​Генеральний секретар Володимир Олександрович Зеленський

Який ЄС, який НАТО мариться українцям, коли очільник держави поводиться як типовий генеральний секретар ЦК КПРС, а РНБОУ – як Центральний Комітет Комуністичної партії Радянського Союзу?!

Конституція України чітко і недвозначно забороняє позбавлення українського громадянства: «Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство». Західна цивілізація, до якої ми так показово-галасливо рвемося останніми роками, ґрунтується на ідеї невідчужуваних прав, які кожна людина отримує від народження і яких особу не може позбавити будь-який посадовець чи державна інституція.

Майже 250 років тому Джефферсон у другому абзаці Декларації незалежності США написав: «Ми вважаємо за самоочевидні істини, що всіх людей створено рівними; що Творець обдарував їх певними невідчужуваними (unalienable мовою оригіналу) правами...» Декларація прав людини та громадянина – інший засадничий документ сучасної західної цивілізації – підтверджує цю віру в права людини, «природні, невідчужувані і священні» (les droits naturels, inaliénables et sacrés de l’Homme).

Вітчизняна Конституція у ст. 22 наче повторює це фундаментальне положення західного символу віри: «Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані». Але, на жаль, ця урочиста декларація радше нагадує сталінську конституцію, а не засадничі акти США чи Французької Республіки.

Продовжуючи огидну практику Петра Порошенка щодо позбавлення громадян України українського громадянства, Володимир Зеленський тільки підтверджує сумну тезу: назви вулиць та міст ми декомунізували, а мізки наших керманичів – ні. Бо позбавлення громадянства – це практика пізнього СРСР, коли сталінська м'ясорубка налякала самих різників, а нормалізація взаємин із Заходом вимагала дотримання певних правил пристойності.

От лише деякі з тих, кого СРСР позбавив громадянства:

– Лев Троцький (діяч міжнародного комуністичного руху). Був позбавлений громадянства 1932 року.

– Валерій Тарсіс (письменник). Позбавлений громадянства 1966 року.

– Валерій Чалідзе (вчений, правозахисник). Позбавлений громадянства 1973 року.

– Олександр Солженіцин (письменник). Позбавлений громадянства 1974 року.

– Михайло Восленський (історик, соціолог). Позбавлений громадянства 1976 року.

– Подружжя Галина Вишневська (співачка) та Мстислав Ростропович (віолончеліст, диригент). Позбавлені громадянства 1978 року.

– Віктор Корчной (шахіст). Позбавлений громадянства 1978 року.

– Олександр Зинов'єв (письменник, філософ). Позбавлений громадянства 1978 року.

– Оскар Рабин (художник). Позбавлений громадянства 1978 року.

– Василь Аксьонов (письменник). Позбавлений громадянства 1980 року.

– Володимир Войнович (письменник). Позбавлений громадянства 1981 року.

– Подружжя Лев Копелєв (літературознавець, германіст) та Раїса Орлова (письменниця). Позбавлені громадянства 1981 року.

– Георгій Владимов (письменник). Позбавлений громадянства 1983 року.

– Юрій Любимов (актор, режисер). Позбавлений громадянства 1984 року. Відновлений у громадянстві 1989 року.

– Юрій Орлов (вчений, правозахисник). Позбавлений громадянства 1986 року.

– Ірина Ратушинська (поетеса). Позбавлена громадянства 1987 року.

Здавалося б, зі смертю СРСР ця ганебна практика мала б відійти у минуле. Аж ні – Зеленський (як і його попередник на посаді) вирішив удати з себе українського генсека, а РНБОУ перетворити на ЦК КПРС (напевно, зла карма будівлі на Банковій).

До речі, в рф «відкликають громадянство» тільки за звинуваченнями у тероризмі. Хоча «відкликання громадянства» таке ж фарисейське намагання обійти пряму і однозначну конституційну заборону «позбавлення громадянства», як і примусова «втрата» громадянства України, прописана в ст. 19 Закону України «Про громадянство України».

Використання неконституційного інституту позбавлення громадянства як різновиду репресій проти ворогів чи то режиму чи то держави (в автократіях ці речі, на жаль, стають сіамськими близнюками) – сумне свідчення того, що, попри радикально прозахідну риторику, ми досі живемо у ментальних координатах «русского мира». Бо декомунізувати треба насамперед мізки, а вже потім – топоніми. А не навпаки...

Gennadiy Druzenko, facebook.com

Фото зі сторінки ФБ Gennadiy Druzenko