​Допінг, Росія та українська легка атлетика

Політика прихованого толерування вживання допінгу може повернутися в український спорт



Проваливши свої явки та корупційні зв'язки в керівництві світової легкої атлетики (апофеозом провалу став нещодавній вирок французького правосуддя екс-президенту IAAF Ламіну Діаку за мільйонні хабарі від росіян за системне приховування вживання допінгу), Росія все ж зухвало заперечує свою вину та продовжує свою «гібридну» політику прихованого просування своїх інтересів за принципом – ціль виправдовує засоби. Підкуп і просування лояльних спортивних функціонерів на впливові позиції як у міжнародних спортивних організаціях, так і в національних спортивних федераціях інших країн традиційно залишаються головними інструментами Кремля для відновлення російського впливу на світовій спортивні арені. Вважати, що Україна залишається поза увагою росіян у реалізації їх планів, означає «ховати голову у пісок». А наслідки від такої легковажності, як переконливо доводять події останніх років, неминуче будуть трагічними.

У цьому контексті не може не звертати на себе увагу помітний інтерес до повернення на знакові позиції в українському спорті колишніх топ-чиновників Януковича, які ментально та ідеологічно є носіями спільних з росіянами старих радянських методів, а також мають дуже тісні, дружні і, подекуди, дуже глибокі з зв'язки з тими, хто забезпечує реалізацію спортивної політики Російської Федерації. У тому числі і в таких делікатних питаннях, як... вживання спортсменами допінгу.

Російський метод: незаконно, проте вигідно

Теперішні керівники Федерації легкої атлетики України (ФЛАУ), намагаючись пояснити невтішні факти дискваліфікації українських легкоатлетів, не втомлюються повторювати, що легковажний підхід до вживання допінгу дістався українській легкій атлетиці у спадок з радянських часів. Вже загальновідомо, що тоді спорт великих досягнень був наскрізь просякнутий допінгом і була майже офіційна толерантність до нього.

Після розвалу СРСР Україна, на відміну від інших східноєвропейських країн, не занадто переймалась розривом з радянськими цінностями та зміною підходів у вирішенні багатьох проблем. А подекуди за прикладом і за підтримки «старшого брата», навпаки, відновлювала радянські практики. Стосується це і спорту. І, зокрема, легкої атлетики. І особливо наочно це проявилося у 2015 році, коли за результатами засідання Ради Фонду в Колорадо-Спрінгс Всесвітнім антидопінговим агентством (WADA) російське антидопінгове агентство (RUSADA) було визнано невідповідним, а незалежна міжнародна комісія WADA у своєму 323-сторінковому звіті викрила системний допінг у російській легкій атлетиці, а також причетність ФСБ до контролю за програмами тестування.

Тоді ж під роздачу потрапив і Національний антидопінговий центр України (НАДЦУ), оскільки, як виявилось, в Україні, як і в Росії, використовували неакредитовані лабораторії для аналізу зразків сечі та крові. І WADA дійшла висновку, що часто вони були інструментом подвійних стандартів – поряд з офіційними пробами робили «закриті».

Україні довелося зробити дуже багато зусиль, аби Національному антидопінговому центру України повернули статус, проте великої довіри до цього закладу і досі немає. Та й звідки їй взятись, якщо Україна посідає «почесне» друге місце після Росії саме за використання спортсменами, і легкоатлетами в тому числі, заборонених препаратів. Звісно, про отримані золоті медалі на олімпіадах лунає з усіх новин, а от про те, що за результатами пізніших додаткових перевірок допінг-тестів ці медалі в українських спортсменів відбирають, повідомляють не часто. І не з усіх ЗМІ.

Тобто, треба чесно визнати, що донедавна в українському спорті панувала позиція, яку і дотепер сповідує Москва: поки не впіймали - не винен. А вживання допінгу гарантує значно кращий результат. І лише тоді, коли Росії таки дошкульно дали по руках, українські функціонери від спорту почали дивитись в іншому напрямку і піднімати питання вживання допінгу більш серйозно.

