​Історія боїв за Маріуполь та полону Маріупольського гарнізону

ЛЮТИЙ

24 лютого

З 2:00 в місті лунали вибухи.

25 лютого

У Маріуполі тривали бойові дії за усіма напрямками.

27 лютого

Уночі та вранці з Донецька в напрямку Маріуполя рухались танки. За підтримки полку «Азов», 10-ій штурмовій бригаді та 36-ій бригаді морської піхоти вдалось знищити їх. Вдалося взяти 6 полонених. Під вечір було знешкоджено ДРГ, яка намагалася атакувати автобуси з людьми.

28 лютого

Поблизу Маріуполя загинув заступник командувача 41-ї загальновійськової армії рф генерал-майор Суховецький Андрій Олександрович, який брав участь у російсько-грузинській війні, анексії Криму та інтервенції росії в Сирію. Це перший генерал, чию смерть офіційно визнала російська влада. Було збито російський військовий літак.

БЕРЕЗЕНЬ

1 березня

Станом на 13:00 Маріуполь лишався однією з найгарячіших точок України. Після 16:00 Маріуполь знаходився під шквалом російської реактивної артилерії. Окупанти завдавали ударів по всіх районах міста, включно з об'єктами критичної та комунальної інфраструктури. За попередніми даними, було виявлено 21 пораненого.

Противник здійснив чергову спробу прориву оборони Маріуполя — з боку села Калинового Луганської області висунулось 9 танків та близько роти живої сили ворога. У бій вступив підрозділ «Азову» під керівництвом старшого лейтенанта Віталія Грицаєнка. У результаті вправних дій захисників, бою ворожу колону було повністю розбито.

2 березня

Бої навколо Маріуполя тривали, місто залишалося під контролем України. За даними голови Донецької ОДА Павла Кириленка, вороже кільце навколо міста розширилося.

3 березня

Війська рф обстріляли ТЦ «Епіцентр», 22-й та 17-й мікрорайони та станцію переливання крові, обстріли тривали цілий день, ситуація у місті лишалася напруженою.

4 березня

Обстріли міста російськими окупантами продовжилися, ситуація в місті стала критичною. У місті не було світла, води, опалення, зв'язку та продуктів. Комунальні служби не могли полагодити лінії водо- та електропостачання через постійні російські обстріли. Мер міста Вадим Бойченко (якого вже не було в місті) пояснив, що станом на вечір 300 жителів міста було поранено. Унаслідок обстрілу військами російської федерації було вбито 18-місячну дитину чоловічої статі.

6 березня

Українські військові здійснили контратаку на Маріупольському напрямку; знищено 3 ворожих танки, 4 БМП, 2 «Тигри» і близько 30 окупантів; 2 потрапили в полон.

8 березня

Ситуація в місті лишалася критичною, було відсутнє світло, вода, опалення, зв'язок та продукти. Комунальні служби не мали можливості полагодити лінії водо- та електропостачання через обстріли російських окупантів. ЗСУ продовжували захищати місто.

9 березня

Окупанти авіаударом знищили пологовий будинок та лікарню у центрі міста (дитяче і терапевтичне відділення).

10 березня

У боях морські піхотинці знищили 4 танки і 1 БМП; бійці «Азову» знищили та пошкодили 11 одиниць броньованої техніки.

13 березня

У боях за місто було знищено 4 танки окупантів, 2 БТР та піхоту, у полон взято 12 окупантів. За 24 години щонайменше 22 бомбардування мирного міста. Скинуто вже приблизно 100 авіабомб на Маріуполь.

14 березня

Близько 160 цивільних автомобілів змогли виїхати з Маріуполя через Бердянськ і Токмак на Запоріжжя.

15 березня

Під час бою підрозділ «Азову» під керівництвом старшого лейтенанта Віталія Грицаєнка знищив три БТР-8, чотири бронемашини «Тигр», одну бронемашину «Рись» та три десятки російських солдатів.

В околицях Маріуполя загинув командувач 150-ї мотострілецької дивізії рф генерал-майор Мітяєв Олег Юрійович.

16 березня

Росіяни завдали авіаудар по Маріупольському театру, який використовувався як бомбосховище. До 18 березня було врятовано близько 130 тих, хто вижив, проте загальна кількість людей, які могли знаходитися в підвалі під час авіаудару, могла сягати від 500 до 1200 осіб. Також росіяни зруйнували будівлю басейну «Нептун», де перебували цивільні.

