло зневажити бодай найменше право громадянина:

«Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ».

Не знати, чи послуговується такими законами старенька демократична Європа, але, якщо ні, – нехай собі скиглить від щемної заздрості до нашої, української, щиросердної національної «специфіки»!

«Для украинского правосудия не имеет значения, к какой политической силе принадлежит нарушитель закона, заявляет президент Виктор Янукович. Об этом он сказал на совместной встрече с президентом Польши Брониславом Коморовским. На вопрос польского журналиста о том, преследуется ли в Украине оппозиция, журналисты и демократия, Янукович ответил, что правосудие «расставит точки над «i».

Крапки над «і» українського судочинства:

Ветерани проти свавілля міністра МВС А. Могильова

Суддя Печерського району Кафідова О.В. ухвалою від 14 жовтня 2010 року встановила: оскільки позивач звернувся до суду з позовом до суб’єкта владних повноважень Міністерства внутрішніх справ України щодо оскарження його дій, тому згідно ст. 15 ЦПК України даний спір має вирішуватись в порядку адміністративного судочинства.

Суддя Маруліна Л.О. Окружного адміністративного суду м. Києва ухвалює протилежне: оскільки компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства, в позові ветеранам слід відмовити, оскільки між ними і міністром відсутні… відносини влади і підпорядкування, «оскільки міністр не здійснював владних управлінських функцій відносно позивача». А ми, «не просвіщенні», і не гадали, що брутальний арешт цілої групи ветеранів з застосуванням до них фізичної сили ну ніяк не стосується влади і підпорядкованому їй народу! Інше діло, скажімо, охоронник приміщення МВС або прибиральниця, яку наказом міністра зараховано на роботу! Це вже інша річ: тут питання влади і підпорядкування беззаперечне!

Так вирішує і Апеляційний адміністративний суд м. Києва: не кліпнувши оком, він і собі заперечує розгляд адміністративної справи на тих же підставах, що значаться в ухвалі Маруліної О.В.

Що залишається виборцям – тобто «народу, як єдиному суверену влади»? Дуже просто – не обирати до судової гілки влади таких суддів, в яких відсутня, за словами відомого «специфіка з виборчого права » пана Ківалова, «совість нації». Все б нічого, але тут стає на перешкоді «специфічність української демократії»: суддів призначає влада, яка для самої себе прописала «право» призначення такого суддівського персоналу, який слухняно буде виконувати її волю в обмін на просування по службі, зарплати хорошого рівня і побутові блага.

Коли хто-небудь – наївний із представників «суверена» – патетично вигукує: «Я звернусь до суду!», нехай пам’ятає, що суд в сьогоденній Україні не представник «праведного неба», а цілком земна структура з усіма відповідними «специфічними наслідками».

Ось мартиролог захисту влади адміністративними судами всіх інстанцій:

Ветерани проти прокуратури Шевченківського району м.Києва, яка замість десяти встановлених днів для відповіді на запит суду про наявність складу злочину мовчить протягом двох з лишнім років, не допускаючи тим самим справу до розгляду проти проректора Київського національного економічного університету (КНЕУ), який, не зважаючи на рішення Міської ради про спорудження меморіальної дошки на честь подвигу двох українців – Г. Москаленка і В.Кукси – які підняли національний блакитно-жовтий стяг 1 травня 1966 року над приміщенням тодішнього Київського інституту народнього господарства (КІНГ), надав команду – зірвати дошку!

На захист порушників закону – проректора КНЕУ та прокурора Шевченківського району Нечипоренка – дружньо встають судді Окружного адміністративного суду Амельохін О.О та судді Апеляційного суду Києва Хрімлі О.Г. і Бєлова Л.В., безсоромно ухвалюючи – буцімто адміністративний позов проти прокурора «виключає його розгляд в порядку адміністративного судочинства», хоча Кодекс адміністративного судочинства України (КАСУ) в статті 15, п.6 і п. 7 чітко визначає категорії осіб, проти яких може бути порушена адміністративна справа, це – суб’єкти владних повноважень, службові особи при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, а в пункті №15 серед діячів на державних посадах прямо називає: «професійна діяльність суддів, прокурорів».

