​Українців готують до когорти «низтехів»?

Сьогодні «Економічна правда» надрукувала велику статтю Олексія Жмеренецького «Глобальні економічні тренди та Україна без майбутнього», в якій - без перебільшення - робиться заявочка на прогнозування не тільки майбутнього України, а й світових трендів цивілізаційного розвитку.

У цьому пан Жмеренецький далеко не новачок, він ще рік тому робив подібні заявочки, от тільки тоді Україна у нього була майданчиком небачених можливостей. А тепер вона у нього уже несумісна з майбутнім... Ну, не знаю, особисто я за цей рік нічого такого концептуального не помітив, що б так кардинально змінило прогнози.

Хоча, за великим рахунком, з постановкою питання в цій статті я цілком згоден, хотів би внести суттєву поправку – «сучасна» Україна несумісна з майбутнім. Детальному розбору причин цього я присвятив цикл із 4 статей - «Економіка злиднів». Ось вам лінк на 4 частину, внизу її ви знайдете посилання і на попередні три (до речі, рівно рік тому вийшла - дуже символічно):

http://intvua.com/…/1469187186-v-yacheslav-ilchenko-ekonomi…

Однак, роблячи в принципі вірну постановку питання, пан Жмеренецький замість пошуку способу увійти до технологічно розвинених країн... чомусь пропонує змиритись, що ми увійдемо до когорти «низтехів», і навіть рекомендує стати «першим чортом в пеклі», виступивши застрільщиком нового (а насправді старого) суспільного ладу.

Тому дозвольте мені критику його статті поділити на дві частини, і почати саме з кінця - бо це ні мало, ні багато - а викладений план розвитку України. У першій я розберу його підставову частину і покажу, до чого це призведе. А в окремій статті я дам своє власне бачення трендів в світовій цивілізації.

Отже, давайте почнемо по списку, що пропонує пан Жмеренецький.

* * *

- Автономні міста-хартії.

Перш за все, слід розуміти, що це таке. Charter City - це мікродержава-поліс, в якій існує власне законодавство і яке має пріоритет перед національним. Прикладом такого міста може служити Гонконг, який фактично є державою всередині держави. Причому різниця між гонконгським законодавством і загально-китайським разюча. Наприклад, в материковому Китаї однопартійна система, а в Гонконгу є власний парламент, який називається «Legislative Counsil», і туди обираються цілих 16 партій, серед яких тільки половина - прокитайські. Просто для практики уявіть собі «парламент», наприклад, Charter City of Kharkiv.

Тобто, лякаючи своїх читачів поділом України, він пропонує... поділитись першими, виділивши кілька міст, які стануть окремими мікродержавами із своїм законодавством. Враховуючи традиційну слабкість держави в Україні (яку свідомо роками перетворювали на «нічного сторожа олігархії»), це будуть дійсно окремі утворення.

Крім того, подібні міста мають себе якось утримувати. Переважна більшість міст-хартій мають власну базу - і це не лише фінансовий сектор. Наприклад, місто-поліс Сингапур майже 25% доходу отримує від промисловості, причому не низько-технологічної (як у нас), а передової. Майже третина експорту Гонконга - високотехнологічна продукція, і цей відсоток росте. Лос-Анджелес (так, він теж має власну хартію) так і зовсім є ведучим промисловим центром всього західного узбережжя США.

У нас же міська промисловість системно вбивається, причому іноді буквально - наприклад, остання «реформа» по «відокремленню» Авіаліній Антонова від КБ «Антонов» практично вбиває вітчизняну авіацію. А інтерес дуже простий - продаж документації (за якою давно полює той же Китай) і забудова звільненої площі «обанкроченого» КБ. Про долю вивезених з Донецька та Луганська високоточних виробництв типу «Топаза» уже тихо мовчать, щоб не ганьбитись - а їх евакуація могла б стати хорошою базою для відновлення промисловості інших міст обласного значення. Рейдери уже навіть віджимають і банкротять заводи, які мають відношення до оборонки - див., наприклад, випадок заводу АТЕК та інженерної групи «Арей».

