​Касетні боєприпаси або примарне НАТО?

На тижні, що минає, нічого епохального не сталося. Але цікаве було.

Стратегічного просування ЗСУ на фронті поки що не відбулося. Не слід вестися на клікабельні розгромні заголовки певних Ютуб-каналів: все, що є в реалі — це оперативно-тактичні дії. Так, вони необхідні, але для переможних реляцій ще зарано.

Я більше скажу: навіть звільнення Бахмуту, яке стає всі більш вірогідним, буде мати дуже потужний психологічний вплив на ворога, але кардинально хід війни не змінить.

Проте касетні боєприпаси, які пообіцяли нам надати Штати — це серйозно. Кожен такий боєприпас, а це може бути і артилерійськийснаряд, і ракета «Хаймарсу», і авіабомба, викидає від 10 до 300 маленьких суббоєприпасів, які вибухають і знищують живу силу і техніку на площі радіусом від 300 метрів. Звісно, найбільш ефективно це на відкритій місцевості, наприклад, проти колони на марші, але й окопи та траншеї ворога не дуже захистять.

Наявність такої зброї значно підвищить наші наступальні можливості. А от чи стане це переламним моментом, залежатиме від кількості наданих касетних боєприпасів.

Хочу принагідно розвіяти дилетантські побоювання, що касетні боєприпаси загрожують мирному населенню, бо суббоєприпаси, які не вибухнули, фактично перетворюються на малопомітні міни.

Це стосується застарілих радянських зразків, які недоімперія використовує проти нас з початку повномасштабного вторгнення. А у Штатах давно реалізовані технічні рішення, які суттєво підвищують надійність підриву касетних боєприпасів, тобто, ніяких мін практично не залишається. Власне, тому США і не доєдналися до міжнародної конвенції щодо відмови від такої зброї. І не тільки США.

А загалом, в українській землі вже стільки мін — і ворожих, і наших, що певна кількість неспрацювавших суббоєприпасів на прикру ситуацію не вплине.

До помітних подій можу віднести і агітаційний закордонний тур президентаЗеленського. Агітаційний — тому що він намагається зібрати голоси на підтримку України в НАТО на найближчому саміті. Переконаний, що від цього туру нічого не поміняється: ті, хто орієнтований на москву, на зразок болгарського президента або угорського прем’єра, так і залишаться проти України. А ті, хто орієнтовані на Брюссель, і так нас підтримають.

Але все одно мова іде про дипломатично-політичні маневри на невизначене майбутнє. А нас турбує те, що відбувається тут і сьогодні. Дві ескадрильї НАТІвських штурмовиків сьогодні важать незрівнянно більше, ніж будь-які запевнення і обіцянки безпеки на після війни.

Так, є підстави сподіватися, що нам запропонують прямі безпекові угоди з низкою країн включно з ядерною Великої Британією. Але потім. Відразу як тільки. Обов’язково. Якщо складеться... Це до того, що наша безпека — це наша турбота, а не Дж. Байдена і навіть не Б. Джонсона.

До речі, постійно спілкуюся з людьми з Європи. Там суттєво підвищилися комунальні тарифі і ціни практично на все. Так, європейці платять за війну, яку розв’язала недоімперія, грошима, а Україна — життями. Але занадто дорікати союзникам, що вони осторонь — це, м’яко кажучи, некоректно і непродуктивно.

І наостанок. Не треба офіційним спікерам розповідати, що ворог в обороні має втрати в п’ять разів більше, ніж ми у наступі, якщо нема переконливої аргументації на підтвердження цього.

У черговий раз повторюю: у змістовному сенсі війна зараз перейшла на територію правди. Тобто, підбадьорюючі але вигадки, переможна але пропаганда, обнадійливі але перебільшення вже не працюють. Бо їм не вірять. Переконують лише факти, які підтверджуються з різних джерел.

Якщо наша влада цього не зрозуміє, то на падіння довіри до неї не вплинуть навіть найблискучіші НАТІвські перспективи.

Олександр Кочетков, facebook.com

Фото зі сторінки ФБ Олександра Кочеткова