mogno vse

Українське телебачення: партійне чи суспільне!?

suspilne tv

 
Питання створення і функціонування незалежного суспільного мовлення в Україні має таку ж саму довгу історію, як депутатська недоторканність. У кінці 90-х автори ідеї створення суспільного телебачення вбачали в ньому з одного боку - знищення домінування в інформаційному полі президента Кучми, з іншого - ліквідацію державних ЗМІ, як рудимента радянської системи Багато років з того часу спливло, незважаючи на те, що було прийнято низку нормативних документів, але віз і нині там.


І причин у цьому декілька.

По-перше, усі попередні спроби створення суспільного телебачення викликали величезний супротив колективів державних телерадіокомпаній, які боялися втратити роботу. Протести, мітинги, пікети, які організовували працівники державних телерадіокомпаній, яких в державних ТРК по всій країні близько 8 тисяч людей, говорять лише про одне, - ці люди не готові сприйняти створення суспільного телебачення і радіомовлення, оскільки звикли працювати за радянськими принципами.

По-друге, політики саботують процес створення суспільного мовлення. Вони хочуть контролювати НСТУ. Звідси і постійна дискусія щодо призначень керівних органів та спосіб їх фінансування.

По-третє, суспільний запит чітко не сформований. Здебільшого, громадяни не розуміють, які переваги має суспільне телебачення та радіомовлення.

Натомість, серед прихильників суспільного мовлення є комерційні телекомпанії, які через заборону трансляції реклами по каналах суспільного телебачення мають можливість отримати додатковий дохід. Адже відмінністю суспільного мовника від комерційного є його мета. У комерційного мовника – отримання прибутків, а в суспільного – надання об’єктивної збалансованої інформації з метою вільного формування громадської думки.

Прихильниками є і опозиційні політики, які сподіваються отримати квоти в наглядових органах , таким чином отримати доступ до безкоштовного ефіру.

У свою чергу, західні країни вбачають у створенні суспільного телебачення і радіомовлення знищення радянської системи.

suspilne tv1Сьогодні, коли прийняті усі нормативні документи, процес створення суспільного телебачення пробуксовує. Я не хочу здатися непопулярною, але в нинішніх умовах створення в Україні суспільного телебачення не реалізує основної мети такого виду засобу масової інформації. Оскільки воно і після зміни вивіски, фінансово буде залежати від уряду, а адміністративно - від політичних партій, які формують Наглядову Раду.

Водночас суспільний телемовник не додасть в український інформаційний простір плюралізму. В Україні сформувався біполярний простір, де як мінімум четверо найвпливовіших людей країни мають свої засоби масової інформації. Тому, конкуруючи між собою, український телеглядач має можливість побачити події в різній інтерпретації. Іншими словами – ми маємо конкурентоздатний інформаційний простір, який, на жаль, використовується не на благо суспільства, а на догоду медіа-магнатам.

Аналізуючи сучасні підходи до створення суспільного телебачення, можна констатувати, що цей канал також поповнить одну із Медіагруп одного із провладних політиків.

Для прикладу, в Німеччині, для того щоб публічно правовий мовник ЗДФ був незалежним, його наглядові органи формують не політичні партії, а громадські організації і середовища, з яких складається німецьке суспільство, а фінансування відбувається за рахунок абонентських плат. Тому ні уряд Німеччини, ні німецькі медіа-магнати не мають можливості впливати ні на редакційну, ні на кадрову політику.

В українських реаліях стаття 8 Закону «Про суспільне телебачення і радіомовлення України» передбачає, що до Наглядової Ради НСТУ входить по одному представнику від депутатських фракцій і груп та 9 членів від всеукраїнських громадських об’єднань, які визначаються державним органом, а фінансування здійснюється за кошти державного бюджету (стаття 14). Як бачимо, українське законодавство, на відміну від німецьких реалій, закріплює залежність від влади.

