​Насіров як честь і гідність епохи Порошенка

Що ви, народ, знаєте про честь і гідність? Звісно, можна залізти до тлумачного словника і з’ясувати, що «честь» - це поняття моральної свідомості і категорія етики і формується вона через встановленні у суспільстві норми моралі. Тож, коли людина йде захищати свою честь, то керується власними уявленнями про добро, зло та справедливість.

Також у тому ж словнику можна виявити, що це поняття стоїть поряд з поняттям гідності. А гідність, як морально-етична категорія, хоч і пов’язана з честю, яка (що, напевно, аж ніяк не відомо адвокатам пана Насірова, а можливо, свідомо ними ігнорується, як і самим Насіровим) пов’язана з позитивною оцінкою в очах суспільства, а також його уявленням про причини добра та зла. І, що характерно, поняття «ділової репутації» ґрунтується теж на відповідності діянь особи у відношенні до суспільства. А всі ці поняття зав’язані на понятті совісті, це тієї категорії морального стану, коли особа усвідомлює відповідальність за свою поведінку, яка повинна співпадати з точкою зору моралі всього суспільства.

І ось тут, дивлячись на особу пана Насірова, на його поведінку, усвідомлюєш: усі вищеперераховані категорії етики як для нього, так і його адвокатів – просто слова, без будь-яких зобов’язань дотримання навіть тлумачень словника, бо у їхньому світобаченні, видко, можна робити будь-яку мерзоту, а тих, хто втрапляється на шляху, або випадково, через обставини, задіяні в розвінчанні цієї мерзоти, треба наказувати. І не як-небудь, а копійкою, аби усвідомили: нікого з команди Насірова, і його особисто, не цікавить справжня думка суспільства, мораль, совість та честь. А от доведення того, що може восторжествувати пихатість, цинізм, аморальність та невігластво, це – важливо. Як плювок в обличчя суспільству.

Українське законодавство не містить таких понять, як совість, честь, гідність, порядність та моральність, оскільки ці визначення відносяться до морально-етичних категорій, які або є в наявності у індивіда, або відсутні. Колись, коли дійсно поняття «честі» було на висоті, то такі як Насіров не до суду йшли, вимагаючи захисту того, чого не мають, а пускали собі кулю в скроню, аби сором не лягав на родину. Але пану Насірову за родину, яка, як повідомлялось, має громадянство Великобританії, турбуватись, видко, не треба. Як і немає потреби згадувати, що честь, у першу чергу, пов’язана з такими якостями людини, як правдивість, справедливість, чесність та - не вчинення крадійства. Адже честь, це - внутрішній сторожовий пес, який не дозволяє людині вчиняти непорядних вчинків, що призводять до аморальності.

То яку честь може захищати пан Насіров? Чи він через суд хоче довести суспільству, що треба вважати, що у нього є те, чого апріорі не існує в його пекельній душі?

Видко, він ще з часів, коли очолював український офіс «Ренесанс Капітал», і коли так знеславився перед Кахою Бендукідзе з приводу податків (що не завадило йому, як наближеній особі, таки очолити ДФС), так і не отримав базових знань з елементарних питань, а тому і переконаний, що нахабство та невігластво — головні пріоритети, які потрібно використовувати, незважаючи на те, як це сприймає суспільство.

І одна річ, коли пан Насіров просив поновити його на посаді, а також визнати протиправним та скасувати розпорядження КМУ про його звільнення виключно по причині недотримання процедури його звільнення, хоча, здається, що представник КМУ не зміг до кінця розібратися в суті, і, відповідно, не зміг довести правильності процедури і суду. А тому під час судового розгляду представники ДФС та КМУ не задали жодного запитання пану Насірову, що і призвело до поновлення на посаді, інша - позиватись до лікарні та лікаря.

Річ в тім, що пан Насіров не шкодує грошей на адвокатів і у нього судових процесів, як у собаки бліх. Проте позови до Соколова Максима Юрійовича та Державного «Національного інституту кардіології імені академіка М. Д. Стражеска «Академії Медичних Наук України, які були подані ним ще у лютому цього року до Шевченківського районного суду міста Києва про визнання рішення та дій незаконними рішення Інституту про створення комісії фахівців для обстеження Насірова Р.М. 04.03.2017 р. та відшкодування моральної шкоди, не можуть не викликати здивування. Фабула цього дійства — проста. Це, якщо читач пам’ятає, коли пан Насіров, лишень НАБУ оголосила про розслідування певних махінацій, враз став дуже хворою людиною, закутався у ковдру і лежав, як мумія після бальзамування, подекуди сіпаючи вічком та відкриваючи ротика. Вся країна тоді спостерігала за шоу «мумія за гратами», а НАБУ таки відправило тоді пана Насірова на обстеження, оскільки (і їх можна зрозуміти), якщо колишнього самбіста та таки побив грець, то навіщо їм на свою совість накладати смерть убогого? Тож вони і організували доставку того, що імітувало мумію, до Інституту Стражеска з підозрою на наявність проблем з серцем. Але от яке диво: про обстеження, а також діагноз стало вже відомо майже одразу, і велика кількість ЗМІ про це - написала. Проте, під час дебатів, адвокат Насірова якось дивно зазначила: так, ЗМІ публікували, але лікар не мав права потому, в суді, озвучувати те, про що сповіщала кожна сорока. Свої дебати адвокат читала довго. І з них випливало, що немає на землі нікого святішого, за пана Насірова, і його святість дає йому підстави позиватись до лікарів. Та чи могли лікарі відмовитись обслідувати пана Насірова? З точки зору здорового глузду, коли до лікарні привозять людину, що кліпає оченятами, але типу — не рухається, звісно, - ні. Клятва Гіппократа зобов'язує надавати медичну допомогу усім, навіть тим, які дуже не подобаються. Але, згідно аргументації адвокатів пана Насірова, лікарі неправильно себе поводили і, зокрема, Соколов Максим Юрійович - доктор медичних наук, інтервенційний кардіолог, професор кафедри кардіології НМАПО, член правління «Асоціації інтервенційних кардіологів України», представник України в міжнародній громадській ініціативі «Stent for Life» та автор 97 наукових праць, у тому числі 4 монографій.