Отже, утримання такого міста може бути тільки за рахунок фінансових послуг, своєрідного «офшорного раю» по принципу того, що пропонує Балашов у своїй 5.10. Однак для кого буде цей офшорний рай призначений? Явно не для європейців. Мало кому відомо, що в Європі уже давно прийнято рішення про наступ на «офшорні гавані». Є така нудна абревіатура - BEPS - яка значить Bribe Erosion and Profit Shift. Це така ініціатива, спрямована на виведення на чисту воду офшорного відмивання грошей. До неї уже входить більше 100 країн. Якщо ми приєднаємось до неї, нам не світить статус фінансового центру - дуже складно нам конкурувати із Лондоном, Сінгапуром і Сіднеєм. А от якщо ні, тоді ми дійсно можемо стати офшорним раєм. Специфічного типу - як сховок для кримінальних грошей. І коли Юлія Тимошенко говорила, що наші олігархи вирішили створити в Україні для себе внутрішні офшори - то це була тільки частина правди. Вони зібрались створити в Україні передовий фінансовий сховок для нечесних на руку фінансистів з усього «низько-технологічного» світу.

Інших варіантів фінансування «міст-хартій» просто нема. Ніхто не буде утримувати своїм коштом таке місто, якщо воно не генерує хоч якийсь прибуток.

І це, зауважте, я не чіпаю чисто технічний бік. Всі подібні міста мають височенний рівень автоматизації та організовані по принципу співмешкання. Опалення, наприклад, там суто централізоване - порівняйте це із нашим штучним трендом на повну автономізацію поквартирно. Короче, щоб створити місто-хартію, треба його від початку таким будувати. А на це здатна тільки потужна економіка. Пограбована ж країна, подібна Україні, з якої висмоктані всі соки, може побудувати тільки те, що описано вище і нижче.

- Переселення людей у місця компактного проживання.

Це значить, що люди будуть поділені за своїм майновим станом і поселені у відповідних районах. Це далеко не нова ідея. Вперше була апробована в Нігерії, а потім в Латинській Америці. Результатом стало катастрофічне розшарування - 20% населення проживало в красивому і комфортному центрі, а 80% було відселено в передмістя, яке швидко перетворилось на таку криміногенну зону, що туди навіть поліція боялась поткнути носа. Приблизно те саме існує практично у всіх латиноамериканських державах. А нормальною мовою така практика називається «геттоїзація», і в нормальному світі таке робити... м'яко кажучи, не рекомендують. Тим паче для країн, де в результаті «реформ» населення стрімко зубожіло не в силу наступання ринку, а в силу узаконеного грабунку. А то до влади чомусь в таких країнах швидко приходять або комуністи, або бандити... що, сопсна, часто одне і те саме.

Враховуючи пропозицію утворення «міст-хартій», які швидко переключать на себе всі фінансові потоки країни (просто з міркувань виживання), вкупі з геттоїзацією це повторить латиноамериканський сценарій - коли всі люди будуть ломитись в «місто-хартію», аби хоч якось прохарчуватись, і навколо «сяючих міст» утворяться «догтауни», замкнені містечка, де люди будуть жити буквально на положенні собак. У нашій країні уже був приклад такої організації міста. В Донецьку. Єнакієво, із якого вийшов наш четвертий президент янукович, було типовим догтауном. Людей з догтаунів треба буде чимсь, вибачте, годувати - бо озлоблені люди із бідних передмість не мають сентиментів. Що знову ж таки повертає нас до питання, яким чином будуть фінансуватись міста-хартії. Грошей повинно бути достатньо, щоб тримати достатній рівень життя в бідних передмістях, інакше буде те, що сталось в Лівії - там люди повстали не тому, що американці їх нажухали, а тому, що в джамахерії Каддафі жила тільки столиця, а решта країни була перетворена на такий от догтаун. Чим в результаті стала Лівія, можете подивитись самі.

