​Музейні інтриги заради коштів та прибутків

Наприкінці року 2019 співробітники Міністерства культури України виявили, що при ліквідації старої структури, у новій ними якось не дуже хочуть опікуватись. Та й система, за якою пропонують працювати — насторожує: все ж звикли, що люди працюють на державній службі. Однак нова мітла мете по-новому, і не лише у самому міністерстві, а й в закладах, які міністерству підпорядковуються.

Так, наприклад, закриває очі на заробляння коштів директором музею палацу Потоцьких, виконанням еротичних танців на музейних експонатах, а з другого боку — впевнено підтримує групу осіб, котра допомагає міністерству позбутись директора національного музею історії України.

Група підтримки міністерства в музеї

Як вже писалось у ЗМІ, міністерство вирішило на посаду директора музею Історії України поставити свою людину (подейкують, пана Возняка). Але ж не скажеш нинішньому директору, що його вирішили замінити товаришем заступника міністра? От і почались ігрища від міністерства в підтримку певної групи маргіналів, котрі не проти, аби директора, яка таки примусила їх працювати (нє, щоб як раніше: прийшов, відсидів, гроші отримав — пішов), — звільнили. І щоб не забруднити власні руки, міністерство почало чужими руками дуже брудну гру по звільненню місця під свою людину.

Але, що уявляє собою група «протестантів» у музеї? Один з основних заколотників, як зазначають джерела редакції в міністерстві, за чутками — родич одного з колишніх керівників музею з номенклатурної родини, якому, як і більшості нащадків чиновників і комуністів, складали кар'єру так, як треба. Тож людина звикла отримувати все, що їй бажалось. А пані Сосновська своїм приходом дещо зламала таке сприйняття життя і, в першу чергу, не дала можливості розширювати штат відділу та отримувати більш високі звання, як бажали деякі зі співробітників цього відділу, які, не маючи протягом семи років жодної наукової публікації, вирішили отримати звання старшого наукового співробітника. Звісно, що усі чудово розуміють: чим вище посада та звання, тим вищий оклад на бюджетній посаді, тож, якщо усі нюанси скандалу з керівником перекласти на людську мову, вийде просто: старим співробітникам перекрили можливість працювати по-старому заради отримання кращих вигоди та фінансових надходжень.

Проте, можливо, група «активістів» по усуненню директора все робила правильно і жодних претензій до їхньої діяльності висунути не можна?

Науковці на стражі посадових інструкцій

Загалом, зважаючи на те, що нинішній в.о. директора не дуже зацікавлений повертати до Національного музею історії України експонати, які колись (подекуди, за радянських часів) були передані до інших музеїв, і не занадто переймається їхньою автентичністю, як наше видання періодично піднімає питання відносно фаховості спеціалістів музеїв, стало цікаво: а чи співробітникам музею, які за своєї спеціальністю повинні стояти горою за експонати та їхнє збереження, насправді, потрібні подібні з'ясування? Та й чи спроможні вони справді повноцінно виконувати свою роботу?

А так як редакція і до нині робить спробу з'ясувати, хто ж причетний до паплюження пам’ятки архістратига Михаїла і чому нинішній в.о. директора музею, ще будучи заступником, не занадто бажав допомогти у пошуку документів та реставраційних паспортів, надіслала запит до музею з проханням надати інформацію, яка є вкрай важливою задля доведення фаховості спеціалістів, на яких покладено зобов'язання збереження національних цінностей , а також для підтвердження, що виконується закон «Про музеї та музейну справу», згідно якого певними працівниками проводиться науково-дослідна та культурно-освітня діяльність.

З якими науковцями не доводилось спілкуватись, більшість з них з гордістю розказують про свою наукову діяльність, про свої дослідження і... посилаються на свої публікації. Загалом для науковця — престижно, коли його праці — цитують, хтось посилається на його роботи у власних публікаціях, або ж якщо ще й обговорюють на науковій конференції.

Проте, судячи з усього, пана Богдана Патриляка наукова робота — не цікавить. Ба більше: він не зацікавлений, аби хтось цікавився його працями та цитував велич його наукової думки, яка може стати проривом, а то й ноу-хау в музейній науковій діяльності в сфері досліджень.