Але, якщо спитати у громадськості щодо характеристик і ставлення до пана Соколова і пана Насірова, як думаєте, що люди скажуть? Здається, після того, як відреагували соціальні мережі на поновлення Насірова на посаді, передбачити відповідь на це питання — не важко. Проте чи цікавить Насірова точка зору громади? Видко, він на неї поклав позовом до тих, хто точно був переконаним, що існувала реальна загроза його життю та здоров'ю.

Хоча, з іншого боку, розуміючи, що собою уявляє пан Насіров, не можна не зробити припущення, що, позиваючись до всесвітньо відомого лікаря та інституту Стражеска, пан Насіров та його адвокати переслідують не лише ціль «покарати» лікарів, стягнувши як з лікаря, так і з медичного закладу кошти, а ще й бажають отримати у судовому рішенні певні докази (оскільки факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили, не доводяться знову при розгляді інших цивільних справ, в яких беруть участь ті самі особи), але на які, згодом, можна було б послатись у кримінальному провадженні, а то й - позиватись до ЄСПЛ.

Проте під час слухання, що відбулись 10 грудня 2018 року, дивували не лише аргументи адвоката (хоча, чого гріха таїти, вона - молодця, з точки зору певної позиції), здивувала ще й поведінка судді, бо, лишень повідомили про мінування суду, вона запропонувала стороні відповідачів їхні дебати передати їй у письмовій формі, і що тоді б вона пішла до нарадчої кімнати. А подібне не може не викликати здивування, бо при такому підході виходить, що інша сторона позбавлена права на донесення своєї позиції, але це ще й порушує її право на дійсно справедливий суд. А коли наступного дня стало відомо про поновлення Насірова на посаді, закралась підозра, що її честь, напевно, вже знала про рішення, яке буде наступного дня, а тому і дозволила собі таку вольність. Хоча ті, хто спостерігав за Насіровим у день, коли виносив рішення Окружний суд м. Києва, теж підозрювали, що рішення суду, йому, скоріш за все, вже відомо. Та й напередодні, 10 грудня, після оголошення про мінування суду, пан Насіров давав ЗМІ коментарі саме під будівлею, що начебто була замінована. Чи не дивно? Адже усі люди, зі здоровим глуздом, відходять від будівель, які можуть вилетіти в повітря, а тут - нічого такого не сталось: пан Насіров, у пальто кольору дитячого щастя, роздавав коментарі, суть яких зводилась до тези: усі навколо - гади, а я - а я д'Артаньян! Проте, судячи з того, який ґвалт був у соціальних мережах, а також у деяких радіопередачах, коли люди висловлювали своє обурення тим, що Насірова поновили на посаді, суспільство пана Насірова д'Артаньяном не вважає.

Що ж до процесу, вислухавши доводи адвокатів пана Насірова та його особисті коментарі, вирішено було поцікавитись і думкою адвоката сторони відповідача.

Михайленко Віра Володимирівна, яка є адвокатом лікаря Соколова М.Ю., коментуючи засідання, під час якого відбулось замінування суду, зазначила:

