​Маніпуляції проти Залужного і державності, або Чому дехто зацікавлені, щоб ЗСУ контролювалось проросійською партією регіонів?

Чим яскравіє українське сьогодення, так це тим, що війна та обставини в країні показали обличчя кожного. Дуже багато тих, хто вчора зображав «совість, честь, принципи», сьогодні проявляють своє справжнє обличчя, і воно має вигляд зеленої гримаси.

Події навколо «зняття Залужного» не дуже вкладаються в правило «інтереси держави», Однак гарно проглядається ганебність при досягненні цілі офісу президента.

Почнемо з головного: зважаючи на те, що весь офіс президента, і всі його п'ять менеджерів, це - представники проросійської партії регіонів з бекграундом покидьків, то будь-яка особа з проукраїнськими позиціями і ціллю незалежності України та її державності НІКОЛИ не підтримає «ініціативи», котрі валять з того гнилого болота.

Так от, всі ми в курсі, що за ініціативою зняття Залужного стоїть Єрмак. Особина з інтересами і цілями фсб та кремля. Тож, будь-які ініціативи з тих боліт означають, що вони НЕ МОЖУТЬ бути в інтересах України.

Саме з цих аргументів випливає і висновок: якщо Єрмак бажає зняти Залужного (і переконав у цьому Зеленського), отже, це сьогодні - не на користь Україні, як би хто до Залужного не ставився.

Зважаючи на те, що суспільство, дізнавшись про бажання агентури на Банковій, масово стало на захист головнокомандувача, агентура офіційно - відступила. А неофіційно почала штурмувати соціальні мережі замовними статтями, ціль яких — перекласти всі негаразди у війні на Залужного.

Спочатку з’явився рекламний допис від сторінки «Зелений блок», в якому Залужного звинувачували у всіх смертних гріхах на фронті. А потім ще з’явились дописи і від багатьох ЛОМів, а також - експертів. Серед останніх був і Валентин Гладких, маніпуляції якого таки треба розкласти, бо подібні маніпуляції свідомістю заслуговують на окремий розгляд. Тож, не копіюючи допис, але, беручи з нього цитати, однак, опираючись на всім відомий фактаж, розкладемо, у чому ж маніпуляція.

Отже.

Цитата перша:

«Я не готовий з такою категоричністю говорити про необхідність заміни Залужного, втім з усією категоричністю можу стверджувати, що риторика окремих персонажів про його нібито незамінність виглядає відверто заангажовано і не витримує раціональної критики.

Питання ж не у тому, що зробив Валерій Федорович на своїй посаді – його досягнення ніким під сумнів не беруться, не заперечуються і повною мірою визнаються.

Хоча й у цьому випадку, мабуть, варто, заради справедливості, враховувати, що ці досягнення – результат колективних зусиль».

Знаючи, що Залужний влаштовує західних партнерів, однак, не влаштовує партію регіонів на Банковій, говорити про заангажованість - дивно, адже, хто ті персонажі, що говорять про незмінність? Громадяни і Захід? У чому їхня заангажованість? Вони довіряють Залужному, який, як стало відомо з книги Саймона Шустера, таки готувався до вторгнення, але не довіряють Зеленському, що літав до Оману і не готувався до великої війни? Так як «заангажованість» - це дії в інтересах певних осіб, держав чи компаній. Тож виходить, що ті, хто підтримує Залужного, заангажовані в інтересах України, а ті, хто не підтримує, то в чиїх інтересах їхня заангажованість, якщо точно знати, що на Банковій сидить проросійська партія регіонів? Щодо «результату колективних зусиль», так дійсно: саме колективними зусиллями громадян вдалося зупинити і відкинути ворога від Києва, тоді, як нам відомо, влада — самоусунулась, багато хто з її представників - втік, а серед співробітників СБУ виявилось багато зрадників. І, як нам відомо зі справи Кулініча, призначав на ті посади агентуру безпосередньо Баканов — друг Зеленського. Тож, якщо говорити про колективні зусилля, та якщо розкласти факти, якось виходить, що зусилля того ж Баканова (як голови СБУ і друга Зеленського) були направлені зовсім не на ті досягнення, які стались. А от те, що відбулось, трапилось тому, що Залужний не ставив Зеленського і офіс президента з п'ятьма менеджерами з проросійської партії регіонів до відома своїх планів, а суспільство, коли стала потреба захисту — згуртувалось.

Цитата друга:

«Водночас, якщо ми завдячуємо особисто Валерію Федоровичу за всі наші успіхи, то, мабуть, й у наших прорахунках і невдачах є бодай частина його відповідальності? Тим більше, що треба віддати належне пану генералу, він мав мужність і мудрість визнати свої помилки публічно».

