​Випестуваний реванш, або Як любов до збагачення перемагає державність

Більшість тих, хто в Україні назвався політиками (лише тому, що вчасно втрапив на державну службу, при розвалі СРСР вкрали підприємства, або вислужились перед нині перефарбованими комуністами та комсомольцями, що зрослись з криміналом), чомусь переконані, що суспільство страждає на склероз.

Річ у тім, що усі 28 років незалежності України при владі (в парламенті, на відповідальних посадах) були і лишаються одні й ті самі особи, які після розвалу СРСР, поки більшість громадян думала, як виживати (використовуючи законослухняні методи), інші: комуністи, комсомольці (які були такими не лише за комсомольськими та партійними білетами, а й по-суті, бо сиділи в обкомах, парткомах, райкомах, профспілках, тобто в структурах, де ніхто не піднімав нічого важчого за склянку та лише вмів віддавати накази) дуже швидко почали конвертувати свою причетність до влади у вигоду та матеріальні статки. А згодом вони ще й зрослись з криміналом, який зміг запропонувати колишнім комуністо-комсомольцям методи та схеми відмивання бюджетних коштів.

Загалом, той, хто хоче бути чесним по відношенню до себе і держави і має можливість відкинути власні симпатії та вигоди, погодиться з тим фактом, що після розвалу СРСР комуністи і комсомольці взяли собі на озброєння той самий механізм збагачення, що і в росії: схеми, відкати та... створення ворога.

Щоправда, у створені ворога українська комсомольсько-комуністично-уркаганівська псевдоеліта пішла своїм, дивним шляхом. При президентові Кучмі в суспільстві та парламенті з'явились дві течії: проросійська і проєвропейська.

Ющенко, як месія

Українці, які в більшості своїй таки хочуть відірватись від росії, повірили в обіцянки, що ті, хто назвався проєвропейськими, таки бачать в росії ворога. Але з сьогоднішніх позицій вже можна чесно говорити, що уся комсомольсько-комуністично-уркаганівська псевдоеліта не поділена на своїх та не своїх, а навпаки - об'єднана. І об’єднує її - бажання сісти на державні потоки, аби обкрадати як український бюджет, так як і (як це сталося при Порошенкові) - залізши вже в кишені до пересічних громадян заради власного збагачення.

Вже наразі, поглядаючи на події, які нині є історичними, можна робити висновки, яких ще десять років тому припуститись було важко, але...

Так, вже з позиції сьогодення, варто розглянути перший Майдан - Помаранчеву революцію, яку громадяни України підтримали. На той період часу суспільству повідомили, що опонент проросійського януковича - Віктор Ющенко - отруєний, і що янукович хоче вкрасти вибори.

Дійсно, янукович, якого Кучма призначав своїм наступником, на фоні інших кандидатів мав не занадто привабливий вигляд: двічі судимий, неосвічений, але з купленими дипломами і навіть проффесорським званням, зв'язаний з бандитами та підтримуючий росію, - він викликав у більшості суспільства зневагу. І сам янукович це - знав. Як знав і Кучма та інші представники влади. Тож, аби отримати президентське крісло, дніпропетровський та донецький клани олігархів (а насправді - бандитів) об'єднались заради фальсифікації виборів і недопущення обрання в президентське крісло Віктора Ющенка. Тому, коли Ківалов (на той момент голова ЦВК) погодився на встановлення другого сервера, а також фальсифікацію результатів виборів, громадянське суспільство - вибухнуло, а Ківалов отримав прізвисько «підрахуй».

Коли людей покликали на Майдан в підтримку Віктора Ющенка, то громадяни - пішли, бо не хотіли бути обманутими. А церкви відчули на собі масове паломництво парафіян, які йшли туди ставити свічки за здоров'я та одужання Віктора Ющенка.

Тоді здавалось, що люди відстояли свій вибір, було призначено третій тур виборів, який і показав, що фаворитом людських уподобань є проєвропейський політик Віктор Ющенко.

Але, у той же період часу, янукович, який не бажав змиритись з поразкою, збирає у Сєвєродонецьку Луганської області з'їзд, куди з'їхалося понад трьох тисяч депутатів і які оголосили, що з'їзд скликано на підтримку віктора януковича.

