Триває другий рік початку кінця

25 травня 2014 року країна примудрилася обрати Президентом Порошенко. За якийсь тиждень буде рівно 2 роки з тих подій - початку кінця. Цікаво сьогодні зіставити та порівняти власні тодішні думки з тим, що відбувається сьогодні. Вже 30 травня, задовго до введення в Донбас регулярних частин російської армії, перших мінських переговорів і, тим більше, появи в інфорпросторі «світлої» ідеї прийняття «особливого статусу» для окупованих територій, на Радіо Свобода була опублікована моя аналітична стаття «Ситуація на Донбасі і такі солодкі пілюлі Порошенка».

Дуже багатьом тоді здалося, що я надто згущую фарби (про тих ідіотів, які обзивали мене чи не «агентом Кремля», я взагалі промовчу). Однак, час показав, що я був тоді не лише правим щодо власних висновків, але навіть надмірно оптимістичним в своїх оцінках та прогнозах...

Виношу на ваш суд вже сьогодні окремі витяги з тієї статті дворічної давнини:

«Обрання Петра Порошенка президентом України – це не лише і не стільки підсумок всенародного волевиявлення в чистому вигляді, скільки якийсь негласний суспільний договір між всіма основними політичними силами держави, виборцями і Заходом в умовах повної політичної нестабільності та наростаючої військової агресії з боку Росії.

Саме цим пояснюється такий високий відсоток голосів за Порошенка, відданий на виборах жителями заходу і центру України. Вони вважали за краще закрити очі навіть на те, що український олігарх-політик має вельми віддалений стосунок до Євромайдану. Ще менший, ніж його самозвані вожді в особі Кличка, Яценюка і Тягнибока. Тим більше, що Порошенко встиг попрацювати міністром в уряді Азарова, який останні роки часом був одним з головних об’єктів народного гніву.

Ще більше влаштовувала кандидатура Порошенка на посаду президента України так звану українську еліту. Вони угледіли в Порошенку гарантії подальшого збереження існуючого політичного режиму – олігархії. Саме це головна причина абсолютного небажання з боку всіх учасників президентських перегонів серйозно фіксувати порушення на виборах. Спонсори вітчизняних політсил просто не були в цьому зацікавлені. Сюди ж можна віднести і відмову конкурентів Порошенка від судового заперечування результатів виборів, що стало вже традиційним для післявиборчої України. Не стала виключенням і рівновіддалена від олігархів Юлія Тимошенко, що завжди прагнула вести свою власну гру. За інформацією моїх джерел, вже на стадії виборчого процесу два крила «Батьківщини», орієнтовані на Турчинова та Яценюка, відповідно, зуміли досягти консенсусу з лідером президентської гонки. І тим, і іншим стала очевидна вся примарність шансів Тимошенко на виграш. Предметом торгів стала згода на перемогу Порошенка вже в першому турі в обмін на подальше перебування Яценюка на посаді прем’єр-міністра і якнайскорішого лобіювання позачергових парламентських виборів політсилами, підконтрольними майбутньому президентові...

...Наївно вважати, що в Донецькій і Луганській областях реалізовувався кримський сценарій. Кремль зовсім не розраховував приєднувати до Російської Федерації голий-босий, дотаційний регіон. І ще невідомо, в що виллється Росії анексія півострова. Спочатку економічно, а потім і політично. Якби Росія серйозно розраховувала поширити свої кордони за рахунок Донбасу, то вона б узяла на озброєння тактику, що принесла перемогу в Криму, – ввела б війська. Але на сході України застосовується зовсім інший тип війни. Який, за своїм характером і цілями більш нагадує військові конфлікти на Кавказі. Дай Боже, щоб не абхазький чи осетинський. Схоже на то, що чеченський, але, так би мовити, з українсько-донецьким акцентом.

Чечню, наприклад, перетворили на феодальне князівство у складі Росії. Від дотацій, що виділяються урядом Російської Федерації цій республіці, спільно годуються Кремль та «царьок» Кадиров. А ось Донбас, за задумом Путіна і Ахметова, повинен бути на утриманні саме в України. При цьому регіон залишатиметься у сфері політичного впливу Росії...

...Тобто, і Путін, і Ахметов кровно зацікавлені в тому, щоб у цих краях зберігався багаторічний статус-кво, загрозою якому міг послужити Євромайдан із його прагненням до перезавантаження існуючої системи....

...Не мають рації ті, хто вважає, що сьогоднішня ситуація на Донбасі перейшла до розряду некерованих. Все йде точно за сценарієм ФСБ і п’ятої колони. Як тільки Путін дотисне українську владу, він виведе з регіону «зелених чоловічків». Вони повністю підконтрольні йому. Адже найманці-терористи харчуються з його рук, хто б їм не платив – Кремль чи його заручник янукович...