Як і очікувалося, Росія «з великої любові» докладала багатьох зусиль, щоб потягнути Україну за собою. Але якимось дивом українцям вдалося переконати міжнародну федерацію, що ми не Росія і що ми серйозно розпочали боротися із вживанням допінгу в легкій атлетиці. Та чи відбулося реальне і щире засудження таких живучих радянсько-російських підходів і чи вдалося за цей відносно короткий проміжок часу остаточно і безповоротно змінити державну антидопінгову політику? Або всі ці гучні слова і наміри ризикують завершитися звичайною імітацією?

Зважаючи на те, що українські легкоатлети та їх тренери мають не занадто високі доходи, то спонукати їх до вживання допінгу не складно, адже саме це може стати стимулом до отримання перемоги і одразу — до покращення матеріального стану, оскільки отримання медалей на чемпіонатах гарантує як преміальні, так і щомісячні державні стипендії. Тож, як у нас в державі часто і робиться, уголос можна осуджувати і наголошувати на покаранні, а от тихцем робити те, що вигідно. І процеси, які відбуваються останнім часом в українському спорті, і зокрема у володіннях його «королеви», легкої атлетики, оптимізму не додають.

Геть від Москви?

Коли стало відомо, що кандидатом у президенти Федерації легкої атлетики України є Равіль Сафіуллін, виникло багато запитань. По-перше, яке відношення особа, що очолювала Професійну футбольну лігу України, має до легкої атлетики? По-друге, навіщо міністру Януковича і проросійському функціонеру ця посада саме сьогодні?

І ось ще один цікавий факт. 28 лютого цього року у Національному антидопінговому центрі України відбулося перше засідання оновленої Наглядової ради антидопінгового контролю і Головою Наглядової ради обрано... Равіля Сафіулліна.

І тут знову виникли запитання. Адже є певні підозри до реального ставлення Сафіулліна до допінгу. З одного боку, він публічно заявляв, що санкції за допінг футболістам необхідні, бо це прописано в документах ФІФА, а з іншого - коли розгорівся серйозний скандал, він намагався виправдати порушників: «Треба оголосити результати. Проби взяті в позазмагальний період? Ну, це те ж саме, якщо сказати після всього - мовляв, ці проби були взяті у футболістів іншого чемпіонату, або - ой, ми помилилися, проби негативні... Звідки я, наприклад, взагалі знаю - в змагальний період взяті проби чи ні?» І це при тому, що ця особа дуже добре обізнана, що WADA спонукає брати більшу кількість проб саме в позазмагальний період.

І ще! Навіщо колишнього міністра проросійського уряду Януковича, котрий має тісні зв'язки з росіянами з кола колишнього президента Всеросійської Федерації легкої атлетики Валентина Балахничьова, заочно засудженого французьким судом разом зі згаданим вище Ламіном Діаком, та враз обирають Головою Наглядової ради Національного антидопінгового центру України (НАДЦУ)? Нагадаємо - установи, яка так натужно намагається відбілити свою репутацію, але й досі не має повної довіри WADA? Кому насправді вигідне таке призначення? Адже, за здоровим глуздом, той, хто хоче відмежуватись від «шлейфу» Росії, не буде так ризикувати. Тим паче, якщо згадати, що Равіль Сафович, будучи міністром спорту часів Януковича, втрапляв у декілька корупційних скандалів. Серед яких скандал з представниками парашутного спорту, коли він не дозволив вихованцям Єнакіївського клубу взяти участь у жодних міжнародних змаганнях з парашутно-атлетичного багатоборства. Як писало видання «Лівий берег», Сафіуллін «категорично відмовився підписати наказ на 2010 рік про створення команди з парашутно-атлетичного багатоборства, яка б представляла Україну за кордоном. Причина дивує своєю дріб’язковістю. Виявляється, юнаки не заплатили «безповоротну фінансову допомогу» у 150 грн. так званій «Федерації парашутного спорту України». А не платили вони не тому, що грошей шкода, а тому, що стосовно керівництва цієї організації була порушена кримінальна справа за статтею «шахрайство». Булі й інші, не менш резонансні корупційні скандали. Це нонсенс, коли Наглядову раду антидопінгового центру, що всіма силами відмежовується від корупційного скандалу, у якій замішана Росія, очолює чиновник часів Януковича, котрий сам був учасником певних корупційних скандалів? Але, якщо це – продуманий крок у напрямку посилення російського впливу на український спорт, тоді таке обрання — більш ніж логічне.