Усі, хто там зібрався, оголосили, що вважають януковича законно обраним президентом, а на самому з'їзді тоді піднімалось багато питань, серед яких, зокрема, було й питання про відокремлення певних територій України у разі приходу до влади Ющенка (хоча в резолюції з'їзду було вказано, що присутні виступають за єдину Україну). Тодішні учасники сєвєродонецького з'їзду не приховували, що на цьому збіговиську обговорювали питання усіляких референдумів, створення автономій Донецької і Луганської областей, а деякі навіть заявляли про приєднання до росії.

Здавалося б, отримавши булаву, Віктор Ющенко, як проєвропейський політик, який вважає росію ворогом, першим чином повинен був ліквідувати російську агентуру в Україні, притягнути до відповідальності усіх, хто зібрався у Сєверодонецьку, і знищити російських представників в Україні, аби ніколи вже не допустити повернення України в бік росії.

Та на практиці все сталось інакше. Делегати вищезгаданого з'їзду не лише не були покарані, вони знайшли собі місцинку при владі Ющенка.

Віктор Ющенко прославився не лише «лікарнею майбутнього», на яку всією Україною скидалися грошима пересічні українці, і яка так і не була побудована. Його каденція прославилась і деякими іншими фактами. Так, наприклад, він не лише не покарав агентів кремля, а й почав з ними тісну співпрацю. Як стверджував колишній глава НАК Нафтогаз України Олег Дубина, саме за участю Віктора Ющенка Україна закуповувала газ у росії за посередництво компанії RosUkrEnergo, структури Фірташа, який був і є ставлеником кремля та представником кегебістської структури «Газпром».

Не відрізнялась чистотою совісті і сама помаранчева команда, до якої, якщо вже сьогодні розставляти акценти, увійшли представники комсомольців, комуністів та їхні нащадки, яких донецька банда за представництва Кучми просто відсторонила від потоків, зробивши їх не лише опозиціонерами, а ще й позбавивши їх бюджетної годівниці. Щоправда, на той період часу суспільство того не розуміло, воно щиро вірило, що Віктор Ющенко та його команда викорінять агентів кремля, поведуть Україну до Європи і, що найголовніше, створять в Україні умови, за яких Україна почне перетворюватись на європейську країну без корупції, крадійства з бюджету, шахрайства в економіці та без порушення Конституції, прав людини, а також - запровадять в державі справжні ринкові відносини.

Проте цього - не сталося. У команді помаранчевих - стався розкол. Один з її представників - Петро Порошенко, який прийшов у політику за підтримки проросійського Віктора Медведчука, був викритий іншим представником помаранчевої команди - Олександром Зінченко. Заява Зінченка, який розказав про шалену корупцію в оточені Віктора Ющенка, до якої, зокрема, причетний і Петро Порошенко, - стала детонатором, що сколихнуло суспільство, а також призвело до розколу самої команди помаранчевих. Тоді, на скандальній прес-конференції, Олександр Зінченко називав прізвища, які знову повипливали вже при президентові Петрі Порошенку: сам Порошенко, а також Третьяков і Мартиненко.

А про розкол у проєвропейській команді написали ЗМІ і, зокрема, УП:

А вже за деякий час прем’єр-міністром при президентові Ющенкові стає, начебто ненависний помаранчевим, проросійський віктор янукович.

Проте, далі було гірше. Посварившись з товаришкою по команді Юлією Тимошенко, яку, між іншим, першим за грати хотів запхати президент Кучма, не без мовчазної згоди представника свого президентського апарату Медведчука, Віктор Ющенко почав запроваджувати дивні речі, серед яких і (насправді, задля недопущення перемоги Юлії Тимошенко на президентських виборах) підписання поміж першим та другим турами президентських виборів змін до виборчого законодавства, прийняті українським парламентом напередодні. Тоді прес-служба Ющенка і його секретаріат розказували, що Ющенко не ветував законопроект і був ним підписаний через загрозу зриву другого туру виборів. «Будь-які сценарії зриву виборів мають бути упереджені», - цитувала слова Ющенка прес-служба глави держави. «Як зазначається в оприлюдненій заяві, старий закон створював ризик зриву виборів через умисну неявку членів виборчих комісій. Адже цей закон визнавав правомочним засідання комісії за участю не менш ніж двох третин її членів. А відтак умисна неявка представників одного з кандидатів потягла б за собою відсутність кворуму і закриття виборчих дільниць» - повідомляло в ті часи видання «Голос Америки».

