​Сумні слухання про зовнішню політику

Вчора відбулись парламентські слухання з питань зовнішньої політики. Це другі подібні слухання в історії незалежної України (попередні відбулись в листопаді 2003 року). Потрібно віддати належне і Верховній Раді, і Комітету ВРУ у закордонних справах, і особисто Ганні Гопко за виявлену ініціативу. Ініціатива зібратися і поговорити, де ми є і куди рухаємось в умовах зовнішньої інтервенції та міжнародних обставин, що швидко змінюються, заслуговує на підтримку і схвалення.

Тому добре, що ініціатива була і захід відбувся.

На жаль, далі все буде сумніше.

Як учасник попередніх слухань, 13 років тому, не міг не помітити, що цього разу МЗС України було представлене не міністром, а заступницею міністра, якій було настільки нецікаво, що вона не досиділа до кінця більше години і пішла. Якщо зовнішня політика нецікава українським дипломатам, то кому вона цікава взагалі, і як сподіватися, що Україна може хоч щось досягнути на зовнішньополітичній ниві?

Дуже по-реформаторські виглядало запрошення на слухання іноземний дипкорпус (наскільки відкритими ми маємо бути?). Разом з тим, слово від імені іноземних представництв було надано лише представнику НАТО в Україні. Очевидно, організатори не розуміють, що подібні речі в серйозному світі сприймаються дуже серйозно. Але що це був за сигнал, якщо членство в НАТО не є навіть законодавчо визначеним завданням зовнішньої політики України? Натомість, скажімо, представнику ЄС або країн, які ми називаємо найбільш дружніми, слово не надавалось. Іноземним дипломатам було настільки нецікаво, що, відбувши для годиться годину слухань, вони почали розходитися. За годину до закінчення слухань жодного іноземця в залі ВРУ вже не було.

Представники міністерств виступали дуже формально - як на звітному партгоспактиві (можливо, за винятком заступника міністра культури Карандеєва, який мислив, намагався представити якесь ширше бачення).

Парламентські виступи були дещо живішими, але занадто декларативними та пустопорожніми (голови комітетів Гопко та Іонова готувались і виглядали пристойніше за інших). Виступ Ляшка, якби захід дійсно вийшов назагал серйозним, потрібно було б назвати скандальним та підривним - він в присутності іноземців голосно і патетично ображався на світ, читав йому лекції, закликав виходити з ДНЯЗ, вводити візовий режим для країн ЄС. Але з огляду на репутацію Ляшка і загальний достатньо низький рівень дискусії, - ну, то і Бог з ним. Але що таке багатопартійна зовнішня політика, як її формувати, як реалізовувати, як «співати» у світі одним голосом - тут наш парламент і уряд потрібно учити (або набирати заново вже навчених).

Представники недержавного сектору виступали більш змістовно, але кожен про своє (назагал організатори не змогли хоч якось структурувати дискусію), тому не впевнений, що це мало хоч якесь значення.

Проекти документів (рішення) написані таким чином, що не відповідають вимогам навіть до студентської роботи.

Найнеприємніше вразила ситуація, що зображена на фото з цим дописом. Зал більше половини було заповнено студентами Київського інституту міжнародних відносин (до кінця слухань їх залишилось чоловік 5). І ось перед початком слухань, коли до зали зайшов Олег Ляшко, ця весела безтурботна юрба кинулась до нього фотографуватися. Ось такий кумир для дітей багатих, впливових батьків (інших в КІМВ, думаю, майже немає). Це студенти-міжнародники.... А в залі скромно сиділи і не викликали жодного інтересу студентської молоді два колишні міністри закордонних справ, лідер Меджилісу, один з найтитулованіших і найвизначнішних дипломатів України посол Василенко... Сумно і безнадійно все це якось виглядало.

За підсумками сьогодні зранку зідзвонився з керівниками низки українських громадських організацій (враження у всіх більш-менш однакові), що працюють в сфері зовнішньої та безпекової політики, - погодилися, що будемо думати, як спільними зусиллями зробити інші позапарламентські слухання на цю ж тему. Бо поговорити докладно і змістовно і бажання, і необхідність таки є.

Bohdan Yaremenko, facebook.com

Фото зі сторінки Фейсбук