Скільки монографій написав пан Патриляк? На жаль, у музеї відмовились надавати відповідь на це питання. А в інтернеті теж посилань на велику і ґрунтовну наукову діяльність фахівця, що, можливо, сягає рівня Дмитра Яворницького — академіка, зробившого грандіозний внесок у розвиток музейної справи — немає. Як і не знайшлось наукових праць працівників, що йому підпорядковуються.

У чому ж полягає наукова діяльність? Перш за все, науковець досліджує наукову тему, а результати своєї наукової роботи, що привносять новизну в її розробку, оприлюднює через публікації в наукових виданнях. І існує певний мінімум, який науковий співробітник повинен опублікувати впродовж року в наукових фахових виданнях України.

Заступник з наукових питань - фахівець, котрий організовує наукову діяльність, спонукає інших до наукової роботи та є її модератором. Тож науковець не тільки сам повинен готувати публікації, а й залучати до написання публікацій інших своїх колег. І, згідно здорового глузду, і скоріш за все, посадової інструкції , Богдан Патриляк повинен організовувати наукову роботу, а також - модернізувати і організовувати всю наукову роботу музею. Тим паче, що ця особа має статус кандидата наук. Тож, як і більшість науковців, він повинен мати затверджену наукову тему, по якій мають бути написані публікації. Але з точки зору пана В. Кисельова, що підписав відповідь на запит редакуії, наукова діяльність пана Патриляка та інших працівників музею — то є непублічна інформація. Ба більше: то — персональні дані.

Тож як дізнатись про наукові досягнення такого великого музейного митця, котрий так вправно нині керує Національним музеєм історії України? Може, у нього такі далекоглядні плани і такий величезний науковий потенціал, що музей одразу увійде в 10 найкращих, найрозвиненіших і прогресивних музеїв світу? Та й як кандидат наук, він є куратором, а то й науковим керівником інших наукових працівників музею, котрі, дивлячись на його великі наукові досягнення, визнання його світовим співавторством, і самі будуть бажати розвивати українську музейну галузь!!!

У чому важливість наукової роботи працівника музею? Дослідження музейних експонатів, прив'язування їх до історичної доби і робити про це публікації, аби суспільство знало, що зберігається в музейних колекціях. А якщо ще віднайдено новацію, новий погляд, або нову теорію, чи відкриття, цю публікацію завжди знайдуть і будуть її цитувати. А от якщо публікацій заступника з наукових питань ніде не можна знайти, то витикає питання: як він організовує наукову роботу всього колективу?

Але дізнатись про великий потенціал музейного фахівця такого світового рівня ніде не можна. Напевно, засекречено через повну співпрацю з СБУ, котра нещодавно проводила обшуки у певних співробітників музею щодо певних неправомірних дій з їхнього боку відносно музейних справ.

І було гірким розчаруванням, коли на ТРИ ЗАПИТИ редакції відповідь з музею була однією: наукові роботи Патриляка та інших -конфіденційна інформація. Виявилось, що підтвердження фаховості спеціаліста, від професійності якого залежить збереження цінностей, які належать державі Україна, - є засекреченою і стосується внутрішньо поточної та організаційної діяльності музею. Але чи не тому так багато відкрито кримінальних проваджень щодо крадіжок з музею, що співробітники цього закладу сидять на своїх місцях лише заради протирання штанів та отримання заробітної плати, не переймаючись своїми основними обов'язками? Як може бути, аби для справжніх фахівців своєї справи збереження національно-історичного надбання, яке є суспільно важливим для громади, та було байдуже? Як і написання наукових робіт-досліджень?

Насправді, для держави Україна, якщо вона хоче зберегти національні надбання, а не отримати в музеях підмінені підробки, питання відносно фаховості спеціалістів музеїв, їхнього ставлення до своєї діяльності, питання автентичності тих чи інших музейних експонатів повинно стояти на першому місці.

