​Політичний аналіз в турборежимі із розкриттям таємниць

КЛИНОК АЙДАНА

(політичний аналіз в турборежимі із розкриттям таємниць чорної та білої магії)

Будь-ласка, зрозумійте мене, даний аналіз написаний буквально на колінці. До того ж, я дуже давно таких не писав, а отже, поки що не здатен одразу сформулювати відповіді на всі питання, які зараз собі задають не лише люди, а й політики. Тому я його викладатиму частинками, по одному питанню за раз. Всіх своїх читачів я хотів би попросити не тільки читати і лайкати, а й думати над написаним і пригадувати минуле. Більша частина нинішніх проблем полягає в тому, що минулого ми насправді не знаємо, а що знаємо - те в основному є враженнями, які ми помилково приймаємо за факти. Якщо ми хочемо зберегти - а найважливіше, побудувати Україну - нам необхідно продертись крізь хащі пост-правди та потоку вражень і опертись на факти.

Для цього нам знадобляться два леза - скальпель Оккама та клинок Айдана.

* * *

Частина перша

Головна думка: Початок є час, коли необхідно потурбуватись про те, щоб усе було виміряно і урівноважено (Френк Герберт).

Для початку дам відповідь на те питання, яке найбільше хвилює практично кожного - чи не є Україна «failed state» після останніх подій, які яскраво показали, що ключові рішення приймаються не в Україні і не в інтересах України. Це показали не лише «переговори» в Нормандії, а й протискування земельної реформи, знищення промисловості і навіть малого бізнесу.

Так от, змушений декого сильно розчарувати, а декому подарувати надію: Україна поки що не є «failed state». За світовим рейтингом Fragile State Index, який розраховується за багатофакторним аналізом (туди входить 4 соціальних, 2 економічних і 6 політичних показників), Україна знаходиться в стані «Warning» (тобто, існування серйозної загрози). Наша позиція - 91 із 178, а кількість «балів неспроможності» у нас 71. Максимальну кількість балів неспроможності набрав Йємен - він має 113 балів і розташований на 1 місці.

Будь-ласка, не особливо розслабляйтесь. Ми, наприклад, по рейтингу FSI провалили обидва економічних показники і половину демографічних. Збережність України на сьогодні забезпечує те, що називається «deep state».

Цей термін дуже активно використовувався на останніх виборах як образ ворога і своєрідний синонім «глобальної змови всіх політиків», якій протиставлявся кандидат-простолюдин, вихідець із народу і справжній виразник його інтересів. Чисто практично уже видно, що ніяким «кандидатом-простолюдином» Зеленський не був, а якраз і репрезентував собою оту саму змову із метою відсторонення народу від прийняття рішень. Точно так само, як її репрезентував до нього Порошенко, а до нього - янукович, а до нього - Кучма, а до нього - радянська номенклатура.

Правильно така змова називається «зоряною палатою» (star chamber). Так називався в стародавньому Карфагені керівний орган - закрита рада найбагатших і найвпливовіших людей держави. Відповідний лад правильно називається «плутократією», але не від слова «плут», а від слова «плутос» - «багатий». Саме так і слід називати політичний лад, який в тій чи іншій формі був запроваджений після розпаду Радянського Союза.

Це необхідно осмислити і перестати говорити про те, що «до» якоїсь дати у нас була демократія, а ось «після» уже не було. Демократії у нас не було ніколи. У нас завжди була типова плутократія, яка відсторонювала народ від прийняття ключових рішень. На відміну від росії, скажімо, чи Білорусі, де цей лад був неперервним, у нас він спорадично переривався відлигами - завдяки народним протестам та деяким політикам, які спирались на народ. Ви легко зможете визначити їх - у нас їм наліпили ярлика «популіст» і зробили його образливим.

Саме ці відлиги і сформували в Україні «deep state» - або, якщо правильно перекладати цей термін, «становий хребет держави». Це не лише величезна маса чиновників, які здійснюють мікротранзакції і керують життям країни. Це, перш за все, люди, які самоідентифікують себе як українці і для яких своя держава є імманентною цінністю, і задля її функціонування вони готові віддавати всі свої сили і весь свій вільний час. Якщо уважно проаналізувати новітню історію - вийде, що протягом останніх 5 років цілісність країни державний апарат не підтримував від слова взагалі. Він вирішував свої кулуарні питання і матеріальне забезпечення фінансових схем. Це яскраво видно навіть за міжнародною діяльністю - у нас роками посли не призначались, а це уже по FSI одна із ознак неспроможності. Нинішня влада активно продовжує «вилучення держави» і продовжує усуватись від виконання базових функцій.

