​Порофендум чи реферошенко?

Якщо народний депутат України Борис Тарасюк переконаний у доцільності членства України в НАТО (а це його незмінна позиція), то він не до референдумів щодо членства України в НАТО закликає, а вносить на розгляд парламенту ще у 2014 році проект закону, який визначає набуття членства України в НАТО пріоритетом зовнішньої політики України.

І український парламент успішно ігнорує цей законопроект. Натомість Верховна Рада приймає інший закон, і тепер визначена мета України - поглиблення співпраці з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації.

Чому український парламент грається з дефініціями і уникає прийняття рішення про те, що Україна прагне членства в НАТО? Хто вніс проект закону, де говориться не про бажання отримати членство в НАТО, а «досягнути критерії» і поглиблювати співпрацю?

Ви не повірите! Точніше, ви добре знаєте, що і проект закону вніс президент Петро Порошенко, і під час виборчої кампанії про «несвоєчасність питання про членства в НАТО» розповідав кандидат в президенти Петро Порошенко.

То що ж змінилось, що раніше Петро Порошенко не хотів членства в НАТО і вважав розмови на цю тему несвоєчасними, а зараз ніби і не проти, щоб українці висловилися на референдумі з цього приводу? І чому, якщо Петро Порошенко змінив власну думку щодо членства в НАТО, він не визнав це, не пояснив причини, зрештою, чому він не вніс пропозицію щодо зміни законодавства України таким чином, щоб мета - членство в НАТО була чітко визначеною, а закликає до референдуму?

Насправді, перспектива негайно отримати членство в НАТО в 2017 році для України нічим не краща, ніж в 2014-му. Уся різниця в тому, що нині цю ідею підтримує більшість населення України.

І президент Порошенко, роблячи голосні заяви чи то натяки про референдум щодо членства в НАТО, дбає не про членство в НАТО, не про безпеку України, а про те, щоб осідлати популярний інформаційний тренд, і на ньому в’їхати в своє наступне президентство. А яка різниця - раніше обіцяв, що Україна не буде в НАТО, а тепер обіцятиме, що буде, якщо буде референдум, на якому українці проголосують «за». Обіцянка це ж і обіцянка. Яка різниця, що обіцяти?

А справжні наміри не в інтерв’ю вимірюються.

Сподіваюсь, що більшість українців це розуміють.

А по суті референдум щодо членства в НАТО є передостаннім кроком на шляху вступу до цієї організації. А для початку - треба визначити мету і почати працювати.

Bohdan Yaremenko, facebook.com

Фото Reuters