...З іншого боку, в разі відкликання Путіним його головорізів із Донбасу – Ахметов разом з Юрієм Єнакіївським притиснуть позбавлену реальної військової підтримки місцеву «ДНРівську» гопоту протягом доби-двох. За допомогою своїх же людей, плюс українських силовиків...

...Не варто вірити й тим, хто кричать про те, що тутешні олігархи злякалися когось із сепаратистів. Це просто спектакль, покликаний вигородити дійсних винуватців ситуації. Так, багато пересічних бійців із самопроголошених республік дійсно повірили у свою велику місію і навіть в «народну республіку», не здогадуючись, що насправді їх просто використовують. Але ж так навіть краще для їхніх хазяїв. В усякому разі правдоподібніше. В той же час, ті, хто безпосередньо керує діями сепаратистів, чудово знають імена своїх справжніх ляльководів і не дадуть завдати їм шкоди...».

...При цьому, заявлене українською владою АТО – це швидше навіть не профанація, а спектакль, що розігрується владою для суспільства. Трагічне шоу з реальними смертями професійних силовиків і добровольців-патріотів. Хотіли б зачистити Донбас від терористів – вже давно б зачистили...

Зараз же велика частина Нацгвардії стоїть біля кордонів Донецької і Луганської областей, тижнями чекаючи наказів до наступу, а окремі добровольчі батальйони діють на свій страх і ризик та виключно під свою відповідальність. Багато хто і зовсім сидять на базах, віруючи в обіцянки влади щодо їх озброєння. Є підозри, що таким чином наші правителі ізолювали найбільш патріотично налагоджену і радикальну частину суспільства від усіляких протестів проти себе коханих і тримають її на безпечній відстані, одночасно годуючи обіцянками...

...Так чи інакше, але час довів, що в боротьбі проти «донецьких» і найманців Путіна АТО непридатне. Причому, фінансових і людських ресурсів у Кремля ще предостатньо. Але вважаю, що, врешті-решт, спецоперація закінчиться «перемогою» України. Коли новий президент домовиться з агресорами. Російські найманці і місцеві сепаратисти для них просто витратний матеріал, яким можна пожертвувати в потрібний час...».

...Тим часом шантаж помалу дає свої плоди. Поки Росія грається в «кішки-мишки» з Україною, не заперечуючи і не підтверджуючи своїх намірів вести переговори з новим українським президентом, саме Порошенко вже почав домовлятися з «донецькими»...

...Порошенко вже пообіцяв донбаським босам те, чого ті так наполегливо домагалися. Він запропонував «мешканцям Донбасу» вибрати собі владу і заявив про власну готовність до проведення «будь-яких референдумів». І якщо так звані «референдуми» сепаратистів у першій половині травня апріорі були приречені на провал (їх не ризикнула визнати навіть Росія), то після виборів в місцеві ради в Донбасі настрої федералістів, що прагнуть повного привласнення регіону, поза сумнівом, отримають легітимність. У тому ж, кого «виберуть» донеччани та луганчани, сумніватися не доводиться. Коли ж у Донбасі була інша влада, окрім олігархічно-кримінальної?..

...Таким чином, ситуація виглядає більш ніж невтішною. Україна піде на поводі у Путіна, олігархи домовляться між собою, можливо, поділивши країну на вотчини, ситуація в Донбасі законсервується для майбутніх шантажів, а в програші знову виявиться український народ...

...Так чи інакше, але доки наш народ не вибере владу, здатну разом зі своїми громадянами сказати рішуче «ні» Росії Путіна – ні зовнішні, ні внутрішні загрози в Україні нікуди не зникнуть. Нинішня ж влада, привласнивши собі монопольне право на насильство, боїться озброєних патріотів більше, ніж Путіна та «донецьких». На думку можновладців, з останніми завжди можна домовитися, чого не скажеш про українській народ, який прокинувся під час Євромайдану. Адже рішучості українським патріотам і сьогодні – після страшної втоми від останніх п’яти місяців революції і війни – не позичати. Про це свідчить, у тому числі, третє місце, зайняте на нинішніх виборах кандидатом Олегом Ляшком, який зробив собі рейтинг на радикальних ідеях. Ці вісім відсотків активної частини нашого суспільства, плюс патріоти-добровольці, які повернуться в свої краї після закінчення бойових дій на сході країни, – величезний протестний потенціал, з яким не можна буде не рахуватися. Адже третій Майдан – зовсім не фантастика...»

Артем Фурманюк, facebook.com