Проте скандальний виборчий закон поставив у ступор ОБСЄ і був розкритикованим у Раді Європи. Доповідач ПАРЄ по Україні Ренате Вольвенд тоді повідомляв: зміни у виборчий закон, прийняті у переддень голосування, не можна застосовувати.

Але ж команда помаранчевих, розказуючи, що аж ніяк не хотіла реваншу біло-синіх, насправді зіграла на їхньому полі, чим і допомогла януковичу отримати те, чого він не отримав у 2004 році. Чому Ющенко пішов на такий крок? Адже вже тоді думаючі люди задавались питанням: як може людина, яку трохи не отруїли, яку переслідували і яка вважає проросійських політиків ворогами, та не покарати зрадників як і зі з'їзду в Сєвєродонецьку, так і Фірташа з його RosUkrEnergo?

Проте, вже у 2016 році закарпатський губернатор Геннадій Москаль таки пояснив те, чого не розуміло суспільство, і, зокрема, таке лояльне ставлення Ющенка до промосковських політиків. Тоді Москаль заявив, що екс-президент Віктор Ющенко і голови його секретаріату Віктор Балога і Віра Ульянченко отримали майже мільярд доларів за передачу влади януковичу. Тоді ж, у травні 2016 року, Москаль не забув нагадати суспільству і про лікарню майбутнього, на яку усім миром збирали гроші, а вона так і лишилась в майбутньому, а от гроші в реальному сьогоденні - десь зникли.

Перший реванш партії регіонів

То що ціннішим було для Ющенка? Україна і українці, чи бажання збагачення і отримання коштів? Питання не риторичне, бо тільки-но янукович прийшов до влади і розпочав відкриту проросійську політику, представники ФСБ оселилися на Банковій і чільник СБУ на лацкані піджаку відверто носив відзнаку ФСБ.

Біло-сині не були такими лояльними, як помаранчеві. Ахметов відомстився Луценкові за те, що той колись посмів заїхати до нього в маєток, а тому Луценко за суто формальними звинуваченнями був засуджений і відправлений до Менської колонії. Почалися суди і над Тимошенко.

Загалом, український псевдополітикум, що представляє собою перефарбованих комуністів, комсомольців, а також бандитів, що вийшли з СРСР, дуже погано і сексистські ставиться до жінок-політиків. Тимошенко, зайнявши нішу сильного політика, а не другорядної дами на підтанцовці, дуже не подобалась тим, хто вважає (як колись озвучив Азаров), що місце жінки - на кухні. А тому її - не люблять. І, що дивно: особи, які повноцінно співпрацювали і співпрацюють з росією, навіть називали її «московською зозулею», тоді як у Тимошенко бізнесу в росії не було, а от у інших псевдополітиків - він там існує.

янукович досяг свого і таки посадив Тимошенко до колонії. Як вже нині відомо, садисти, аби відомститись ненависному політику, навіть встановили в її камері відео камеру і вели цілодобове спостереження. Російські агенти почали діяти, а янукович, не бажаючи розривати стосунки з росією, швидко почав здавати інтереси України.

У 2010 році, під закидання яйцями від помаранчевих, біло-сині проголосували харківські угоди. Причому, яйця кидали і протестували ті, хто у 2005-2009 роках могли зупинити проросійські сили, висунувши обвинувачення не лише у колабораціонізмі чи зраді Батьківщини, а могли зробити реальні обвинувачення за економічними злочинами, які б легко були доведені, оскільки усі біло-сині сиділи на економічних схемах та оборудках. Але, отримавши владу, помаранчеві не лише не притягли проросійські сили до відповідальності, а ще й почали з ними співпрацювати. І коли, вже будучи в опозиції, стикнулись з тим, що біло-сині погоджуються на Харківські угоди, то почали говорити про зраду інтересів України. Але цього б не сталось, якби при Ющенко СБУ спрацювало і таки усіх делегатів Сєвєродонецька притягнуло до відповідальності. Але, обравши вигоди, замість інтересів України, начебто пропатріотичні сили (а насправді - колишні комсомольці та комуністи) в кінцевому результаті отримали від біло-синіх подарунок: «угоду між Україною і росією з питань перебування Чорноморського флоту російської федерації на території України, що була підписана 21 квітня 2010 року у Харкові президентом України віктором януковичем та президентом росії Дмитром Медведєвим, і згідно з якою термін перебування Чорноморського флоту російської федерації у Севастополі було подовжено з 2017 до 2042 року з автоматичним продовженням на 5 років, якщо будь-яка сторона не висловить заперечення, та встановлена орендна плата» - вказано у Вікіпедії.