- У судовому засіданні 10.12.2018 було заплановано дебати і винесення рішення по даній цивільній справі. Хоча існує думка про те, що сьогодні дебати в судовому процесі втратили свою актуальність і це - лише данина традиціям, насправді, це – одна із відповідальних стадій розгляду справи. Адже дебати – це завершальна стадія судового розгляду, в якій учасники справи виступають з промовами (заключним словом) і звертають увагу суду на доведення чи спростування обставин справи, що мають значення для справи. Сучасний цивільний процес побудований таким чином, що суд переходить до судових дебатів, вислухавши додаткові пояснення і вирішивши заявлені при цьому клопотання учасників справи. Особи, що приймають участь у справі, підводять підсумки розгляду справи по суті, висловлюють свої міркування і доводи стосовно фактичних обставин і пропонують свою оцінку доказового обґрунтування тощо. Важливим при цьому є забезпечення рівності сторін щодо виступу в дебатах, у тому числі в контексті створення рівних умов для висловлення своїх позицій, однакового часу для виступу з промовою в судових дебатах тощо. Окремо слід зауважити, що суд виходить до нарадчої кімнати для ухвалення рішення одразу після судових дебатів. Переривання («розірвання») виступів в дебатах за загальним правилом не допускається. Те, що відбулося 10.12.2018 під час дебатів, є, по крайній мірі, дивним, адже інформація про мінування суду надійшла як раз в той час, як представник позивача завершувала свою промову. За таких обставин сторона відповідачів опинилася в невигідному процесуальному становищі, адже суд, налаштувавшись на винесення рішення, вислухав виключно сторону позивача. І хоча судове засідання у зв’язку з замінуванням суду було перенесено для надання можливості стороні відповідачів висловитися в дебатах, таке часове «розірвання» виступів сторін зумовлює порушення засад змагальності і рівності та створює необґрунтовану позапроцесуальну преференцію позиції позивача.

- Чи можна стверджувати, що виклик свідком було сприйнято лікарем Соколовим - як необхідність давати показання, а відмова від них - як загроза кримінальної відповідальності за дачу неправдивих свідчень в суді?

- Лікар Соколов М.Ю. був викликаний стороною обвинувачення як свідок. Більше того, він був доставлений до суду саме представниками сторони обвинувачення. Відповідно до положень чинного кримінального процесуального законодавства, свідок зобов’язаний прибути за викликом і давати правдиві показання. Також закон вказує на те, що не можуть бути допитані як свідки медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя особи - про відомості, які становлять лікарську таємницю. При цьому обов’язок роз’яснити лікарю право відмовитися давати показання законом покладено на слідчого суддю, суд. В даному випадку слідчий суддя, який розглядав клопотання про обрання Насірову Р.М., перед допитом лікаря не роз’яснив йому право «імунітету свідка». Пам’ятка свідка, вручена Соколову М.Ю., також не містила відомостей про процесуальну можливість відмовитися давати показання. Натомість, слідчий суддя, приводячи свідка Соколова М.Ю. до присяги, попередив його про кримінальну відповідальність за давання завідомо неправдивих показань. Все це офіційно зафіксовано під час здійснення технічної фіксації процесу.

- Чи можна говорити про розголошення доктором лікарської таємниці, якщо інформація про стан здоров'я та діагноз Насирова Р.М., по-перше, були опубліковані в ЗМІ, по-друге, навіть оголошені в одному зі ЗМІ самим Насіровим?

- У тому й то справа, що висновок, підготовлений Інститутом Стражеска, вже в день його складення став «суспільним надбанням» - його показували в новинах та обговорювали по телебаченню і в мережі Інтернет. Більше того, протягом судового розгляду з обрання Насірову Р.М. запобіжного заходу, інформація про стан здоров’я Насірова Р.М. та його діагноз неодноразово оголошувався учасниками справи, і в тому числі стороною захисту Насірова Р.М. Судовий процес транслювався – за ним спостерігала необмежена кількість осіб. Тобто, на той момент, коли лікар Соколов М.Ю. допитувався як свідок (під попередженням про кримінальну відповідальність), таємниці як такої вже не існувало. Навіть якщо припустити, що у словосполученні «лікарська таємниця» головним є поняття «лікарська», все одно не можна стверджувати про її розголошення, адже під час допиту лікар не розголосив дані, які охоплюються поняттям лікарської таємниці, а лише озвучив дані, вказані у довідці, які вже були оприлюднені і досліджені під час судового розгляду. Отже, в даному випадку говорити про розголошення лікарської таємниці немає підстав. Разом з тим, не слід забувати про статус Насірова Р.М. Враховуючи публічність, межі його приватності в контексті інформації про стан здоров’я є значно звуженими. З огляду на значний суспільний резонанс до процесу обрання йому запобіжного заходу, у світлі конкретних обставин даної справи, отримання судом інформації про стан здоров’я, хоча і становило втручання у право Насірова Р.М. на повагу до приватного життя, однак було виправдано інтересами правосуддя.

Перерване засідання продовжиться 19 грудня 2018 року. Яке рішення прийме суддя Шевченківського суд м. Києва, коли піде до нарадчої кімнати - не відомо. У нас в державі різне буває. Але, спостерігаючи за тим, що періодично відбувається в Україні, хочеться процитувати Цицерона: «Велика могутність совісті: вона дає однаково відчувати, віднімаючи у безневинного всяку боязнь і безупинно малюючи уяві винуватця усі заслужені ним покарання. А від себе не втечеш, навіть, коли переконаний, що совісті — не маєш». Ну, а закінчити матеріал хочеться словами Сенеки, який вважав, що «сором часом все ж повинен забороняти те, що не забороняють закони».

Конфлікти і закони

Фото Телеканал 24