Україна

  Почему я должна жить в одном городе с сепаратистом, которому нравиться не только ДНРовские сайты, но по ходу и Российская Федерация? Почему мэром моего города стал сепаратист? Неужели мой Мариуполь заслужил, чтобы снова подвергаться угрозам со стороны пророссийски настроенных граждан, а теперь и самого мэра, который может снова позвать на помощь Путина с его «миротворческими войсками»?

 

  Якщо зліпити докупи дві інфографіки з сайту Міноборони, виходить одна цікава картинка.

Перше - нікчемність мінських угод. Протягом дії що першого «пакту», що другого Росія планомірно продовжувала натиск в ключових для себе точках. Перша мінська угода абсолютно не завадила їй взяти Донецький аеропорт, а друга - Дебальцево. Якщо буде потрібно - так само легко візьмуть щось ще.

  Перегляд телеканалів, особливо за останні дні новорічних вихідних, вражає своєю примітивністю та розважально-жартівною насиченістю.

Абсолютно переважна кількість концертів, шоу, кварталів, кавеенів, фільмів, інтерв’ю є низькопробними і при цьому лунають переважно на російській мові… З огляду на зміст телепередач і постійність російської мови, взагалі складається враження, що ми перебуваємо в реаліях не України і не на українській землі, а в якісь із губерній країни окупанта і агресора - Московії…

 

Адвокат Сидір Кізін у Фейсбук прокоментував ситуацію навколо повернення рейдерів до Житомирської кондитерської фабрики: 

«Є маленька надія на мирне вирішення конфлікту: 1. Вдалося зібрати докупи «ворогуючі сторони». 2. Обласна державна адміністрація (Геннадій Дмитренко), Житомирська обласна рада (Володимир Ширма) , Житомирська міська рада (Олексій Ясюнецький) , керівництво обласної Національної поліції та СБУ, а також представники сторін конфлікту погодились, що спір треба терміново вирішити шляхом перемовин (мирової угоди тощо).

 

Українські реалії дедалі частіш поповнюються скандальними повідомленнями про те, що на підпис Президенту країни дають не ті законопроекти, які голосувались парламентом. Так вперше подібна інформація з’явилась у липні 2014 року. Тоді, як повідомляли ЗМІ, Президенту України Петру Порошенку підклали на підпис текст закону, за який Верховна Рада не голосувала і який не приймала.