Проте (і про це теж не слід забувати), у той час, коли проукраїнські сили закидали Литвина яйцями, який підписував усе під парасолями, Петро Порошенко до самих угод ставився лояльно.

Тоді ЗМІ повідомляли його точку зору з цього питання: росія не здатна була вивести флот, а Україна - оплачувати необхідний їй газ, тому підписання Харківських угод стало розв'язанням цих проблем, - вважав Порошенко. У результаті підписання Харківських угод свої інтереси захистили і росія, і Україна. «Я не в захваті від того, що подовжили термін перебування Чорноморського флоту на такий період (до 2042 року). Безумовно, я розумів, що в 2017 році росії не вивести флот, і це розуміли всі без винятку», - сказав він.

А в 2011 він ще раз підтвердив свої позиції з цього питання в інтерв'ю своєму «5 каналу»: «росія не здатна була вивести флот, а Україна - оплачувати необхідний їй газ, тому підписання Харківських угод стало розв'язанням цих проблем».

Чи справді Порошенко тоді не розумів намірів росії? Навряд чи. Але його влаштовувала позиція росії. Та й треба віддати йому належне: він до жодного президента в Україні не був у опозиції. Працював з Кучмою, Ющенком, був міністром в уряді януковича, вів бізнес в росії та з багатьма проросійськими агентами кремля, що називали себе українськими політиками. Стояв серед засновників партії регіонів. Хоча, як повідомляло bbc.com 23 березня 2012 року, деякі соратники по помаранчевій команді у той час зазначали, що, напевно, увійшовши до уряду януковича, Петро Порошенко «або помилився, вирішивши підсилити своєю роботою команду януковича-Азарова, або ж мова йде про загрозу його бізнес-інтересам».

Хоча не всі помаранчеві відреагували саме так, все ж були й прагматичні. Так, наприклад, Ксенія Ляпіна з фракції НУ-НС, яку сьогодні вже й ніхто не згадає, тоді зазначала: «це велике досягнення команди віктора януковича, тому що Петро Порошенко - людина з розумом, досвідом і з менеджерським потенціалом. Пояснюючи, що пішов в уряд заради економіки, Петро Порошенко, сподіваюся, розуміє, що бере колегіальну відповідальність і за роботу всього уряду, і за все, що відбувається на Банковій, оскільки український уряд не самостійний», - сказала тоді ВВС Україна Ксенія Ляпіна.

Іншої думки дотримувався член фракції «БЮТ-Батьківщина» Остап Семерак, який теж давав свій коментар ВВС Україна: «Думаю, він точно не просився на цю посаду. Але він не міг відмовитися. Треба бути більш бронебійним, щоб відмовлятися. Можливо, у нього є своє бачення, як можна було б вплинути на економічну ситуацію. Хотілося б, щоб це так було. Але мені шкода його, тому що, думаю, він розумів, що, відмовившись, створить дуже некомфортну ситуацію для президента. А президент не прощає, і приклади є - за гратами люди, з якими Петро Порошенко раніше працював в уряді. Він не хоче бути наступним».

Щоправда, ВВС Україна тоді висловило свою думку, що, напевно, для Порошенка «ця посада є перехідною, а зміст усіх домовленостей з президентом і прем'єром є зовсім іншим, ніж той, який був оприлюднений широкому загалу».

У будь-якому разі, янукович не збирався дотримуватись домовленостей з помаранчевими. Кому більш-менш пощастило, то Ющенкові, його як раз біло-сині не чіпали. Як і Порошенка. А от іншим з табору помаранчевих нічого, окрім переслідування, не дісталось.