Ветерани проти утисків з боку посадових осіб

З метою захисту представників владних структур – «службових та посадових осіб» – суддя Окружного адміністративного суду Власенко О.О. на «правах недоторканості» та безкарності вилучає з «категорії влади» начальника відділу Управління соціального захисту населення КМДА Т. Костюренко та директора палацу ветеранів Г.Глєбова. Апеляційний адміністративний суд тут же автоматично проштамповує беззаконня Адміністративного суду, покликаного стояти на захисті інтересів громадян проти свавілля владних чиновників.

Ветерани проти міліцейського свавілля

Особливими прийомами спритних суддейчиків відзначився суддя Окружного адміністративного суду Васильченко І.П. в зусиллі захистити начальника Шевченківського відділу міліції Мірошниченка П.Т., (це там, де міліція убила студента Індила, розводячись про те, нібито нетверезий студент «сам себе убив»), на адресу якого Київським відділенням Всеукраїнського об’єднання ветеранів надіслано повідомлення про злочин – покалічення комуністичними бандитами біля пам’ятника Ульянову-Леніну ветеранів І. Лісодіда і Г.Тихого: позов поданий з вимогою відкрити судове провадження на захист прав ветеранської організації з одночасною сплатою морального відшкодування. Невеличка «поправочка» – і суддя Васильченко І.П. відмовляє у позові, оскільки, мовляв, заявник просить лише про відшкодування, а це розглядається не у адміністративному, а у цивільному судочинстві. Невеличка деталь – і як ефектно викручується суддя! – беручи «на озброєння» тільки «відшкодування» і обминаючи вимогу відкриття провадження про захист інтересів ветеранської організації.

«Специфічні особливості сучасної української демократії» за Януковичем завершуються наданою широкою можливістю звернення громадян та організацій до владних структур, – так для зустрічі з головою КМДА А.Поповим довелось звертатись до Окружного адміністративного суду, щоб на підставі 18 статті Закону про звернення громадян рішенням судді Маруліної Л.О. через виконавчу службу Міністерства юстиції зобов’язати голову КМДА А.Попова вислухати надокучливих ветеранів про політичні утиски української ветеранської організації з боку службових та посадових осіб, яких, міцно взявшись за руки, захищає «незалежна» юриспруденція всіх рівнів. А коли вже вичерпано всі її захисні бастіони, до бою вступає останній – виконавчий департамент Мінюсту, який ухвалив: відмовити у прийнятті виконавчого документу та відкритті виконавчого провадження з примусового виконання на підставі ухвали Окружного адміністративного суду, оскільки в ухвалі суду відсутня… дата і підпис секретаря суду, на що суддя Маруліна Л.О. доводить шляхом прийняття нової ухвали про те, що дата на документі присутня (у лівому кутку, вгорі), а підпис секретаря суду не передбачений законом, хоча в якості рекомендації зазначений інструкцією. Юридичне резюме має ухвалити колишній рухівець, а тепер затятий регіонал міністр юстиції України пан добродій Лавринович.

Є два види зіпсованості суспільства, як це визначав хтось із відомих літераторів Росії, – коли сам народ зневажає закони, і другий – коли закони зневажають судді. Тому не варто дивуватись заявам народних депутатів з трибуни ВР про те, що закони у нас «не працюють». Вони і не можуть працювати, коли за них «працюють» недоторканні, призначені владою, а не обрані народом, судді.

На думку В.Ф.Януковича: «государство, в котором нарушаются эти принципы, обречено на коррупцию, хаос, правовой произвол или авторитаризм».

Олесь ГРИБ, голова Печерського відділення ветеранів (державників)