Автор цитати говорить щиру правду: Залужний відкрито визнав свої помилки. Чого не скажеш про Зеленського і його п'ятьох менеджерів. Автор цитати навіть і не натякає на те, що невдачі, це, в першу чергу, через заклики до шашличків від Зеленського, а також розкрадання в МО (де сидять цивільні). Бо, як, наприклад, говорить генерал Кривонос, допоки цивільні і чотириждиуклоніст не лізли у ставку, ситуація на фронті була кращою. І коли Залужний говорив, що з-під Бахмута треба відходити, саме цивільний чотириждиуклоніст наполягав, щоб там продовжувалась стійкість. Однак про це - не згадується. Чи визнав це Зеленський публічно? Ні! Однак розказав, що не розкрадаються гроші партнерів, а те, що крадуть, то - українські кейси. Тільки від такої заяви у нормальної людини буде шок, бо президент воюючої країни в інтерв'ю визнав не помилки, а факт розкрадання коштів українських платників податків і при цьому і словом не обмовився, що він це зупинить, або якось на цю ситуацію вплине. А розкрадання коштів, то не прорахунок, виходить?

Цитата третя:

«Мені реально кумедно чути риторику, яку інакше як «відрижкою феодалізму» не можу назвати. Якими б величними не були досягнення людини на посаді – це не означає, що посада має бути зарезервована за нею навічно. Посада – це не винагорода за попередні досягнення, посада – кредит довіри для майбутніх результатів. Чи, може, дамо Валерію Федоровичу графський титул і дозволимо передати посаду Головнокомандуючого у спадок?

На дворі 21 століття».

Про феодалізм автор цитати сказав вірно. Тільки в Україні не феодалізм у чистому вигляді, а зацікавленими створено клептократично-какістократично-феодальну систему, де феоди обслуговують тих, кого і автор, але - не державу. Ба більше, автор і словом не заїкається, що, як він наголошує, у 21 сторіччі в Україні править або регент при неповноцінному, або управитель при царі, як Распутін при Миколі другому. Однак цей нюанс автор вважає нормою, судячи з усього, для 21 століття. А Конституція, то, видко — атавізм. Ну і ставлення до громадян України в державі гірше, ніж за феодалізму, однак говорячи про феодалізм, він не згадує клептократів, котрі вже не одну владу отримують у спадок від іншої: від Кучми до зеленого покидька.

Цитата четверта:

«За зроблене величезна дяка, але наразі маємо рухатися далі.

Це означає, що Україна має розробити і запропонувати нову стратегію і план дій, про що неодноразово вже говорили наші партнери, бо, на жаль, маємо визнати: минулого року не справдилися очікування не лише багатьох наших співвітчизників, але й іноземних партнерів щодо результатів контранступу».

Маніпуляції, що направлені на найважливіше для українців сьогодні — життя та незалежність. Зважаючи на те, що про контрнаступ горланив лише Єдиний марафон, а не Залужний, у прямому ефірі звітували (видко, нині сьогодні так працює передача інформації, щоб не казали, що працюють на ворога, а казали, що — ідіоти), куди і яка зброя постачається, скільки передано, куди направлено. І все це йшло аж ніяк не від Залужного, а коментувалось агентом КДБ Білорусі Подоляком та іншою агентурою. Також, навіть ВВС Україна, посилаючись на Bild, писала, що «У Залужного і Зеленського є розбіжності щодо Бахмута» . За даними Bild, у Зеленського та Залужного «принципово різні погляди» на Бахмут. Головнокомандувач ЗСУ нібито ще кілька тижнів тому закликав подумати про відступ «з тактичних міркувань». Тобто, у професійного військового і у чотириждиуклоніста, що не готував країну до війни, давав розпорядження про розмінування, заглядав в очі путіну, - були різні бачення щодо дій під Бахмутом. І пан Гладких це точно знає. Однак, як і проросійський офіс президента, перекладає всю відповідальність на Залужного. Чому? Тож до кого насправді треба ставити питання щодо втрати великого ресурсу, наданого міжнародними партнерами, а головне – значної кількості особового складу?

Цитата п'ята:

«Окремо варто згадати і про заяви, які потрапляли до західної преси, про те, що рекомендації, які було розроблено експертами НАТО, були нібито проігноровані українським військовим керівництвом».

До того, як це озвучив Валентин Гладких у своїй маніпулятивній публікації, чути такого не доводилось. Ба більше: одразу після заяви про появу указу до країни приїхала Нуланд, котра якраз підтримує Залужного. Як і більшість західних партнерів. А от пан Валентин не може не знати, як ігнорувались Зеленським попередження про вторгнення. І не тільки ним, а й усією владою і міністром оборони. Але пан Валентин аж ніяк не наполягає на заміні Зеленського і оточення, що складається з проросійської агентури. Чому?