Тим часом, янукович продовжував розкрадати країну, здавати її інтереси та потребував коштів, яких вже не міг отримати від Заходу. І тут йому на допомогу приходить путін, який наприкінці листопада 2013 року надає януковичу позику на суму $ 15 млрд під 5% річних. І янукович, бажаючи отримання цих коштів, за кілька днів до Вільнюського саміту східного партнерства зриває підготовку до укладання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, про що українців сповіщають через розпорядження Кабміну, а студентів, які вийшли з протестом проти такого свавілля, наказано було - розігнати, влаштувавши бійню.

Коли одних вбивали, вони вірили, що вмирають за зміни, інші хотіли на потоки

Революція Гідності. Саме висловом свободівця Сиротюка історія нарекла події спротиву владі януковича. Кияни та українці з інших міст вибухнули гнівом, коли побачили кадри, як «Беркут» бив студентів та усіх, хто траплявся на шляху таких крутих хлопців. Беркутівці, вийшовши на полювання (а інакше ту бійню і не назвеш), показали народу України, що для влади януковича люди - гірше рабів, і якщо виникне потреба, вони не лише поб'ють, а й вб'ють.

Реакція на побиття студентів та людей, що втрапили під руки «Беркуту», була адекватною: з усіх куточків України люди потягнулись на Майдан до Києва. Та й кияни не стояли осторонь. А згодом і проукраїнські партії покликали на Майдан своїх прихильників.

Про протистояння, про Порошенка на тракторі сьогодні можна говорити багато. Як вже відомо нині, і про що люд не знав у 2014 році, це те, що про своє президентство політик другого ешелону Петро Порошенко почав думати ще в 2011 році, саме тоді, коли ще раз підтвердив, що вважає Харківські угоди взаємовигідними для України і росії.

І в подіях кінця 2013 Порошенко побачив свій шанс. Саме тому і виліз на трактор, хоча одне з відео, що гуляє ютубом, констатує, що і його, як і Кличка, якому в обличчя направили вогнегасник, (випустивши в обличчя його вміст), як і Яценюка - на Майдані не сприймали.

За інформацією, що опублікована на liga.net в матеріалі «Правила президентства Петра Порошенко» про те, що Порошенко зібрався в президенти після того, як вийшов з уряду Азарова-януковича, писала журналістка українського Forbes Марія Жартовська, і тоді почали говорити, що Порошенко розгортає штаби по Україні для підготовки у президентських перегонах. «Коли вона написала, що Порошенко починає розгортати штаби, соратники героя статті наполегливо, але безрезультатно просили прибрати це з публікації. У країні президента януковича анонсувати такі амбіції було небезпечно» - повідомляє це видання.

І дійсно, чи міг Порошенко, який свої статки створював завдячуючи тому, що вдало владу конвертував у бізнес, лишитись без влади і бути простим бізнесменом? Ні! Він чудово знав та й знає, яку країну будував разом з усіма президентами, на яких працював: є влада або власні лобісти - буде бізнес, немає влади, - буде рейдерство, при якому все можна втратити.

Допоки люди давали опір «Беркуту» на Майдані, Яценюк, Порошенко, Кличко вели перемовини: з януковичем, один з одним, з заходом. Це вже нині зрозуміло, що ціль усіх тих перемовин була однією: виторгувати собі владу та преференції. Тож і Порошенко, відчувши можливість взяти владу, почав вести перемовини з усіма. І одні такі перемовин виявились вдалими: переговори з Фірташем у Відні. Тим самим, що є представником структури КГБ-ФСБ «Газпром» та RosUkrEnergo, яка колись так гарно виручила кума Петра Порошенко - Ющенка.

Тож, отримавши добро від Фірташа, Порошенко увійшов у президентську гонку. Проте, не обійшлось без технології, яку (аби точно вибити Тимошенко з кампанії, бо у другому турі у Порошенко могло шансів і не бути) вправно впровадили: голосування в один тур, бо другий тур виборів буде не одразу, а на дворі - війна і потрібен головнокомандувач, який закінчить конфлікт за лічені години. Чи справді за Порошенко проголосував 51% виборців від тих, хто прийшов на вибори, сказати - важко. Так оголосили, хоча, згідно інформації, викладеній на сайті Ділової столиці, за Порошенко у 2014 році проголосувало при загальній кількості в 34 214 652 виборця лише 9 857 308 українців, або 29%, за умови, що Кучма, янукович, Ющенко мали 12-15 мільйонів від загального числа виборців, а за Кравчука на перших виборах проголосувало 19 643 481 осіб від загального числа виборців.