17 березня

За повідомленням територіальної оборони Маріуполя українські військові контролюють лише половину міста, натомість окупанти контролюють 17-23 мікрорайони, Лівобережжя, частину Маріуполя вздовж проспекту Будівельників до магазину «1000 дрібниць». За попередньою оцінкою, близько 80% житлового фонду міста зруйновано, з них майже 30% не підлягає відновленню.

19 березня

У ніч на 19 березня 2022 року група військовослужбовців «Азову», до складу якої входив старший лейтенант Віталій Грицаєнко, здійснила успішний рейд у тил противника. У результаті було виявлено та знищено ворожий командний пункт, підірвано один тиловий склад та один склад з боєприпасами. Також воїни знищили 1 танк, 2 БТР та близько взводу живої сили ворога, переважно офіцерів. Під час цього бою від осколкового ураження загинув Віталій Грицаєнко.

Захисники Маріуполя збили російський літак. Маріуполь оточений великими силами ворога, а небо над ним повністю контролюється окупантами, які безперервно бомбардують місто.

«Російська окупаційна влада здійснює геноцид українського народу! Саме зараз у захоплених ними Мангуші та Мелекіному помирають від голоду тисячі маріупольців, яким вдалося втекти від російських авіабомб. Це злочин проти людяності», — заявив Кириленко.

Поблизу Маріуполя загинув заступник командувача чорноморського флоту рф з військово-політичної роботи капітан 1 рангу Палій Андрій Миколайович, який брав участь у російсько-грузинській війні та інтервенції росії в Сирію.

21 березня

Здійснено перший успішний рейс гвинтокрилом до «Азовсталі» та у зворотньому напрямку, до підконтрольної України території. До захисників Маріуполя було доставлено провізію та вивезено до м. Дніпра поранених (згодом стало відомо, що серед них був Микита Надточій).

22 березня

У битві за Маріуполь загинув командир 810-ї окремої гвардійської бригади морської піхоти чорноморського флоту рф полковник Шаров Олексій Миколайович.

23 березня

Українські військові збили російський літак над Маріуполем. Зокрема, командир полку «Азов» повідомив про те, що в Маріуполі кількість жертв серед цивільного населення збільшується щодня і зараз становить близько трьох тисяч людей.

24 березня

В обложеному російськими окупантами місті люди вмирають з голоду. Усі спроби організувати гуманітарну операцію із порятунку мешканців міста блокуються російською стороною. Для окупантів не важливі люди та їх долі, а лише пропагандистська картинка з примусовим вивозом населення на територію росії.

Згідно з повідомленням міської ради, близько 300 людей загинули внаслідок авіаудару по Маріупольському драматичному театру 16 березня. Ці цифри підтверджуються очевидцями, які перебували там.

25 березня

Бійцями полку «Азов» було знищено в Маріуполі в ніч проти 25 березня п'ять вантажних автомобілів і дві бойові машини десанту ворога. Ще одну БМД окупантів пошкоджено.

30 березня

У Маріуполі окупанти продовжують вести штурмові дії. Бійці полку «Азов» знищили 3 танки та понад 64 одиниці ворожої піхоти, серед яких спецпідрозділи.

КВІТЕНЬ

За словами Андрія Білецького, під егідою ГУР Міноборони з кінця березня було 5 успішних спроб доставки гелікоптерами підкріплення, озброєння, ліків та іншого найнеобхіднішого захисникам заблокованого Маріуполя. Зокрема, для посилення оборони міста було переправлено 72 бійці «Азова», а також 5 цивільних медиків. Здійснювалась евакуація поранених. Чимало льотчиків загинуло. Згодом двох із них за цю військову операцію було удостоєно званням «Героя України». Це підполковник Олександр Шемет та капітан Олександр Ляшенко, які на початку квітня здійснили перевезення боєприпасів, висадку розвідувальної групи та евакуацію поранених за маршрутом Маріуполь — Дніпро.

2 квітня

Протягом доби бійці полку Азов знищили по два танки, БМД та БМП, а також російську піхоту. Частину росіян взято в полон.

