mogno vse

Українське телебачення: партійне чи суспільне!?

suspilne tv

 
Питання створення і функціонування незалежного суспільного мовлення в Україні має таку ж саму довгу історію, як депутатська недоторканність. У кінці 90-х автори ідеї створення суспільного телебачення вбачали в ньому з одного боку - знищення домінування в інформаційному полі президента Кучми, з іншого - ліквідацію державних ЗМІ, як рудимента радянської системи Багато років з того часу спливло, незважаючи на те, що було прийнято низку нормативних документів, але віз і нині там.


І причин у цьому декілька.

По-перше, усі попередні спроби створення суспільного телебачення викликали величезний супротив колективів державних телерадіокомпаній, які боялися втратити роботу. Протести, мітинги, пікети, які організовували працівники державних телерадіокомпаній, яких в державних ТРК по всій країні близько 8 тисяч людей, говорять лише про одне, - ці люди не готові сприйняти створення суспільного телебачення і радіомовлення, оскільки звикли працювати за радянськими принципами.

По-друге, політики саботують процес створення суспільного мовлення. Вони хочуть контролювати НСТУ. Звідси і постійна дискусія щодо призначень керівних органів та спосіб їх фінансування.

По-третє, суспільний запит чітко не сформований. Здебільшого, громадяни не розуміють, які переваги має суспільне телебачення та радіомовлення.

Натомість, серед прихильників суспільного мовлення є комерційні телекомпанії, які через заборону трансляції реклами по каналах суспільного телебачення мають можливість отримати додатковий дохід. Адже відмінністю суспільного мовника від комерційного є його мета. У комерційного мовника – отримання прибутків, а в суспільного – надання об’єктивної збалансованої інформації з метою вільного формування громадської думки.

Прихильниками є і опозиційні політики, які сподіваються отримати квоти в наглядових органах , таким чином отримати доступ до безкоштовного ефіру.

У свою чергу, західні країни вбачають у створенні суспільного телебачення і радіомовлення знищення радянської системи.

suspilne tv1Сьогодні, коли прийняті усі нормативні документи, процес створення суспільного телебачення пробуксовує. Я не хочу здатися непопулярною, але в нинішніх умовах створення в Україні суспільного телебачення не реалізує основної мети такого виду засобу масової інформації. Оскільки воно і після зміни вивіски, фінансово буде залежати від уряду, а адміністративно - від політичних партій, які формують Наглядову Раду.

Водночас суспільний телемовник не додасть в український інформаційний простір плюралізму. В Україні сформувався біполярний простір, де як мінімум четверо найвпливовіших людей країни мають свої засоби масової інформації. Тому, конкуруючи між собою, український телеглядач має можливість побачити події в різній інтерпретації. Іншими словами – ми маємо конкурентоздатний інформаційний простір, який, на жаль, використовується не на благо суспільства, а на догоду медіа-магнатам.

Аналізуючи сучасні підходи до створення суспільного телебачення, можна констатувати, що цей канал також поповнить одну із Медіагруп одного із провладних політиків.

Для прикладу, в Німеччині, для того щоб публічно правовий мовник ЗДФ був незалежним, його наглядові органи формують не політичні партії, а громадські організації і середовища, з яких складається німецьке суспільство, а фінансування відбувається за рахунок абонентських плат. Тому ні уряд Німеччини, ні німецькі медіа-магнати не мають можливості впливати ні на редакційну, ні на кадрову політику.

В українських реаліях стаття 8 Закону «Про суспільне телебачення і радіомовлення України» передбачає, що до Наглядової Ради НСТУ входить по одному представнику від депутатських фракцій і груп та 9 членів від всеукраїнських громадських об’єднань, які визначаються державним органом, а фінансування здійснюється за кошти державного бюджету (стаття 14). Як бачимо, українське законодавство, на відміну від німецьких реалій, закріплює залежність від влади.

