​Сексизм в українській політиці і не тільки

Російський імперіалізм приніс в Україну не лише бажання знищення української ідентичності, нав'язування меншовартості через мову та національність, а також відвертий сексизм по відношенню до жінок.

На жаль, більшість українських чоловіків не виховувалась на творах Лесі Україники «Бояриня» чи Зінаїди Тулуб «Людолови». Звісно, вони чули про королеву Франції Анну, та про те, що вона привнесла в тодішню Францію. Але, окрім поверхневих інформаційних посилів, більш детальної інформації, як же ж ставились до українських жінок українські чоловіки, вони не мають.

А це ставлення гарно прослідковується в українській літературі. Червоною ниткою майже в усіх творах видко: українська жінка — незалежна, відповідальна, може за себе постояти і в родині з чоловіком — на рівних. Жінка — берегиня, але вона ж і послідовниця матріархату. Та й відомий анекдот, який люблять згадувати, красномовно дає характеристику ментальності української жінки: «Одружився узбек з українкою. І вирішив провести з нею невеликий вступний інструктаж: «Давай ми з тобою домовимося: якщо я повертаюсь додому і у мене тюбетейка на правому боці голови – значить, у мене все добре, ти мені їсти-пити давай, я тебе любити буду, про що хочеш мене питай, що хочеш - проси. Але якщо я повертаюсь, а у мене тюбетейка на лівому боці голови, ти мене ні про що не питай, тільки їсти-пити давай і відразу до себе йди – значить, у мене не все добре». А українка і відповідає: «Добре, любий. Тільки знай, якщо ти приходиш додому і я зустрічаю тебе з обіймами, отже вдома все добре. Але, якщо ти приходиш додому і в мене руки в боки, то мені все одно, на якому боці голови у тебе тюбетейка».

Але ж чому нинішні українські чоловіки, особливо в бізнесі та політиці, у своїй більшості не поважають українських незалежних і незручних жінок? Ба більше - вони їх бояться.

Звісно, меншовартість та слабкість жінок чоловіча стать довго вважала нормою у світовій практиці. І лише завдячуючи суфражисткам жінки з середини 19 сторіччя отримали реальні права людини, почали обиратись до влади, отримали право розпоряджатись майном. Проте, якщо в більшості країн жінки і справді відчули себе більш-менш вільними, то в Україні і надалі процвітає дискримінація за статтю.

Однак відверто про це ніхто не говорить, а на гора розповідають про гендерну рівність, про квоти, про те, що жінки повинні бути у владі. І, загалом, формально все це є. І навіть жінки у владних коридорах зустрічаються. Тим не менш, існує проблема, яку в голос ніхто не озвучить: все, що може отримати жінка - це подарунок від чоловіків у вигляді згоди на просування у владі чи на посаду. А самі деякі чоловіки і надалі сприймають українок як додаток до своїх прутнів, а додаток повинен обслуговувати, бути слухняним, покірним, його місце - на кухні та в ліжку, але, подекуди, додаток може бути ще й іграшкою для просування політичних ідей і навіть обіймати певні посади.

Але, не дай боже, жінка буде самостійною! Що більшість українських чоловіків розуміють під «самостійністю»? Найкраще це питання можна розглядати на прикладі українок Юлії Тимошенко та Фаріон — незручні, амбітні, мають власні позиції і погляди, і, головне, не дозволяють щодо себе використання суто чоловічого невігластва, коли особа чоловічої статі переконана, що наявність іншого статевого органу апріорі дає йому підстави вважати жінку - людиною другого ґатунку. А якби в Україні з'явились жінки на кшталт Маргарет Тетчер, принцеси Діани, чи Еммелін Панкхерст, то нинішнє українське суспільство їх би не сприймало, бо як же ж так: ці жінки не бачать в чоловіках «папіка».

Поняття «сексизм» тепер вже закріплено в Рекомендації CM/Rec(2019)1 «Запобігання та боротьба із сексизмом». Під ним розуміється «будь-який акт, жести, візуальна репрезентація, сказані чи написані слова, практика чи поведінка, які базуються на ідеї, що особа чи група осіб є малозначимими через їхню стать. Сексизм – прояв історично нерівних владних відносин між жінками й чоловіками, що веде до дискримінації та перешкоджає повному поліпшенню становища жінок у суспільстві».

Якщо вправно розібрати це поняття, стане зрозумілим, яку насправді поведінку більшість українських чоловіків успадкувало від СРСР у відношенні до протилежної статі.

На жаль, від СРСР Україна успадкувала стандартизований образ правильної жінки: вона повинна бути привабливою для чоловіка, в присутності чоловіка бути скромною і чемною і мати бажання створення родини. Звісно, вона може і повинна працювати, може займатись навіть політикою, але мусить дотримуватись «сімейних цінностей», які закладено в більшість чоловічих мізків, котрі варіюються від «домогосподарка» до «жінка-політик», але які базуються на сексизмі, коли зверхність до протилежної статі проявляється як через використання слів зі зменшувально-пестливими суфіксами, так і в бажанні чоловіка здійснювати контроль і проявляти владу над жінкою.