7 квітня

Андрій Білецький повідомив про загибель бійця Адамса в боях за місто. За даними міськради Маріуполя, зруйновано 90% інфраструктури: 2340 житлових будинків, 61 200 приватних будинків, 7 лікарень, 4 поліклініки, 57 шкіл, 7 вищих навчальних закладів, 70 дитячих садків, 3 пологові будинки.

Уповноважена ВРУ з прав людини Людмила Денісова заявила, що у захопленій частині Маріуполя росіяни почали примусову мобілізацію чоловіків.

11 квітня

Станом на цей день росіяни депортували 33 тис. місцевих жителів з міста. Їх вивезли до росії та тимчасово окупованих територій Донецької області. Росіяни захопили у полон моряків ліберійського вантажного судна.

Бойова група 36-ї окремої бригади морської піхоти на чолі з командиром полковником Володимиром Баранюком колоною техніки пішла на прорив з блокадного Маріуполя у північному напрямку, щоб перейти лінію фронту та з'єднатися з основними силами ЗС України. Унаслідок вогневого ураження колона розсіялася, українські військові продовжували вихід у пішому порядку. Частина з них загинула, частина потрапили в оточення та в полон. Згодом офіцер розвідки управління полку «Азов» Ілля Самойленко піддав такі дії нищівній критиці, назвавши їх втечею. За словами Дениса Прокопенка, дії командира 36-ї бригади морської піхоти призвели до втрати оборони на заводі «Ілліча»; якби Баранюк не вирішив піти на прорив, українські військові могли б ще довго тримати оборону на правому березі Маріуполя.

Уночі з території заводу «Азовмаш» здійснила прорив група танкового батальйону 17 ОТБр під керівництвом Олега Грудзевича. На двох танках та бронетранспортері із оточення вийшло 16 воїнів (14 бійців з 17 ОТБр та 2 морпіхи), які через 10 днів дістались позицій ЗСУ.

Полк «Азов» повідомив про хімічну атаку в районі заводу «Азовсталь», ввечері з російського БПЛА було розпилено отруйну речовину невідомого походження. Троє захисників із підрозділу отримали ознаки хімічного отруєння. Міністерство оборони України припускає, що росіяни могли використати фосфорні бомби.

12 квітня

Підрозділ 36-ї бригади морської піхоти вийшов з оточення ворога та з'єднався з полком «Азов». Блінкен заявив, що США поки не можуть підтвердити застосування росією хімічної зброї. У місті росіяни захопили в полон екіпаж судна «Blue Star-1» під прапором Ліберії. На борту перебували 18 українських моряків. За даними очільника Донецької ОВА Павла Кириленка, в оточеному Маріуполі через дії російських окупантів загинуло до 22 тис. людей.

21 квітня

У тимчасово окупованому російськими військовими селі Мангуш за 20 км до Маріуполя на супутникових знімках було виявлено братську могилу довжиною щонайменше 300 м. путін наказав своїм військам скасувати штурм Азовсталі, та, незважаючи на це, бомбардування заводу продовжилися, йшли бої в районі трамвайного депо, яке знаходиться на значній відстані від комбінату.

24 квітня

На опублікованих супутникових знімках передмістя Маріуполя було виявлено третє масове поховання.

26 квітня

Окупаційні війська рф продовжують обстріли заводу «Азовсталь» установкою розмінування УР-77 «Метеорит», в якому ховаються бійці полку «Азов» і сотні мирних мешканців. Розграбовано архівні та культурні фонди маріупольських музеїв. Гуманітарна ситуація залишається важкою, не вистачає продуктів харчування, води, медикаментів.

ТРАВЕНЬ

3 травня

Початок штурму заводу «Азовсталь». Перед штурмом російська авіація бомбила комбінат.

4 травня

Командир полку «Азов» Прокопенко повідомив, що російським військовим вдалося прорватися на територію «Азовсталі».

8 травня

Заступник командиру полку «Азов» Святослав Паламар та офіцер управління розвідки Ілля Самойленко дали брифінг з заводу «Азовсталь» про поточну військову операцію, деякі результати військових дій в Маріуполі та можливі перспективи захисників.

11 травня

Стало відомо, що коли російські терористи проводили «фільтрацію» людей із окупованого Маріуполя, то всіх родичів військових ЗСУ, колишніх правоохоронців, активістів, журналістів та «підозрілих» людей вони вивозили до колишньої виправної колонії № 52 у с. Оленівка або до тюрми «Ізоляція» в Донецьку.