Але можна зробити ще простіше, треба ввести наступний етап пропонованої реформи.

- Багаторівневе громадянство.

Тобто, скористатись радянським методом. Відібрати у мешканців маленьких міст і сіл паспорти, замість них видати якусь «посвідку першого рівня» і фізично їм закрити дорогу в економічно ефективні міста-хартії майбутнього. Що призведе до переходу буцім-то інноваційної економіки із «містами-хартіями» до економіки російського типу - де по суті держави немає, а є одне-два міста, які репрезентують всю державу, а решта території представляє собою глибинку, а точніше - дике поле, де кожне поселення представляє собою вотчину якогось дрібного князька, чи навіть бандитського пахана.

Однак це, в свою чергу, створює небезпеку появи «Кадирова», який підімне під себе всіх князьків і зробить заявочку на владу. Або на данину від влади, щоб не влаштовувати війну на вулицях «сяючих міст». Її доведеться платити.

Або вводити наступний пункт реформи від Жмеренецького:

- Передача природніх ресурсів в управління міжнародним корпораціям.

Оскільки найімовірнішим джерелом фінансування наших майбутніх «міст-хартій» буде офшорний капітал, який втік від західного антиофшорного пресингу, то такі і будуть корпорації, які зроблять заявку на таку приватизацію. Саме вони і зможуть створити надійну противагу бандитським анклавам.

В основному це будуть корпорації-стервятники, які заробляють на хижацькому випрацюванні ресурсів, типу Templeton Capital, яким наш міністр економіки Яресько уже спритно запродала на 20 років чільний кусок ВВП. Але цим не гребують навіть відомі і поважні фірми - наприклад, у нас практично невідомий гучний процес над Shell в Сполучених Штатах. Суть дуже проста - нігерійський міністр Дан Етете віддав Shell у власність багатющий нафтовий поклад в обмін на те, що корпорація «забезпечить там порядок». Вона і забезпечила. Купивши з тельбухами місцевих бандюків, а вже ті «утихомирили бунтівливе населення».

Однак чому Shell на це пішла? Адже репутація, історія, ринкові закони... А все було просто. Нігерійський уряд подібну практику санкціонував. Зробив законною. І корпорація отримала залізний аргумент проти будь-якого суду - ми діяли суворо в рамках місцевих законів. І не придерешся, тому й процес досі йде.

Українські закони ми із вами дуже добре знаємо. Так що результат у нас не сильно буде відрізнятись від нігерійського.

Далі, в принципі, розглядати перелік його реформ немає сенсу. Вони всі тільки поглиблюватимуть перетворення України на конфедерацію, до якої входитимуть міста-«офшорні сховки», корпоративні та бандитські анклави. Переведення розрахунків в суто цифрову форму, наприклад, призведе до утворення двох паралельних валют. Одна з них буде нелегальною, інша легальною - цифровою. А конверт-центри стануть хребтом подібного подвійного грошового обігу і генеруватимуть шалені прибутки.

Тобто, ліки, які пропонує пан Жмеренецький - набагато гірші за саму хворобу. Простіше за все їх можна охарактеризувати так:

- якщо в рай ми не попадемо, то давайте станемо першими чортами в пеклі.

Я ж все-таки вважаю, що Україна досі має фантастичний потенціал, і дорога в рай для нас іще не закрита. Нам просто треба перестати хапатись за давно уже відкинуті на Заході (як надміру утопічні, що цікаво) теорії франшизних міст, повністю цифрового грошового обігу, конфедерацій автономних міст, і так далі.

Це я спробую показати в наступних статтях.

Вячеслав Ільченко, facebook.com

Фотоколаж «Конфлікти і закони»