Але народу впевнено доводили, що за Порошенко проголосувало 51%, забуваючи додати, що це - від числа тих, хто прийшов на вибори і ці цифри так ніхто і не перевірив.

Тим не менш, ставши однотуровим президентом, Порошенко мав можливість увійти в історію як людина, яка насправді реформувала Україну, змінивши країну на краще. Та так не сталось. Обіцяне «жити по-новому» відбулося лише для обраного кола осіб, тоді як українці стали втричі біднішими.

Враз політик другого-третього ешелону став президентом. І країна, якій обіцяли перемогу у війні за лічені години, побачила іншого Порошенко - цинічного і аморального. І він, як колись Ющенко, нічого насправді не збирався робити з представниками кримінального клану партії регіонів та корупціонерами. Але, щоб дурити суспільство, аби показувати імітацію діяльності, в країні розпочалися пафосні затримання (навіть на вертольотах), а по факту - усі затримані - відпускались. Так і повелось: як проводити затримання - грандіозна самореклама президентської команди по всім ТВ, а відпускали затриманих тихо, нічого нікому не пояснюючи. А паралельно на усі потрібні посади призначались представники колишньої партії регіонів, а ті, хто стояв під триколорами, обійшлись судом, як Кернес, а потому ще й почали агітувати за Порошенка.

З одного боку, у владі анонсували реформи поліції, прокуратури та судів, а з іншого, виявилось, що новостворені антикорупційні структури Порошенко використовував для розправи зі своїми політичними опонентами. Реформу ж поліції можна охарактеризувати декількома резонансними випадками. Перший - вбивство поліцейськими хлопчика пасажира в авто, другий - пограбування в Княжичах, коли дві структури силовиків одна одну постріляли.

Проте, на самому початку своєї діяльності, Порошенко і команда зробила найголовніше, задля власного убезпечення - були прибрані фізично дві особи, які мали вплив у патріотичних колах: Сашко Білий і Лісник були розстріляні без суду і слідства. Вбивство Сашка Білого суспільству подавалось як затримання злочинця (так, вже тоді почало працювати гебельс-порошенко ТВ), а вбивство Лісника - як вбивство агента ФСБ. З того часу брехня і маніпулювання і називання білого чорним увійшло в повсякденне життя українців.

Паралельно, слухняна Рада почала голосувати законопроекти, які називали європейськими, але які булі перекладені з російського законодавства. Декілька раз робили ввести спробу безсудового блокування сайтів, а паралельно Україна пережила Дебальцево та Іловайськ, де, як вже кажуть сьогодні, свідомо знищили добровольців, котрі першими пішли на фронт.

яа враз розгорівся скандал: «Порошенко відкрив офшорну компанію на другий день після Іловайського котла», як вже згодом написала The Guardian, та й в Україні офшорний скандал обговорювали, адже виходило, що президент України, у той час, коли українці почали платити додатковий податок - військовий збір, турбувався про мінімізацію сплати податків свого бізнесу. То про яку любов до України може говорити людина, яка, будучи президентом, не бажає платити податки у цій країні? Адже, якби хотів, то вніс би зміни до податкового кодексу. Але правило олігархії просте: платять громадяни, а олігархи – гроші виводять.

Та найгучнішим скандалом все ж виявилась історія з сім'єю заступника голови РНБО Олега Гладковського, бізнес-партнера Порошенка. З’ясувалось, що армію обкрадали не лише через завищену ціну на озброєння, яке замовлялось за бюджетний кошт, а й через те, що до армії поставляли брак та контрабанду.

І всі ці події відбувались на фоні «воскресіння» Медвечука - друга путіна, який сидів тихо при Юшенкові і навіть при проросійському януковичу, а ось при проукраїнському Порошенку - воскрес. Хоча, як писали ЗМІ, як зазначали і деякі політики: у Порошенко з Медведчуком навіть бізнес зорганізувався, а сам Медведчук став власником кількох телеканалів.