13 травня

Російська пропаганда поширила фото застосування 2С4 «Тюльпан» з керованою міною з напівактивною голівкою самонаведення за відбитим лазерним променем «Смельчак» проти захисників Маріуполя, які тримали оборону на заводі «Азовсталь».

15 травня

Радник міського голови Маріуполя Петро Андрющенко поширив відео та повідомив про обстріли окупантами території заводу «Азовсталь» запалювальними снарядами 9М22С установки БМ-21 «Град».

16 травня

Вищим військовим командуванням України було віддано наказ командирам підрозділів, які перебувають на «Азовсталі», зберегти життя особового складу. Про це повідомила заступниця міністра оборони Ганна Маляр.

Російське міноборони повідомило про досягнення домовленості про вивезення поранених українських військових із заблокованого комбінату «Азовсталь» у Маріуполі на окуповану територію.

Отже, 21 березня нашою владою було фактично визнано здачу нашого Маріупольського гарнізону. 14 квітня Президент України просив партнерів про зброю на деблокаду Маріуполя та на дипломатичну допомогу у порятунку захисників Маріуполя, який став вторим Алеппо, про який вже говорив весь світ. Але врятуватися або вийти з оточення захисникам було занадто пізно і влада про це знала.

Здебільшого, виникає питання, чому одним вийшло вийти з оточення, а іншім ні? І вони саме залишилися в оточення під страхом смерті, бо від командирів звучали фрази про те, що хто спробує вийти з оточення, той отримає кулю в спину. Про це неодноразово заявляли полонені, але мовчать ті, хто вийшов з полону. Отже, наказ триматися до останнього кінця, тобто - до смерті, був виданий саме 16 березня. Тоді виникає питання, чому станом на 14-16 березня не можливо було здійснити відхід Маріупольського гарнізону малими групами в різних напрямках. Втрату Маріупольського гарнізону врахували за доцільність врятування інших міст, які були під загрозою захоплення. Але військові фахівці, експерти почнуть казати про необхідність виконання наказів командування, про те, що «диванний експерт» не знається на військової справі і т. п. Добре, з цим можна погодитися, але виникає одне питання щодо логіки. Якщо вийшло вийти одній групі, то чому не вийшли інші? Чому наших захисників кинули вмирати на полі бою з загрозою повторення подій Іловайського котлу чи з перспективою вмерти від тортур або терактів в полоні у окупанта? Чи не знали вони про підступність ворога? Для чого тримати боєздатні підрозділи в наполовину заблокованому місті, коли поряд з тим вже було віддано ворогу прямий сухопутний коридор Маріуполь-Крим разом з Дніпровською водою? Чому не відвели війська, коли загроза блокади вже існувала на 100%?

Так, мають сенс слова Прокопенко про те, що все повинно піддаватися сумніву - кожне прийняте рішення, кожен план, кожна операція. Але ж існує проста логіка та існує відповідальність вищого командування за прийняті рішення. Отже, всі мешканці Маріуполя, всі рідні захисників Маріуполя хочуть знати, чому було прийняте таке рішення, а головне - хто за це рішення несе відповідальність? Чому бойові підрозділи, які вже мали досвід неймовірної оборони, не були потрібні ані командуванню, ані своїй державі? І насамперед, сьогодні нас всіх турбує одне питання - чому досі держава не в змозі звільнити захисників Маріуполя, яким спочатку обіцяли підкріплення та допомогу, потім деблокаду, потім екстракшн, а закінчилося все тривалим полоном у жорстокого ворога з нелюдськими умовами поводження з полоненими? Чому допомога колективного Заходу не розповсюджується на порятунок захисників Маріуполя? Чому ООН піклується голодуючими Африки і не піклується голодуючими захисниками, які пережили блокаду і продовжують страждати від неймовірних мук у полоні у рашистів.

Страх і невідомість пережили мешканці Маріуполя, які описані в репортажі «Радіо Свобода».

https://www.radiosvoboda.org/a/mariupol-blokada-polk-azov/31806493.html

У страху і невідомості зараз перебувають рідні всіх захисників Маріуполя, які досі у полоні.

Конфлікти і закони

Фото Цензор.НЕТ