Однак, українське Міністерство культури, молоді та спорту, яке вкотре реформують, лишаючи за бортом фахівців і набираючи чи лишаючи на роботі зручних, кишенькових та слухняних, не занадто переймається проблемами музеїв. Щоправда, після гучного скандалу в музеї Потоцьких у Львові (з приводу якого заступник міністра так і не надала офіційних роз'яснень, бо, як з'ясувалось, у гарних стосунках з паном Возняком, та й, як говорять в музейних колах, лобіювала його на Київ директором Музею історії України) шабаш у костелі святого Миколая вирішили відмінити. Однак сам підхід до музейних працівників у них такий самий, як і до співробітників міністерства: фаховість — не потрібна. Необхідно мати навички підлабузництва, пристосування, вміння розбиратись у схемах відносно тендерів та деяких інших схем курсування коштів.

А тому, як зазначив один зі співробітників колишнього міністерства культури, не дивно, що на посаду в.о. директора (допоки, як натякають, не протягнуть Возняка) і призначили пана Патриляка — людину без профільної освіти та управлінського досвіду, але з великими амбіціями, і, як і за часів СРСР — блатом за спиною.

Свій до свого по своє

Богдан Казимирович Патриляк, який нині є в.о директора музею, на посаду заступника генерального директора з фондової та наукової роботи НМІУ потрапив за рекомендацією (точніше, протекцією) свого рідного брата – декана (з грудня 2014) історичного факультету Київського національного університету ім. Т.Шевченка, члена експертної ради при ДАК України Івана Казимировича Патриляка.

Чому директор взяла до себе у заступники особу, котра не мала необхідного для цього досвіду роботи на керівних посадах у музейній галузі, яка невідомо де 16 років працювала, поки брат не взяв працювати в університет, коли став деканом, та й про яку говорили, що вона не є фахівцем, - сказати важко. А от той факт, що особа, яку взяли за протекцією, перше, що стала робити - все можливе, аби посунути директора, який погодився на його працевлаштування, ось тут дивує щира людська подяка пана Патриляка: така справжня, аж занадто людська, як, напевно, гідність самого пана Патриляка.

Та от якось про свою фаховість, та фаховість спеціалістів, до яких приходять з обшуками СБУ, Богдан Казимирович не дуже хоче розповідати. Ба більше: виявляється, що і опубліковані ним наукові роботи та статті є — конфіденційною інформацією, і це за умови, що сам пан Патриляк «де-юре» є відповідальним редактором «Наукового вісника», де і публікується. Чому ж така таємничість? Що такого в оприлюдненні звітів по роботі, наукових статей, якими можна пишатись?

Але у самому музеї, видко, здогадуються, що звітувати — немає про що, а наукові статті може і не зовсім статті і не зовсім наукові. І якщо винести їх на суспільний загал, може з'ясуватись, що король — голий.

Можливо, через це нинішнє керівництво музею горою стало за ненадання інформації про діяльність своїх співробітників? Адже в Україні влада міняється швидко, і, за умови, що таки хтось прийде працювати у те ж міністерство, зацікавлений у розвитку музейної галузі, то тоді деяких можуть звільнити через професійну непридатність?

Науковці чи аферисти по запровадженню схем монетизації?

