​Обмін полонених по-єрмаківські

Визволення полонених – одна з основних функцій країни, котра в своїй Конституції і, зокрема, статті третій, констатувала: «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність». Так говорить Конституція, але на ділі влада демонструє суспільству інше, при цьому – розколюючи його та поділяючи тих же полонених на декілька сортів, даючи зрозуміти матерям, дружинам, сестрам та донькам, що чийсь чоловік чи чиясь дружина – важливіша за іншу, ту, яку не обмінювали і про яку не згадують.

Найгостріше це питання постало під час останнього обміну, коли виявилось, що обміняли командирський склад та медійно відомих осіб, не згадавши про інших, які і досі в полоні через те, що виконали наказ Зеленського, як головнокомандуючого, тримати Маріуполь.

Але Зеленський, давши також наказ на «евакуацію», що виявилась банальним полоном, перестав далі думати про тих, кого в той полон віддав. Серед рідних вже навіть почали ходити чутки, що українська влада не дуже зацікавлена повертати хлопців на Батьківщину, бо має якісь власні мотиви не бачити хлопців живими, бо які б перемовини влада не вела, усюди переваги для росії, а українських інтересів майже не існує, не говорячи вже про повернення всіх полонених.

Саме це спонукає матерів, жінок, сестер і дочок виходити на протести і вимагати повернення полонених, яких за наказом Зеленського було здано до полону. Рідні не розуміють, чому українська влада постійно виконує вимоги росії, в переговорних процесах іде на поступки і погоджується на те, аби тій же росії пом’якшували санкції, тоді як сама держава Україна навіть не може вимагати, аби їй повернули усіх полонених в обмін на оті всі пом’якшення, які росія собі виторговує.

Але, навіть, коли відбувається обмін, виявляється, що офіцерський склад важливіший за молодших офіцерів і солдатів, як і важливіші медійні обличчя. Звісно, дякувати Богу, що ці полонені таки повернулись, але влада повинна була організовувати видачу всіх, кого було Зеленським здано в полон, а не лише відомих особистостей і офіцерський склад, оскільки для рідних тих, хто лишився в полоні, все це більше нагадує піар-компанію для розкрутки Єрмака та небажання відповідати на питання суспільства, чому був розмінований Чонгар?

А от щодо більшої кількості полонених влада Зеленського – мовчить. І не коментує і не бажає вести діалогу з рідними та не пропонує механізмів їхнього звільнення, хоча, насправді, вони існують.

Розподіл полонених на потрібних і непотрібних перетворює владу Зеленського на владу путіна, без дотримання демократичних цінностей, про які так красиво розказує західним партнерам Зеленський. Отже і виходить, що і для Гаранта Конституції люди – м’ясо, яке зажарюють на терактах в Оленівці. Щодо втіхі українського суспільства, якому знов показали красиве кіно та картинку, воно розбереться з часом та зрозуміє, що його знов обманули, але це може бути занадто пізно - дійсних героїв залишиться мало в живих.

Фото з відкритих джерел