​Останній дзвоник для україномовних шкіл, або Перші ластівки реваншу сепаратизму

Останній дзвоник - це радість для учнів. Для випускників - навіть свято. Але цьогорічний святковий день для дев’ятого класу Маріупольської школи №23може стати днем страждань, днем невизначеності і невпевненості в своєму майбутньому. Бо наразі вже є рішення мера міста і контрольованих «Метінвестом» (ОППО) депутатів міської ради (тих, котрі нині стоять під українським прапором, проте сповідують ідеологію агресора та окупанта) про «оптимізацію», за якою україномовній школі немає місця у місті, де українські сили таки вистояли, але в якому влада дала можливість проросійсько налаштованим особинам взяти реванш.

Так звана оптимізація (економізація) при подвійних стандартах мера поширилася на будівлю школи. Влада міста вирішила відібрати школу у дітей і поселити туди чиновників - районну адміністрацію Приморського району. Заяви мера про те, що, нібито, знання учнів поліпшуються, якщо в класі налічується 30 учнів і, навпаки, погіршуються, якщо їхня кількість складає лише 15 осіб, оскільки між учнями немає конкуренції, є дивним. Адже кожен вчитель знає: чим менше учнів, тим якісніше засвоювання матеріалу, позаяк вчитель встигає приділити увагу більшій кількості учнів. Тож про яку конкуренцію говорить мер? Насправді, конкуренція знань якраз відбувається тоді, коли у вчителя більше можливостей поспілкуватись з учнями і кожному надати можливість проявити свої знання. А от коли клас налічує 30 учнів, то у вчителя менше можливостей приділити увагу кожному. Але чи цікавить подібне мера? Того, що дивиться у бік росії, в якій освіту перетворили на фарс? Та й хіба навчальний процес - це заняття підприємництвом і вільний ринок? А учні - конкуренти в грі на виживання? Ніколи в Маріуполі не існувало міськради гіршого складу, ніж зараз. Люди тепер вже бачать, хто ці управлінці з так званого крутого менеджменту «Метінвесту». Багато батьків школярів 23 школи голосували за цих депутатів, але своїм рішенням про закриття українських шкіл депутати виявили своє справжнє обличчя - обличчя повзучого сепаратизму.

Судячи з темпів і прийнятих рішень, ця влада незабаром отримає величезну кількість своїх «шанувальників» в місті Маріуполі. За 25-річчя існування України більш антиукраїнської місцевої ради в місті Маріуполі не було. Приклад яскравої неповаги до людей, яку виказав на координаційній раді мер Маріуполя, треба висвітлювати як класичний приклад бюрократизму та панства. В малій залі міськвиконкому не було вільного місця для батьків, які прийшли відстоювати майбутнє дітей. І коли меру міста Бойченку пропонували розглянути питання закриття шкіл серед перших питань, він відмовив та протримав людей дві години. Серед присутніх були літні жінки, які стояли увесь час в очікуванні розгляду важливого для них питання. Стояли – але не відступали. Така неповага до людей та хамське відношення зі сторони мера - особливі здібності Маріупольської влади. Складається враження, що депутати міської ради є представниками бізнес-класу, що прийшов вирішувати свої особисті питання, а також захищати інтереси свого господаря - Ахметова. А українські цінності (якими ми пишаємося) – для них лише ширма для прикриття своїх злочинів проти народу України.

Нав'язувати батькам свою думку, маніпулювати фактами, показувати інфографіку проведених ними «досліджень» за результативністю викладання в україномовних школах та затратної частини на одного учня – це все, на що спромоглася міська влада, що дивиться в кишеню Ахметова. Виявляється, лише у цьому полягала майже річна робота відділу міської освіти. На більше – вони не здатні.

Питання з порядку денного сесії про закриття Маріупольскої школи №23 перенесли на місяць. Цього разу, перепудивши, не посміли зазіхнути. Проте питання лишилось відкритим. Мер запропонував батькам і вчителям внести свої пропозиції, але мер не врахував, що громадськість міста може також внести альтернативну пропозицію - об'єднати два райони в місті – Приморський та Жовтневий – в один Центральний, адже, як в місті, відбулося різке зменшення чисельності населення, так і в школах пропорційно зменшилася кількість учнів. Особливо в Приморському районі. Туди навіть транспорт пускають значно рідше, ніж в інші райони міста. І, відповідно, до оптимізації, запропонованої вже батьками та жителями міста - скоротити штат чиновників-дармоїдів районних адміністрацій. А зекономлені таким чином кошти відправити на дві україномовні школи.

Але реваншисті, котрим україномовна школа стоїть поперек горла, позаяк виховує патріотів, а не дурнів з руцького міра, не зупиняться. Тож, розуміючи, що рішення про закриття шкіл таки буде прийняте на наступній сесії і що думку батьків і вчителів міська влада враховувати не збирається, як і думку громадськості, вже є рішення громади та батьків оскаржувати рішення сесії міськради про закриття шкіл в суді. Це стане гарним прецедентом щодо припинення знахабнілості міської влади Маріуполя. Суспільство не залишиться осторонь, а активісти піднімуть небайдужих людей нашого міста на захист дітей і майбутнього.

І на останок: особисто мене, як помічника народного депутата та голову незалежної профспілки, надихає те, що люди почали відстоювати власні права і права своїх дітей. Люди змінюються, їх змінив Майдан та війна з російським окупантом . Змінилася їх свідомість, зробивши їх сміливими і, головне, відповідальними за своє життя і життя своїх дітей. Перемога буде за нами, я в цьому переконана, тому що ніколи не втрачаю віру в неї, тому що поруч зі мною пліч-о-пліч борються відважні люди за свої права, правду та справедливість. Школи закривати не можна, бо це є злочин проти майбутнього!


Вікторія ПРІДУЩЕНКО, випускниця української Маріупольскої школи №23

Фото з відеоролика Ярослава Кравченко