​Про «Пропозицію», омоніми і глобус. Частина перша

В останні дні фейсбук активно обговорює презентацію нової української політичної сили - партії «Пропозиція», або «партії мерів», як її люблять називати журналісти. Все відбувається в кращих традиціях ФБ, де кожен у нас експерт, маркетолог, прокурор, суддя, громадський викривач, видатний політик і великий керманич історії. Критики багато. Від злої до помірної. Це не дивно. Нечасто трапляється, щоб новий проект, ідея, назва, торгова марка або партія була гідна похвали фейсбук-спільноти.

Завжди знайдуться критики, хейтери, різні «експерти» і конкуренти, які це все дуже швидко обіллють лайном: хто за плату, а хто і щиро. І назва - лайно, і кольори - повне лайно. Ну, що це за «Пропозиція»? Газета про сільське господарство? Так вони ж схожі на «Партію регіонів»! Ні, це копія «Нашого Краю»! Ні, це реклама магазину кераміки і будматеріалів! Це дизайн молочної упаковки з радянського минулого! І це ще в айдентиці поки не розгледіли масонських символів.

Як на мене, це нормально, звично і несмертельно. Інерція мислення - у всьому новому бачити звичне. І у кожного свої асоціації, часом добрий набір для особистого психоаналітика, який вивчає ваші психостатеві травми.

Але мені подобається сміливість засновників партії. Вони відважилися зробити те, чого більшість на політичному ринку України уникають і бояться - використовувати політичну новомову. Так, це нелегкий шлях. І кожен буде розповідати, що ви придумали відстій. Це не злетить, і це не вставляє, і не заходить.

Всі інші хочуть робити простенько і гарненько, виходячи зі своїх особистих уявлень про те, хто такий український виборець. У розумінні таких «експертів», український виборець - це примітивна і тупувата тварина, якій не можна пропонувати більш складні конструкції і схеми, ніж «Наш дім - Мухосранськ», «Рідний край» або «Єдність громад». Я багато бачив подібної містечкової творчості останнім часом. До речі, зустрічав і дуже милі варіанти типу: «Нам тут жити». Але український виборець - він же тупуватий і тому прийме і засвоїть тільки банальні і однотипні назви.

У кожного мера-засновника «Пропозиції» є власна партія з подібною банальною назвою на кшталт «Партії мого міста». Крім того, міським керівникам не потрібна загальнонаціональна партія, щоб виграти місцеві вибори в своєму місті. Але при цьому вони зважилися і пішли складним шляхом, створюючи не просто загальнонаціональну партію, а й новий термін в українському політичному лексиконі. І зіграє цей проект повною мірою вже після виборів до органів місцевої влади. Якщо партія успішно пройде випробування виборами восени - це заявка на наступні вибори в Раду. Як альтернатива нинішній владі.

У непоіформованої публіки термін «пропозиція» викликає пряму асоціацію з українським словом «пропозиція», яке російською звучить як «предложение». Ми що, торгуватися на базар прийшли? - обурюються вони. Ви робите мені вигідну пропозицію на знижку в магазині?

Для таких людей поясню, що існує поняття «омонім» - однакові за звучанням і написанням, але зовсім різні за змістом слова. І фундатори партії не побоялися взяти на озброєння термін «пропозиція», який поки що не став широко вживаним.

Пропозиція - це не «предложение», це новий термін за аналогією з опозицією. Але якщо на латині «опо» - означає «проти», то «про» - означає «за». Тобто позиція «за».

Якщо копнути ще глибше, то з давньо-грецької «pro» - вперед або бути попереду, за аналогією з термінами «прогрес», «прогноз», «процес» (рух вперед). Пропозиція - це люди, чия позиція спрямована вперед. У майбутнє.

Ще одне відоме значення - вживання префіксу PRO, яким маркується професійне обладнання підвищеної надійності. Люди з професійною позицією. Надійні люди.

Для політичної риторики приставка «про» також дуже зручна. Партія «про» що? - економіку, медицину, місцеве самоврядування і так далі.

І у варіанті скорочень теж не погано. У нас є ЗЕ, ЄС, ОПЗЖ, тепер буде і ПРО.

Та й у звичному для загалу значенні - «пропозиція» не найгірша асоціація. Адже, за великим рахунком, будь-який політик робить своїм виборцям пропозицію, від якої їм важко відмовитися.

Більше того, я знаю повну передісторію появи терміну «пропозиція» в політичному лексиконі України.

Ця історія сталася на початку 2000-х. Тоді у вузькому колі політичних експертів обговорювалося, що між двома загальноприйнятими термінами «влада» і «опозиція» не вистачає третьої позиції. У вічному протистоянні влади або провладних людей, що підтримують владу - і «опозиціонерів», людей, які завжди виступають і борються проти влади, - забули тих, хто представляє конструктивну і творчу частину суспільства, люди, які не є владою, але й не готові зруйнувати все дощенту, щоб цю владу отримати.

Тоді експерти дійшли думки, що якщо створювати новий термін за загальноприйнятими правилами, то він і повинен писатися і вимовлятися як -«пропозиція». Хотілося, щоб в Україні з'явилися пропозіційні партії і пропозіційні політики.

Перший раз використовувати цей термін, позначаючи свою політичну позицію, пропонували Кінаху в 2003-му. Тоді, якщо пам'ятаєте, тривала непримиренна боротьба між провладним януковичем і опозиційним Ющенком. Але Анатолій Кирилович тоді ідею не сприйняв.

І ось через 20 років в країні з'явилася перша пропозційна партія.

І це великий плюс, що і сама партія має таку ж назву, коли пропозіційний політик і будь-яка людина може сформулювати свою пропозицію владі і суспільству.

І як тепер цьому терміну завоювати своє місце в українського політичному словнику? А як в анекдоті про молодого географа. Вчителя, який прийшов у школу в депресивному районі в клас бешкетників, щоб провести урок географії. До цього в цьому класі жоден вчитель так і не зумів провести нормальний урок. Досвідчені вчителі проводжали географа в клас і надихали: ви хоча б 10 хвилин протримайтеся. Ніхто більше не витримував. Але після дзвінка за дверима класу галас замовк з перших хвилин і всі сорок п'ять хвилин була тиша. Коли вчитель повернувся в учительську, шкільні педагоги заходилися його з цікавістю розпитувати, що там було, чому хулігани мовчали? Географ їм і повідав секрет свого успіху: я зайшов у клас і відразу голосно так поставив питання: а хто з вас знає, що буде, якщо гондон натягнути на глобус? А вони мене і питають: глобус - це що? Ось я їм 45 хвилин і розповідав.

Батькам-засновникам нової партії щоразу доведеться розповідати виборцям, що це за «пропозиція» і що вони мали на увазі, називаючи так партію. Головне, що було що розповісти і головне, щоб питали.

Сергій Гайдай, facebook.com

Фото зі сторінки ФБ Сергія Гайдая