​Доля захисника Києва, або Чи є барельєф «Архангела Михаїла» справжнім?

Україна одна з небагатьох країн світу, в котрій до збереження спадщини влада ставиться абияк. Точніше, не так: ті, хто при владі, не розбираючись у мистецтві, не розуміючи справжню культурну цінність твору стародавнього майстерства, тим не менш, усвідомлює, що володіння подібними автентичними експонатами – це статусно, та й продати їх завжди можна дуже дорого. Проте, звідкіля у нащадків комуністів, комсомольців та енкаведистів твори мистецтва? Все за епохи СРСР належало музеям, тобто – державі. Але хитромудрі нащадки комуністичної епохи, котрі завжди вирізнялись нахилом до афер та крадійства, віднайшли технологію привласнення заповітних музейних експонатів. Будучі при владі, вони пішли на елементарне шахрайство, коли наказами вимагали у музеїв діставати з фондів шедеври мистецтва заради того, аби вивішувати їх у Апараті Президента, Кабінеті Міністрів та багатьох інших державних закладах. А згодом – замовляли копію шедевра та й провадили підміну. А хто підмінив, коли виніс – так ніхто й не встановить.

Тож, коли з’ясувалось, що барельєф захисника Києва «Архангела Михаїла», що ще за радянських часів у 1982 році було передано Національним музеєм історії України (на той час - Державний історичний музей УРСР) до Музею історії Києва, наразі суттєво відрізняється від фото, яким його було зафіксовано до того, як його передали, постало абсолютно логічне питання: з якого дива так сталось? Наразі зміну зовнішнього вигляду пояснюють реставрацією. Проте в усьому світі реставрація - це сукупність рятувальних, відновлювальних і консервативних засобів відносно творів мистецтва (від ювелірства - до архітектури). А той об’єкт, що нині виставлено в Музеї історії Києва, суттєво відрізняється від об’єкту, який передавали. Та й декілька інших, незрозумілих співпадінь, змушують поставити кардинальне питання: а чи справжній «Архангел Михаїл» в музеї, чи той, котрий розташовувався на Ратуші, вже давно в чиїсь колекції?

Адже співпадіння і справді – дивні.

По-перше, на вимогу Національного музею історії України, барельєф відмовляються повертати.

По-друге, за цей період часу експонат змінив свій зовнішній вигляд, і нині суттєво відрізняється від зображення, що збереглося на фото до передачі до Музею історії Києва.

По-третє, чомусь повідомляють, що новий зовнішній вигляд барельєф набув після реставрації, проте реставраційні паспорти – втрачено.

По-четверте, лишень преса почала цікавитись ситуацією з барельєфом, Музей історії Києва без згоди з реставраційною радою Національного музею історії України (якому експонат належить) терміново влаштовує технологічну експертизу для доведення автентичності експонату, неначе бажає спішно замести сліди.

По-п’яте, міністерство культури затягує вирішення цього питання.

Знаючи, що сьогодні з себе представляють правоохоронні органи, яка корупція існує серед можновладців та як легко деякі експерти, задля покривання злочину, йдуть на фальсифікації, наразі є вкрай необхідним, аби експонат було повернуто до Національного музею історії України, а вже його працівники, як незацікавлені в фальсифікації особи, і провели б як експертизу, так і встановили б по існуючому опису музейного предмету, що є в музеї, чи барельєф аутентичний.

Проте музей історії Києва відмовляється від передачі. Чому?

Редакцією «КЗ» було зроблено запити як до музеїв, так і до міністерства культури, аби з’ясувати певні аспекти цього питання. Так, до музеїв були відправлені запити з вимогою надати копії опису музейного предмету барельєфу, адже один опис повинен бути в музеї, якому належить експонат, а при передачі до Музею історії Києва повинні були скласти інший опис вже безпосередньо співробітниками цього музею. І буде дуже цікаво порівняти надані описи і подивитись, чи співпадуть вони, адже за інструкцією ОПИС МУЗЕЙНОГО ПРЕДМЕТУ є достатньо прискіпливим і передбачає вказування багатьох нюансів, а не лише вагу та висоту.

Також дирекцію Національного музею історії України просили повідомити, на підставі якого документу і ким підписаного об’єкт було передано на зберігання до Музею історії Києва?

Так само редакція поцікавилась у дирекції Музею історії Києва ще декількома питаннями, на котрі не важко відповісти, якщо немає чого приховувати. Зокрема, редакції цікаво дізнатись:

В яких організаціях зберігались ще дві копії реставраційних паспортів?

Чи проводилось розслідування по втраті УСІХ ТРЬОХ копій реставраційних паспортів?

Хто давав дозвіл на проведення реставрації барельєфу «Архангела Михаїла», після якої він змінив свій зовнішній вигляд?

Де вона проводилась та ким?

Хто на той період часу очолював Музей історії Києва та реставраційні майстерні, де відбувалась реставрація?

І хоча з дати подання запитів вже минуло п’ять робочих днів, від Музею історії Києва та від Міністерства культури відповідей редакція так і не отримала.

І постає питання: якщо барельєф справжній і його просто спотворили тим, що назвали реставрацією, то чому б не надати чесні відповіді і не передати музейний експонат Національному музею історії України? Ба більше: в наш час більшість музеїв констатують, що у них ні на що немає коштів. Тож, за логікою, Музей історії Києва був би радий, аби витрати на технологічну експертизу для доведення автентичності експонату взяв би на себе Національний музей історії України. Але лишень журналісти почали цікавитись долею барельєфу, Музей історії Києва терміново взявся за облаштування експертизи.

Більшість журналістів не люблять, коли в таких історіях виникає так багато незрозумілих випадковостей, адже чим більше недомовок, тим сильніше бажання розібратись: так чи є справжнім барельєф «Архангела Михаїла»?

Барельєф «Архангела Михаїла» оригінал (ліворуч), після реставрації (праворуч). Фото з мережі Інтернет