Зазвичай, усе українське суспільство через ЗМІ повчають, що під сексизмом розуміється відверта дискримінація: насилля в родині, вороже ставлення до бажання жінки вчитись і працювати, презирливе відношення до її розумових здібностей. Але ті ж ЗМІ якось не констатують увагу своєї аудиторії на тому, що в суспільстві панує нав'язування прояву іншого боку сексизму — м'якого, добросердного і навіть душевного, коли хлопчиків і чоловіків привчають, що жінки все ж є предметом сексуального потягу, слабкі, потребують захисту, який і повинні надавати особи чоловічої статі.

І не дивно, що велика кількість чоловіків вже відверто, як Азаров, не говорять, що місце жінки на кухні, але саме так думають. І, насправді, велика кількість чоловіків можуть собі дозволити у розмовах (які, як вони вважають, не чують сторонні вуха) вислови, котрі проголосили псевдолідери «Слуги народу» - голова партії Олександр Корнієнко і керівник фракції Давид Арахамія.

Можна закластись на що завгодно, що привселюдно ці особини чоловічої статі з прутнем у штанях ніколи не дозволили б собі фамільярності відносно тієї чи іншої жінки. Ба більше, на камери ТВ вони б говорили про рівність, повагу до жінок, про гендерні квоти і т.п. Але випадково записана розмова довела, як насправді ці два члени... партії ставляться до жінок.

Та проблема в тому, що вони не є виключенням. Дуже часто можна почути, як деякі чоловіки шуткують про блондинок, або використовують фразу: «як для жінки, ти добре обізнана, водиш машину, гарно знаєш предмет, чудово орієнтуєшся у... і т.п.», а також дізнатись, що усі компліменти жінка повинна сприймати з вдячністю та неприхованим пієтетом і поглядом з посмішкою і при цьому не реагувати на недолугий сексизм, який чоловіча стать вважає жартом.

Гірше те, що більшість жінок достатньо позитивно самі ставляться до м'якого і беззлобного сексизму. Велика кількість осіб жіночої статі достатньо легко маніпулюють чоловіками саме через сприйняття м'якого сексизму. Адже дуже зручно сховатись за «я - жінка», «я -дурненька», «я - слабкої статі». І це спонукає чоловіків відчувати себе своєрідними Кінг-Конгами, адже жінки ж - не проти?

Найбридкішим сприйняттям сексизму жінкою можна вважати ролик з пані Геращенко біля Ющенка. По обличчю самого Ющенка видко, яке задоволення він отримує від поведінки пані Геращенко. Та, на жаль, більшість українських жінок-політиків (навіть, коли вони пафосно, вголос, говорять про фемінізм та гендерну рівність) ставляться до м'якого благодушного сексизму нормально, роблячи вигляд, що вони не усвідомлюють, що саме їхня реакція у погодженні до подібної чоловічої поведінки призводить до заохочення сексизму як такого, а згодом і до обмеження свободи жінки, нехай і заради захисту.

М'який, начебто незлобний сексизм, що не засуджується ЗМІ, насправді виконує свою функцію щодо нав'язування стереотипу у суспільстві і, зокрема, у багатьох чоловіків, що жінка все ж є людиною другого ґатунку, котру треба сприймати як необхідній антураж. А реакція багатьох жінок на відвертий сексизм Арахамії та Корнієнка (як і самої жертви цього сексизму Ірини Аллахвердієвої) заохочує чоловіків до брутальності, до переконаності, що подібна позиція - правильна, що неповага до жінок - норма. А якщо ще взяти до уваги, що самі жінки достатньо часто використовують свої сексуальні принаддя для досягнення якихось цілей (як Деєва, або Олександра Клітіна), то чоловікам дуже зручно з таким типом осіб жіночої статі. Але дуже не зручно з такими, як Тетчер, Тимошенко, Фаріон, бо на тлі таких жінок більшість українських чоловіків, що є закомплексованими самцями, відчувають свою непотрібність, усвідомлюючи, що такими жінками — не покеруєш, а от вони можуть вказати особі чоловічої статі, що перевага наявності прутня не є перевагою в житті.

Проте виховання суспільства у ставленні до жінок породжується самим суспільством. Його зрілістю, бажанням розвиватись. А українське суспільство, яке мало колись у своєму корінні і менталітеті закладену в родоводі повагу до жінки, свого часу розчинилось у нав'язаному росією сприйнятті жінки - московському підході, де правило одне: б'є, отже любить.

А от відродити своє, рідне сприйняття жінки суспільству поки що не вдається. Отже, нам ще далеко навіть до японців восьмого сторіччя, котрі порівнювали красу жінки з «вранішнім подихом пелюсток троянди». І донині, все, на що здатне українське суспільство після колонізації росією, це - сприйняття жінки на російський манер, що описувався Єсеніними, котрий тільки і спромігся порівняти жінку з деревом (березою). І як не констатувати, що «корабельна сосна» це якраз і йде звідти, з колоніальної росії, де жінка додаток до чоловічого образу.

Оксана КОТОМКІНА, «Конфлікти і закони»

Фотоколаж «Конфлікти і закони»