Країну в таких умовах втримали самі громадяни, які на пустому місці утворили становий хребет - тут і допомога військам, і вскладчину збір коштів на лікування дітей, різноманітні суспільні проекти, стратегічні ради і навіть - масштабний проект Нового Курсу України. Волонтерство є частковим його проявом, і якщо очистити його від наносного мулу і нарослих бізнес-схем, то ми побачимо збудовану ними логістичну систему загальнодержавного рівня.

Головна проблема в тому, що «deep state» не є самодостатнім. Він не є суб'єктним, бо його репрезентантом повинна виступати держава як організаційна структура - це базовий принцип представницької демократії. А вона систематично - протягом років - самоусувалась від представницької функції, натомість тяжіючи до «колоніально-компрадорської факторії», яка забезпечує викачування грошей з країни, а єдиною її метою є «контейнерний розпродаж» майна із подальшим поглиненням цієї «факторії» чи то Ост-Індською Компанією чи то Російсько-Европейською Компанією. Це і є основна причина втрати суб'єктності нашої країни.

Оскільки Україна є надто великою, «поглинути» її одна корпорація не може. Звідси і постійні спроби «федералізувати» чи, якщо уже правильно говорити, «конфедералізувати» Україну. Бо коли у вас правовий режим кожної області може бути встановлений окремо (як передбачають зміни до Конституції, подані президентом Зеленським), це називається конфедерацією. В умовах, коли держава як організаційна структура є факторією, що по факту підпорядкована картелю зовнішніх корпорацій - це називається «корпоративно-франшизною державою», або «корпоративною республікою».

У рамках такого ладу кожну область (чи кілька областей - не суть важливо) буде контролювати окрема ФПГ чи ТНК, а люди, формально зберігаючи статус громадян, стануть їх власністю. Перш за все тому, що будуть відсторонені від будь-якого прийняття рішень. А за новим Трудовим Кодексом навіть місце їх роботи будуть вирішувати за них - це не жарт і не перебільшення, таке право вписане в урядовий проект.

Це наша найближча перспектива, якщо все буде відбуватись у рамках чинної логіки подій та чинного порядку «урядових реформ». Це необхідно чітко осмислити і усвідомити.

Але не менш чітко необхідно усвідомити причину, чому така перспектива виникла. І виникла саме в Україні, яка із всіх пострадянських республік мала найкращі стартові умови. Причин дві:

- Українці так давно звикли жити в умовах «нації без держави», що вважають достатнім існування «deep state», а участь у державному управлінні не тільки вважають зайвим, а й вважають злом саму політику. Така поведінка типова для всіх народів, які жили виключно в умовах окупаційної адміністрації. За умови її домінування люди схильні вибирати не очільника держави (бо він поведе за собою і змусить все-таки брати участь в державі), а «хорошого генерал-губернатора». Який не буде драти три шкури і буде необхідною передаточною ланкою між народом як прохачем і «обкомом» (неважливо, Московським, Вашінгтонським чи Брюссельським) як приймачем рішень. Хай на мене не ображається Галичина, але ця модель вперше народилась там - можете перевірити, якими словами Денис Танячкевич звертався і до російського царя, і до австро-угорського уряду;

- Українці зосереджені на щоденному бутті і на фізичному виживанні, а тому їх мало цікавить все, що знаходиться за межами їх обійстя. Вони вирішують повсякденні задачі - і це займає практично всі їх сили. Тому, за великим рахунком, їм все одно, під яким прапором вони виживають. Їм би прогодуватись, навчити дітей і випхати їх за кордон - із надією, що ті добре влаштуються і витягнуть до себе родину. А який прапор майорить - російський, український чи якоїсь там ДНР - їм наплювати. Така модель народилась в Білорусі, а потім цілеспрямовано формувалась на Донбасі в умовах партійної монополії ПР. Завдяки приходу до влади януковича, її поширили по всій країні - основним інструментом такого упокорення населення виступив так званий «податок на життя», сиречь, непідйомна комуналка, яку людина фізично не може заплатити, працюючи чесно. Оскільки подібна модель виявилась дуже ефективною з точки зору збереження плутократичного ладу, всі його наступники брали її на озброєння і поглиблювали ситуацію.

Таким чином, у нинішній ситуації однаково винні як Схід, так і Захід. Це необхідно осмислити і усвідомити, що обидві ці моделі є ненормальними. Жодна із них не може лягти в основу державності, адже вони обидві призводять або до анексії країни, або до формування корпоративно-франшизного ладу. Необхідна інша модель, яка опиратиметься на громадян як становий хребет і виконуватиме всі необхідні управлінські та представницькі функції. Тільки так можна повернути країні суб'єктність.

Прихід до влади якогось окремого, навіть найкращого політика сам по собі нічого не змінить - цим необхідно займатись всім разом.

Вячеслав Ільченко, facebook.com

Фото politeka.net