Цитата шоста:

«Пояснити громадянам необхідність мобілізаційних заходів, Головнокомандувач самоусунувся з комунікації на цю важливу тему, обмежившись дивною заявою про те, що звільнені «воєнкоми», попри свою корумпованість, забезпечували результат.

Цікаво, який саме результат? «Обілєчіванія ухилянтів»?

Між нішим, ТЦК – це структура ЗСУ і навести там лад – обов’язок Головнокомандуючого».

Відверта маніпуляція свідомістю населення, котре не знає базових речей. Перше: закон про мобілізацію - це обов'язок якраз президента. У законі «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» п. 1 ст. 4 цього закону вказано: «організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України». І там нічого не вказано про головнокомандувача. Але пан Валентин чомусь вирішив і це питання перекласти на Залужного. Що, так зручно?

Те саме щодо ТЦК. ТЦК, дійсно, підпорядковуються військовим. От шукаєш у Гуглі, а він і видає: «Безпосереднє керівництво ТЦК і контроль за їх діяльністю здійснюють відповідні оперативні командування, а загальне — Командування Сухопутних військ Збройних сил України, яке узгоджує основні питання діяльності ТЦК з відповідними структурними підрозділами Генерального штабу Збройних Сил та Міноборони». А хто у нас керує Сухопутними військами? А Командувач Сухопутних військ Збройних сил України генерал-полковник Олександр Сирський - м'ясник, як називають його військові, і ручна собачка офісу президента, що закінчила російське військове училище. То хто Сирському не дає можливості навести лад у структурі, що йому підпорядковується? Залужний, чи Єрмак, перед яким Сирський танцює, хоча у Єрмака - немає ніяких повноважень?

Цитата сьома:

«Водночас спостерігаємо якусь дивну політизацію як посади, так особи Головнокомандуючого – намагання втягнути і використати його для досягнення цілей не на полі бою, а у внутрішньополітичній боротьбі».

Сам Залужний жодного разу ніде не сказав про жодні політичні амбіції. Саме офіс президента та прикормлені постійно сватають його в політику. Так хто політизує? Залужний, чи експерти на кшталт пана Гладких? Тож, коли пан Валентин говорить про втягування у політичні ігрища, він сам грає на цьому полі і політизує посаду главкома, коли той сам — нічого про політику не говорить.

Загалом, всі експерти (якщо вони фахові) у курсі, що серед військових всього світу вважається поганим тоном говорити про політику і вони тримаються осторонь, і політичні амбіції серед військових не шануються.

Однак пан Гладких, як і Єрмак, і Зеленський, і як багато інших незрозумілих осіб, вважають, що зміна головнокомандувача під час війни, то — нормально. І це за умови, що як чоловік, ця людина повинна усвідомлювати і те, якою кількістю інформації Залужний володіє, і скільки відповідальності на ньому лежить, і що за один день ти все не передаси ніякому наступнику, який би талановитий він не був. Однак ці експерти чомусь, як і російська агентура, переконані, що треба Залужного знімати. Чому? Бо Єрмак контролює Кабмін, ВР, через Татарова - правоохоронні органи та суди, обласні адміністрації, але не контролює ЗСУ?

Однак питання до пана Валентина та інших «експертів»: чому ж вони зацікавлені, щоб ЗСУ контролювалось проросійською партією регіонів?

Як написав Юрій Касьянов, у квітні 1951 року командувач силами ООН у Кореї американський генерал Дуглас Макартур був відправлений у відставку президентом США Труменом через розбіжності щодо ведення війни на Корейському півострові.

Макартур вважається одним із найуспішніших полководців Другої світової війни. Володар Медалі Пошани і Золотої медалі Конгресу, він командував військами США на Тихоокеанському театрі військових дій і прийняв капітуляцію Японії.

Він розробив і провів Інчхонську десантну операцію, результатом якої стала нищівна поразка північнокорейської армії, і тільки втручання Китаю врятувало комуністів Кореї.

Сенат США провів розслідування обставин відставки Макартура і дійшов висновку: «Зміщення генерала Макартура було в рамках конституційних повноважень президента, але це рішення шокувало національну гордість».

Прямим наслідком відставки Дугласа Макартура стала фактична поразка США в Корейській війні. Війна зупинилася на 38-й паралелі, і відтоді північнокорейський диктаторський режим погрожує війною і ядерною зброєю сусідам і самим Сполученим Штатам.

Оксана КОТОМКІНА, Конфлікти і закони

Фото Zahid.net