У 2008 році спільною робочою групою Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, Держтелерадіо і Комітетом з питань свободи слова була спроба розробити концепцію фінансово і кадрово-незалежного суспільного мовника. Зокрема пропонувалося, що бюджет суспільного мовника буде формуватися не з Державного бюджету, а шляхом надходжень від спеціальних зборів: 5% - від доходу кабельних операторів за абонплату, 5% -  від продажу будь-якої техніки, яка здатна відтворювати звук чи зображення, 5% - від зборів за концентру діяльність іноземних виконавців, 5% - від вартості придбаного іноземного продукту для трансляції комерційними телекомпаніями, 5% - від продажу носіїв аудіо-візуальної інформації. За підрахунками авторів концепції, застосування такої фінансової моделі давало можливість сформувати бюджет суспільного мовника в півтори рази більший, ніж держава виділяла на фінансування Держтелерадіо. Що стосується кадрового забезпечення, то в Наглядову раду мали право делегувати свого представника усі діючі всеукраїнські громадські та професійні організації. В такому випадку Україна могла отримати телерадіоорганізацію, яка і фінансово і кадрового була незалежною від органів влади і політиків, а контент мовника визначали б не інтереси партій, а інтереси всього спектру суспільства, які були б у складі Наглядової Ради телерадіоорганізації. Можливо, тоді б не було проблеми з голосом неполітичного Донбасу, неполітичного Криму і саме площадка суспільного мовника могла б стати дискусійним неполітичним майданчиком для обговорення та зняття протиріч, які накопичувалися в суспільстві. І це було б практичне впровадження німецького ЗДФ в Україні.

Очевидно, що важливу роль в реформуванні медіа в Україні має відігравати громадськість. Проте громадське середовище має мати на меті не знищення конкурента комерційним мовникам чи неформальну ліквідацію державного телебачення. Громадськість мала б ставити на меті створення фінансово і кадрово-незалежного мовника від інтересів влади, політичних партій і інших зацікавлених в медіа ресурсі осіб. Суспільним чи громадським телебачення стане не тоді, коли отримає таку назву, а тоді, коли воно відображатиме інтереси суспільства.

Проте, як показує досвід, практика позбавлення держави засобів масової інформації є неправильною, особливо в умовах активної інформаційної війни, яку останні десятиліття проводить Російська Федерація. Держава б мала мати регуляторні механізми, які б допомогли захищати інформаційний простір, але ці механізми мали б стосуватися не лише суспільного мовника, але усіх ЗМІ, які здійснюють свою діяльність в Україні. Разом з тим, досвід ВВС чи німецької хвилі - Deutsche Welle, радіо France, Голос Америки чи польського радіо показує, що країна повинна бути присутньою в світовому інформаційному просторі. І така присутність забезпечується телерадіокомпаніями, які підпорядковуються тамтешнім зовнішньоекономічним відомствам. Оскільки це засоби для пропаганди цих країн у світі та інформаційні засоби для відбиття інформаційних атак щодо цих країн.

Таких чином, реформування системи телерадіомовлення в Україні набула б довершеного вигляду, коли б держава розробила регуляторні засоби захисту інформаційного поля в Україні, дала б можливість реально незалежне суспільне телебачення - як інформаційний майданчик для дискусії, а також в структурі МЗС започаткувала потужний канал іномовлення, як державного представника України в світовому інформаційному полі. Тільки такий комплексний підхід дасть нам успіх як в інформаційній війні, що ведеться проти України, так і в розвитку суспільства.

Ольга НИЖНИК, спеціально для «Конфліктів і законів»



Комментарии

  +0 #1 1111 13 марта 2015 г., 4:45:19
Вообще не смотрю ТВ (ни украинское, ни российское) -- ЭТО ЗОМБОЯЩИК !!!

Добавить комментарий

Новости от Киноафиша.юа
Загрузка...
Загрузка...

Російсько-окупаційні війська продовжують зосереджувати вогневі зусилля на Маріупольському та Світлодарському напрямках. Минулої доби двох українських військових було поранено

подробнее
Конфликты и законы © 2008-2018.

Электронная версия всеукраинского юридического журнала «Конфликты и законы». Свидетельство о госрегистрации: КВ № 13326-2210Р от 19.11.2007 г. Полная или частичная перепечатка материалов сайта разрешается только после письменного согласия редакции. Внимание! Начиная с 21.11.2013 года (дня провала евроинтеграции с ЕС) редакция журнала «Конфликты и законы» (вопреки правилам правописания) оставляет за собой право публиковать слова «партия регионов» и «виктор федорович янукович» со строчной буквы. Также, начиная с 29.06.2016 года, редакция «КЗ» оставляет за собой право навсегда публиковать на своих страницах со строчной (маленькой) буквы слова (и образованные от них аббревиатуры) и словосочетания «москва», «россия», «российская федерация», «владимир путин», а вместе с ними и сокращение «роскомнадзор» (как и все прочие госучреждения рф), нарушив таким образом установленные правила правописания независимо от языков, на каких эти слова и названия публикуются. Это наше оружие в информационной войне с оккупантом.