Порошенко, з усіма домовившись, та взявши на гачок колаборантів, був переконаний, що усе контролює і що усі проросійські сили у нього під ковпаком. Та, з тріском програвши вибори Зеленському (на що він при використанні адмінресурсу та сітки підкупу ніяк не розраховував), Порошенко випустив проросійського джина з пляшки.

І коли сьогодні прихильники Порошенко (порохоботи) говорять про реванш проросійських сил, вони СВІДОМО замовчують усі вищеперераховані факти. І нині, після відходу Порошенка від влади, який наразі має лише 5% довіри, промосковські сили, що пестувались Порошенком, почали наступ на українську демократію. А той, хто покривав обкрадання оборонної галузі, хто отримував зиск на завищених цінах при продажу озброєння для армії, тепер, зі своїми друзями, розказує про реванш.

І от що цікаво: певні особи, які при владі Порошенка сиділи на потоках Києва і допомагали розкрадати київський бюджет, якось тихесенько розділились: одних нині можна зустріти у списках партії Порошенка, а інших - у списках партії Медведчука. Збіг чи домовленість? Зважаючи на те, що і сьогоднішні маріонетки вважають ВР найкращою структурою по конвертації влади у власний добробут, коли депутат за голосування від потрібних людей отримує доплату на власне утримання (а пліткують, що Гаврилюк та обоє Савченко зібралися до ВР, бо там медом намащено), не дивно, що і інші хочуть не лише сховатись за мандатом, а ще й отримати важелі впливу через Верховну Раду. Тож увесь збрід, як проросійський, так і той, що хоче хапнуть грошенят і сховатись за мандатом - почав балотуватись до ВР.

Чи могла Україна уникнути такої ситуації? Так, могла. Московська колаборація, яка нині об’єдналась проти України - це не реванш. Це - прорахований Порошенком і олігархатом механізм розколу суспільства, оскільки номенклатурно-комуністично-комсомольсько-кримінальна зграя, котра захопила в Україні владу, може лишатись при владі лише за умови, коли гарантує покидькам безпеку при зміні влади. Інакше, в наступних парламентах, де не буде колаборантів, народ почне бачити справжнє обличчя номенклатурно-комуністично-комсомольсько-криміналу і вже буде важко колоти суспільство за мовою, релігією, обранням вектору розвитку країни. Тож, при зміні влади на начебто проєвропейських (помаранчевих), ті, хто отримує більшість, зберігає колаборантів для неоголошеної боротьби проти українського народу. Тож Порошенко і його команда - не вороги колаборантам, вони - союзники, оскільки тільки їхній (неоголошений офіційно, але існуючий союз) гарантує політичну нестабільність в країні і не змушує владу називати війну - війною, а представників росії – держави окупанта – видворяти з України.

Нині ж проєвропейські (помаранчеві), які мовчки спостерігали за тим, як Порошенко пестував і зберігав московську колаборацію в Україні, тепер залякують нею людей, хоча мали час (п’ять років) і можливість її ліквідувати. Але, замість того, аби позбавитись п'ятої колони, влада Порошенко її всіляко підтримувала і плекала.

Народ України дуже дорого розплачується за схеми, афери та домовленості між, начебто, ворогами у політиці. На жаль, залякуванням «стріляти» представники колишньої влади могли лише сам народ, який виступив проти Порошенка. Жодних претензій, а тим паче погроз, до ворогів України не звучить і не звучало. А от у тому, що гідра підняла голову звинуватили не тих, хто колаборантів плекав і розставляв по посадах, а тих, хто виступив проти Порошенка. На жаль, жодна з політичних партій не береться називати речі своїми іменами. Жодна не пропонує стратегії перемоги у війні, яку розв’язала росія. Усім політикам зручно займатись маніпулюванням та застосовувати стратегію «розділяй та володарюй». А розплачується за таку політику - народ України, який ще у 1991 році вказав росії на двері. Однак комуністо-комсомольці не бажали і не бажають надати державі Україна можливість відірватись від росії. Вони з нею торгують, розвивають там бізнес, деякі мають і російське громадянство або для себе, або для родини. А от на людях та в ефірах ТВ - вдягають вишиванки і кричать: «геть від москви», тоді як насправді просто дурять українців, які хочуть справжньої свободи, незалежності та перемоги над ворогом.

Конфлікти і закони

Фотоколаж «Конфлікти і закони»