Коли, здавалось, матеріал було закінчено, на сторінці ФБ відстороненої директорки музею Тетяни Сосновська з’явилась дуже цікава інформація. Виявляється, нині у музеї — гаряча пора по швидкій зміні статуту, згідно якого екскурсійне обслуговування та комунікація з відвідувачем не повинні бути серед основних напрямків роботи музею. Якби подібне прочитали у найвідоміших музеях світу, були б — дуже здивовані, бо вся їхня діяльність направлена якраз на залучення відвідувачів. Але, якщо відвідувачі — не потрібні, то в чому ж полягатиме кропітка робота таких фахових спеціалістів, як Патриляк Богдан Казимирович та його оточення? Слава богу, лишають у статуті наукову й дослідницьку роботи, хоча в чому вони полягають — секрет за сімома печатками. А от щодо того, як використовувати обладнання, придбане за державний кошт, аби робити гроші, то тут у новаторів — думка попереду потяга. Новий проект Статуту передбачає у своїй формі розділ «Інші види діяльності музею». І якщо читач вважає, що там передбачено створення 4D виставок, що порвуть світову спільноту на дзуськи своєю грандіозністю, то він — помиляється. Все куди приземленіше, але прагматичніше і монетизованіше. Як пише пані Сосновська у своєму ФБ: «Також, виявляється, серед «Інших видів діяльності #НМІУ» можуть стати:
- Проведення постановок, бенефісів, розроблення оригінальних сценаріїв, проведення постановочної роботи і заходів за заявками юридичних та фізичних осіб, надання послуг з організації та/або проведення спектаклів, надання послуг з організації та/або проведення професійних та корпоративних свят. Тобто, тепер музей може перетворитися радше на недорогу івент-агенцію, аніж на місце, куди приходять для того, щоб побачити артефакти і почути розповідь про власну історію, яка стала небайдужою нашим співвітчизникам».

Але й це ще не все. Як пише Тетяна Сосновська: «Далі - цікавіше. Ми, сучасне і вимогливе суспільство, говоримо про ганебність плагіату і намагаємося спонукати науковців до САМОСТІЙНОЇ роботи і раптом збираємося закріпити в Статуті наступне:

- формування бібліографічних списків для курсових, дипломних, наукових робіт, каталогів для особистих бібліотек і бібліотек підприємств, установ та організацій, Формування бібліографічних списків для курсових, дипломних та наукових робіт, каталогів для особистих бібліотек і підприємств, установ та організацій. Підготовка та надання письмових тематичних, історичних, фактографічних, аналітичних, адресно-бібліографічних та інших довідок для фізичних та юридичних осіб. Інформаційне обслуговування підприємств, установ та організацій.

(Друзі, ми не маємо належного наукового опрацювання власної музейної колекції і будемо офіційно шукати додаткового приробітку, неофіційного, «на стороні у робочий час»?)

Шедевр «Іншої музейної роботи» - дуже наукової - ламінування документів, що також намагаються закріпити як статутну діяльність національного музею.

А ще, виявляється, замість уваги до відвідувача, який вряди-годи надумався прийти до наших музеїв, ми збираємося заробляти не інформаційно-просвітницькою послугою, а наступним:

- Розроблення та оформлення інтер’єрів, дизайнерське оздоблення виставкових стендів, створення та оформлення музейних експозицій, розроблення тематико-експозиційних планів Музею ТА ІНШИХ МУЗЕЇВ;

- Ремонт, реставрація, консервація, атрибуція творів (виробів) образотворчого і декоративно-ужиткового мистецтва, рукописів, документів, друкованих видань, інших культурних цінностей на замовлення для ЮРИДИЧНИХ ТА ФІЗИЧНИХ ОСІБ (це при тому, що власна колекція аж кричить - потребує реставрації)

- Проектування, оформлення, виготовлення спеціальних конструкцій, оздоблення для зберігання, експонування, транспортування культурних цінностей, проведення палітурних, брошурувальних робіт.

Цікаво: хто стане щасливим монополістом цього бізнесу на державному музеї?

А тепер вчитайтеся в наступний пункт Проекту Статуту:

БІБЛІОТЕКАРІВ ПРОШУ ОДРАЗУ ВЗЯТИ ПЛЯШЕЧКУ З КОРВАЛОЛОМ.

«Продаж документів з фондів наукової бібліотеки музею, що списуються та підлягають утилізації, фізичним та юридичним особам».

Погодьтесь: навіщо писати наукові монографії, коли можна торгувати, ламінувати та продати науковий твір, видавши його за старий і непотрібний, але який, згодом, може бути виставлений на одному з відомих аукціонів? Шикарний бізнес. Щоправда, він не має жодного відношення до музейної галузі, але дає можливість гарно і проворно заробити грошенят. І дійсно: чим пан Богдан Патриляк гірший за пана Возняка, що заробляє на еротичних танцях на музейних експонатах? А хто того не розуміє - дурень.

Конфлікти і закони

Фото зі сторінки ФБ НМІУ