У 2008 році спільною робочою групою Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, Держтелерадіо і Комітетом з питань свободи слова була спроба розробити концепцію фінансово і кадрово-незалежного суспільного мовника. Зокрема пропонувалося, що бюджет суспільного мовника буде формуватися не з Державного бюджету, а шляхом надходжень від спеціальних зборів: 5% - від доходу кабельних операторів за абонплату, 5% -  від продажу будь-якої техніки, яка здатна відтворювати звук чи зображення, 5% - від зборів за концентру діяльність іноземних виконавців, 5% - від вартості придбаного іноземного продукту для трансляції комерційними телекомпаніями, 5% - від продажу носіїв аудіо-візуальної інформації. За підрахунками авторів концепції, застосування такої фінансової моделі давало можливість сформувати бюджет суспільного мовника в півтори рази більший, ніж держава виділяла на фінансування Держтелерадіо. Що стосується кадрового забезпечення, то в Наглядову раду мали право делегувати свого представника усі діючі всеукраїнські громадські та професійні організації. В такому випадку Україна могла отримати телерадіоорганізацію, яка і фінансово і кадрового була незалежною від органів влади і політиків, а контент мовника визначали б не інтереси партій, а інтереси всього спектру суспільства, які були б у складі Наглядової Ради телерадіоорганізації. Можливо, тоді б не було проблеми з голосом неполітичного Донбасу, неполітичного Криму і саме площадка суспільного мовника могла б стати дискусійним неполітичним майданчиком для обговорення та зняття протиріч, які накопичувалися в суспільстві. І це було б практичне впровадження німецького ЗДФ в Україні.

Очевидно, що важливу роль в реформуванні медіа в Україні має відігравати громадськість. Проте громадське середовище має мати на меті не знищення конкурента комерційним мовникам чи неформальну ліквідацію державного телебачення. Громадськість мала б ставити на меті створення фінансово і кадрово-незалежного мовника від інтересів влади, політичних партій і інших зацікавлених в медіа ресурсі осіб. Суспільним чи громадським телебачення стане не тоді, коли отримає таку назву, а тоді, коли воно відображатиме інтереси суспільства.

Проте, як показує досвід, практика позбавлення держави засобів масової інформації є неправильною, особливо в умовах активної інформаційної війни, яку останні десятиліття проводить Російська Федерація. Держава б мала мати регуляторні механізми, які б допомогли захищати інформаційний простір, але ці механізми мали б стосуватися не лише суспільного мовника, але усіх ЗМІ, які здійснюють свою діяльність в Україні. Разом з тим, досвід ВВС чи німецької хвилі - Deutsche Welle, радіо France, Голос Америки чи польського радіо показує, що країна повинна бути присутньою в світовому інформаційному просторі. І така присутність забезпечується телерадіокомпаніями, які підпорядковуються тамтешнім зовнішньоекономічним відомствам. Оскільки це засоби для пропаганди цих країн у світі та інформаційні засоби для відбиття інформаційних атак щодо цих країн.

Таких чином, реформування системи телерадіомовлення в Україні набула б довершеного вигляду, коли б держава розробила регуляторні засоби захисту інформаційного поля в Україні, дала б можливість реально незалежне суспільне телебачення - як інформаційний майданчик для дискусії, а також в структурі МЗС започаткувала потужний канал іномовлення, як державного представника України в світовому інформаційному полі. Тільки такий комплексний підхід дасть нам успіх як в інформаційній війні, що ведеться проти України, так і в розвитку суспільства.

Ольга НИЖНИК, спеціально для «Конфліктів і законів»



Комментарии

  +0 #1 1111 13 марта 2015 г., 4:45:19
Вообще не смотрю ТВ (ни украинское, ни российское) -- ЭТО ЗОМБОЯЩИК !!!

Добавить комментарий

Новости от Киноафиша.юа
Загрузка...
Загрузка...

Загалом, минулої доби, зафіксовано 12 прицільних обстрілів позицій Збройних Сил України. Унаслідок ворожого вогню поранення зазнав один український захисник

подробнее

Опрос

Что принесет Украине закон о реинтеграции Донбасса?

pp
Конфликты и законы © 2008-2018.

Электронная версия всеукраинского юридического журнала «Конфликты и законы». Свидетельство о госрегистрации: КВ № 13326-2210Р от 19.11.2007 г. Полная или частичная перепечатка материалов сайта разрешается только после письменного согласия редакции. Внимание! Начиная с 21.11.2013 года (дня провала евроинтеграции с ЕС) редакция журнала «Конфликты и законы» (вопреки правилам правописания) оставляет за собой право публиковать слова «партия регионов» и «виктор федорович янукович» со строчной буквы. Также, начиная с 29.06.2016 года, редакция «КЗ» оставляет за собой право навсегда публиковать на своих страницах со строчной (маленькой) буквы слова (и образованные от них аббревиатуры) и словосочетания «москва», «россия», «российская федерация», «владимир путин», а вместе с ними и сокращение «роскомнадзор» (как и все прочие госучреждения рф), нарушив таким образом установленные правила правописания независимо от языков, на каких эти слова и названия публикуются. Это наше оружие в информационной войне с оккупантом.