​Ігор Курус про Україну мрій Володимира Зеленського

Відомий вислів Авраама Лінкольна (1863) характеризує демократію як «владу народу, створену народом та для народу». Активісти вважають, що інструменти прямої демократії можуть заохочувати обраних посадовців бути більш відкритими та відповідальними. Але чи зможе новообраний Президент запровадити такі механізми в Україні? Якою може бути пряма демократія по-українськи, «Конфлікти і закони» розпитали у координатора кампанії «За відповідальну владу» Ігоря Куруса.

Нещодавно у своїй статті Ви згадували про пряму демократію. Чому саме зараз?

- Є декілька причин появи цієї статті. По-перше, новообраний Президент В. Зеленський у своїй програмі чітко вказує на необхідність впроваджувати в Україні такий спосіб управління країною. По-друге, багато експертів і політиків, користуючись лише прикладами з інших країн, дуже, м’яко кажучи, вільно трактують цю форму правління. А тому я вважав за необхідне звернути увагу на переваги і небезпеки прямої демократії.

Але ж у Вас також немає досвіду впровадження цього механізму?

- В Україні мало хто має досвід успішного впровадження елементів прямої демократії. Але, на відміну від інших, активісти «Українського центру прямої демократії» та громадянської кампанії «За відповідальну владу» ще у 2013-2014 роках проводили обговорення окремих інструментів прямої демократії і моделювали розвиток подій в різних регіонах України. З іншого боку, ми проаналізували вітчизняний негативний досвід – реалізацію в Україні електронних петицій. І тому пропонуємо брати до уваги не лише красиві гасла про пряму демократію, але й використовувати негативний досвід реалізації петиції в Україні.

Що Ви маєте на увазі?

- Дуже не хотілося б, щоб команда нового Президента України наробила помилок у цьому питанні. Якщо В. Зеленський дійсно хоче будувати в Україні пряму демократію, то він має діяти інакше, ніж його попередник. Він має залучити фахівців та експертів, які не будуть хвалити «його величність» чи писати під нього закон, а які проаналізують наявні помилки і розроблять нормативні акти, що ефективно працюватимуть на розвиток суспільно-політичних відносин в Україні. Це дуже важливо!

Чому Ви вважаєте, що пряма демократія – це панацея для України?

- В умовах, коли в суспільстві не сформовано доктрину державності, немає стабільних ідеологічних політичних маркерів і виборці обирають владу емоційно, через призму впливу виборчих технологій і маніпуляцій, необхідно, щоб громадяни мали можливість оперативного втручання в розвиток суспільно-політичних процесів. Для усіх буде краще, коли громадяни зможуть виправляти свої виборчі помилки не на мітингах чи революціях, а у законний спосіб. А для влади мало б бути важливим знати бажання своїх громадян, щоб вчасно реагувати на запити суспільства. Тоді ворогам України було б важче розхитувати суспільно-політичну ситуацію.

Можете пояснити, що не так з петиціями, які запровадив П. Порошенко?

- В першу чергу – мета, яку він переслідував, вносячи зміни до закону. В автора цього акта було бажання перетворити петицію на своєрідний інструмент «випускання пари». Мовляв, якщо ви не задоволені чимось – пишіть петицію. Далі – Президент щось відповість: брак повноважень або обмеження законодавства. Для прикладу, дуже потрібна петиція щодо боротьби з корупцією № 22/000215-еп «Скасування грошової застави для корупціонерів» від 29 серпня 2015 року набрала 32 024 голосів. Як показав час, ця ініціатива громадян була слушною, оскільки ми тепер знаємо, скільки чиновників, яких звинувачували у корупції, залишилися на волі завдяки заставі. Що ж зробив Президент? Цитата з відповіді: «Верховній Раді України запропоновано за результатами всебічного обговорення внесених законопроектів ухвалити закон, який би врегулював питання щодо застосування запобіжних заходів до осіб, які підозрюються чи обвинувачуються у вчиненні корупційних злочинів».

Інша петиція № 22/000039-еп «Можливість дострокового відкликання будь-якої вибраної особи, що не виправдала довіри виборців» від 29 серпня 2015 набрала 25 935 голосів, але все завершилося відпискою Президента.

Але що міг зробити Президент, коли це повноваження ВР?

- Те, що він робив у випадку з призначенням генпрокурором Ю. Луценка. Не забуваймо, що Президент має право законодавчої ініціативи. І коли б Гарант Конституції хотів «чути» своїх громадян, то він би користувався цим правом, вносячи до парламенту ініціативи громадян. Ви чули про внесення П. Порошенком хоча б одного законопроекту, який було підготовлено на основі петиції? А їх було підписано 44!