Навіщо росіянам свої люди в Наглядовій раді антидопінгового контролю України та ФЛАУ?

Легка атлетика та футбол визнані у світі найкорумпованішими видами спорту. Тож можна припустити і меркантильні мотиви у тому, що функціонер з футболу хоче накласти лапу на Федерацію легкої атлетики України. Тим паче, що як колишній міністр спорту Р. Сафіуллін добре обізнаний про обсяги бюджетних коштів, що виділяються на підготовку легкоатлетам до Олімпійських ігор та про скандально відомі схеми нецільового використання цих коштів очільниками національної збірної України з легкої атлетики за часів його керівництва. Але тут не можна не побачити очевидний зиск і Росії, яка системно намагається проштовхувати свої інтереси, використовуючи своїх «прихильників» у національних спортивних інституціях інших країн. З такого погляду ФЛАУ разом з НАДЦУ – надзвичайно бажаний і цінний ресурс, за допомогою якого можна переконувати міжнародних спортивних партнерів грати за російськими правилами. Росії потрібні «пособнікі», які з нейтральних позицій допоможуть налагоджувати контакти з керівництвом IAAF та WADA, аби зам’яти скандали, добитися зняття санкцій та знову спробувати схилити їх до «відмазування» російських легкоатлетів, викритих у вживанні допінгу.

Крім того, маючи контроль над ФЛАУ та НАДЦУ, можна повністю контролювати і українських атлетів, примушуючи «виконувати волю» проросійського голови федерації. Як? Дуже просто! З одного боку, спонукати спортсменів до вживання допінгу і при цьому погрожувати розголосом цієї інформації. А з іншого, розправлятися з тими, хто відмовиться грати в ці незаконні ігри за прикладом, як це сталося з відомим українським «скороходом» Ігорем Главаном. Він відкрито звинуватив окремих чиновників ФЛАУ і Національного антидопінгового центру України в корупції, наголосивши, що його, як неугодного, намагаються прибрати і змусити замовчати за допомогою маніпуляцій із допінг-тестами. Дійсно, чому б ні! Якщо якийсь атлет не буде слухняним, його можна звинуватити у використанні допінгу. І навпаки - прикривати тих, хто дійсно використовує допінг, але вправно слухняний і «ділиться», як це заведено за «порєбріком».

Отже, очевидно, що обрання Равіля Сафіулінна Головою Федерації легкої атлетики України, ще й враховуючи його теперішній вплив на Національний антидопінговий центр України, є дуже вигідний Росії. Однак, тоді виникає питання – навіщо це Україні?

Оксана КОТОМКІНА, «Конфлікти і закони»



Комментарии

Комментарии отсутствуют. Возможно, ваш будет первым?

Добавить комментарий

Новости от Киноафиша.юа
Загрузка...
Загрузка...

Дарницький суд. Трансляція рішення судді Заставенко у справі «Медведчук проти Стуса». P.S. Рішення «іменем України» винесене

подробнее
Конфликты и законы © 2008-2020.

Электронная версия всеукраинского юридического журнала «Конфликты и законы». Свидетельство о госрегистрации: КВ № 13326-2210Р от 19.11.2007 г. Полная или частичная перепечатка материалов сайта разрешается только после письменного согласия редакции. Внимание! Начиная с 21.11.2013 года (дня провала евроинтеграции с ЕС) редакция журнала «Конфликты и законы» (вопреки правилам правописания) оставляет за собой право публиковать слова «партия регионов» и «виктор федорович янукович» со строчной буквы. Также, начиная с 29.06.2016 года, редакция «КЗ» оставляет за собой право навсегда публиковать на своих страницах со строчной (маленькой) буквы слова (и образованные от них аббревиатуры) и словосочетания «москва», «россия», «российская федерация», «владимир путин», а вместе с ними и сокращение «роскомнадзор» (как и все прочие госучреждения рф), нарушив таким образом установленные правила правописания независимо от языков, на каких эти слова и названия публикуются. Это наше оружие в информационной войне с оккупантом.