​Вимога від родичів полонених: пам’ятайте про всіх, міняйте всіх на всіх

Останній обмін полоненими, що відбувся 22 вересня 2020 року, звісно, важливий. Повернення захисників з полону є однією з функцій гарантій держави і гаранта, котрий повинен дотримуватись Конституції, і, зокрема, її третьої статті. Однак для багатьох рідних і близьких, тих, хто знаходиться в полоні, організований у такий спосіб обмін став шоком, бо виявилось, що на слуху один «Азов», а обміняли лише медійно відомих осіб та старший офіцерський склад. Про інших — навіть не згадали.

Саме байдужість влади до звернень матерів, дружин, сестер змушує їх об'єднуватись заради боротьби за визволення своїх рідних, адже, насправді, у полоні знаходяться не лише азовці, а й інші захисники Маріуполя: хлопці з ТрО Києва, котрих відправляли захищати країну на передову, і 57 бригада 34 батальйон, і військові медики, і ті, хто брав участь у боях під Тошківкою, і ті, хто в Оленівці, і морська піхота 36 бригади, і бійці 12-й бригади НГУ, і багато-багато інших, про яких не пишуть у соціальних мережах і яких не згадує влада, а рідним, коли вони до влади таки звертаються, відповідають відписками.

Як зазначила одна з представниць протестуючих, їм достатньо довго радили мовчати і не піднімати питання щодо своїх рідних. Радили і деякі інші дружини полонених, але, як тепер зрозуміло, такі поради звучали через впевненість, що якраз їхніх близьких з полону і повернуть.

І тому сьогодні матері, сестри та дружини захисників Маріуполя мовчати більше не хочуть і наголошують, що проводитимуть постійні акції протесту і у Києві, і в Одесі, бо одна з вимог протестуючих: припинити відвантаження зерна, допоки не повернуть усіх захисників Маріуполя з полону.

Під час акції присутні вимагали від Зеленського і влади бути гарантами Конституції і думати про кожного полоненого, оскільки ці хлопці і дівчата - це не статистика, а живі люди, захисники, котрі, на відміну від синів представників більшості влади, не втекли з країни, а добровільно пішли захищати державу від окупанта. Звучали звернення і до представництв ООН та Червоного хреста, які у цій війні чомусь обрали сторону майже нейтралітету, забувши і про устави своїх організацій, і про мораль як таку. І така реакція міжнародних організацій теж стала однією з причин протесту, тож нині жінки хочуть донести до суспільства і міжнародної спільноти, що українська влада приховує інформацію щодо того, яка частина українських захисників знаходиться в полоні. Як зазначила мама одного з полонених, остання розпіарена акція щодо звільнення полонених - це краплинка в морі, оскільки багато наших хлопців і досі знаходяться в полоні, і невідомо, що там з ними відбувається, але сам обмін відбувся непрозоро, нечесно, і це відкрило очі родичам полонених на українську владу, яка до цього дня їх, виявляється, просто дурила.

Свій протест мітингуючі вирішили завершити під офісом президента. А тому ось так, колоною, з плакатами піднялись по Інститутській у бік Банкової. Однак, як і раніше, від Банкової прислали фунта, котрий ні за що не відповідає, нічого пояснити не може і не має наміру щось допомагати у вирішенні наболілих проблем. Але таке ставлення влади не зупинить рідних та близьких полонених. Вони своїм протестом вже дали поштовх до обговорення питання щодо діяльності ООН і наразі вимагають, аби ця структура почала виконувати ті функції, котрі закладені в її статуті, бо домовитись з росією про вивіз зерна ООН змогла, а от виконати свою основну функцію щодо унеможливлення конфлікту, умиротворення агресора та поверненню полонених — ні. Тож протести і звернення до світової спільноти продовжуватимуться, допоки не відбуватиметься чесного обміну всіх на всіх. 24 та 25 вересня 2022 року протести — продовжуватимуться. Якщо ж влада не буде дослухатись до голосів мітингувальників, вони готові до більш радикальних дій, оскільки, на відміну від влади, точно знають, що життя будь-якої людини дорожче за зерно та інші угоди з окупантом.

Фото «Конфлікти і закони»