Я особисто не чула! Але чому так?

- Петиція в Україні не спрацювала, бо з самого початку її не розглядали як дієвий механізм комунікації влади з громадянами. І це було зроблено або навмисно, або некваліфіковано. Коли відбувається зміна Президента, я намагаюся застерегти нового Гаранта Конституції від помилок у цьому процесі.

Але чому Ви не застерігали П. Порошенка?

- Застерігав, але мене не чули. Більше того, влітку 2014 року тодішній народний депутат А. Шевченко зареєстрував законопроект, що мав назву «Про право громадян ініціювати розгляд нормативно-правових актів органами влади та місцевого самоврядування», який якраз і передбачав механізм реалізації петиції як на загальноукраїнському рівні, так і на місцях. У грудні 2014 року інший депутат Ю. Чижмарь повторно вносить цей законопроект. Та парламент протримав його до весни й оперативно відхилив, щойно з’явився альтернативний проект Президента. Усі мої застереження розбивалися об аргументи численних експертів, які виросли, як гриби після дощу.

Ви думаєте, що Ваш законопроект був би ефективнішим?

- Безумовно! Візьмемо статтю 10 цього законопроекту. Ось вона, цитую: «Стаття 10. Реалізація петиції. У випадку, коли петиція про внесення змін до законодавства України набула сили, Президент України протягом 10 днів, в порядку законодавчої ініціативи, вносить проект нормативно-правового акта на розгляд Верховної Ради України як невідкладний». Це ж дещо інше, чи не так?

На загальнонаціональному рівні зрозуміло. А як ситуація з електронними петиціями в регіонах?

- Ось висновок експертів, які ще 4 роки тому дуже активно підтримували наявний закон. Він міститься у звіті «Індекс місцевої електронної демократії в Україні: пілотне дослідження». Так ось цитую: «На основі здійсненого аналізу стану е-демократії у 10 містах України було встановлено:

1. Рівень нормативно-правового забезпечення, наявність стратегічного бачення міськими громадами подальшого розвитку е-демократії за формально-юридичними ознаками є середнім. Проте за сутнісними критеріями він не відповідає тенденціям широкої участі громадськості у вирішенні питань місцевого значення та оптимізації процедур такої участі.

2. Рівень активності та залученості громадськості до діалогу та прийняття рішень органами місцевого самоврядування, а також використання інструментів е-демократії є достатньо низьким.

3. Результативність інструментів е-демократії, якими користується громадськість, у середньому залишається невисокою. Це оцінка людей, які у 2014-2015 роках стояли на захисті законодавчих ініціатив П. Порошенка.

Вичерпно! І які Ваші пропозиції?

- Їх наразі є дві. Перша – це повернутися до законопроекту «Про право громадян ініціювати розгляд нормативно-правових актів органами влади та місцевого самоврядування». Можливо, його потрібно трішки доопрацювати, але це вже технічне завдання. Друга – потрібно ухвалити законопроект «Про вотум недовіри посадовій особі», який дозволяє громадянам відкликати ключових посадовців, що втратили довіру. Це був би найкращий антикорупційний закон, який би дозволив, без створення нових органів влади, часом недієздатних, у короткі строки вичистити з усіх рівнів влади недобропорядних і нечесних чиновників!

Як на мене, це найскладніше завдання!

- Так. Але якщо у новообраного Глави Держави є бажання будувати Україну мрії, а не створювати нову систему контролю за усіма кадровими і фінансовими процесами, то це – реально. І, що найважливіше, – дешево, швидко й ефективно!

Радники В. Зеленського пропонують запровадити референдум та електронну демократію. То, можливо, вони врахували помилки попередників?

- У цьому і є проблема. Референдум описано в Конституції України. Це є радянським рудиментом, який неможливо реалізувати. Тому, якщо команда Зе спробує реалізувати пряму демократію через референдум, то наразиться на конституційні зміни. А це час. Щодо електронної демократії, то це технологічне питання. У випадку, якщо органи влади забезпечать надійний технологічний цикл ідентифікації особи та обробки даних, а громадяни будуть готові до голосування з використанням інформаційно-комунікаційних технологій, то тоді усе вийде. Але це знову час і великі гроші! У будь-якому разі електронну технологію голосування слід запускати локально, розбудовуючи її від міст до найвіддаленіших сіл із проведенням ґрунтовної роз’яснювальної роботи та навчання. В іншому разі команду Зе чекає невдача. Їм потрібні нескладні в реалізації, короткі в часі та зрозумілі для суспільства рішення.

Ігор Курус. Фото «Конфлікти і закони»