​Стамбульска угода як обличчя влади Зеленського?

У час, коли завершився порожній, але оплачений з кишень платників податків України саміт в Швейцарії, The New York Times публікує договір, про який протягом останніх двох років українці чули з різних джерел, але який до нинішньої публікації американським виданням - і не бачили. І, здавалося б, публікація повного тексту угоди, якою путін розмахував на перемовинах з лідерами африканських країн 17 червня 23 року, повинна була б гарно обговорюватись в Україні, однак, навіть серед так званих опозиційних до влади каналів - тиша. Що вже говорити про «Єдиний марафон», на якому подібну інформацію і не повідомляють.

Можна довго дискутувати з приводу того, чому ж українська влада сіла за стіл переговорів, чому вносила у той договір правки і чому ж погоджувалась на умови, котрі гірші за капітуляцію, оскільки договір, що був пропонований, то - реальний вирок країні, на яку, після підписання таких умов, можна нападати вже через рік, і вона не зможе ні опору дати, ні просити про допомогу. Хтось навіть буде доводити, що робота над цим договором з боку української делегації, то - відволікання уваги путіна та його агресивних політиків і затягування часу, однак, якщо повертатись до інтерв’ю 2022 року, які роздавав Арахамія, стане зрозумілим, що вже тоді він відверто брехав, оскільки договір, що був запропонований російською стороною, і який пафосно українською стороною називався «Договором про гарантії безпеки України», насправді ніяких гарантій безпеки Україні не надавав, однак перетворював Україну на русифіковану колонію з виконанням всіх забаганок росії: від застосування своєї мови, до повернення комуністичної ідеології.

Коли Арахамія, як писала «Українська правда» 31 березня 2022, стверджував, що «10 стаття договору між Україною та росією буде фактично «дорожньою картою» його виконання, але зараз говорити про неї передчасно, бо є невирішені питання, зокрема щодо ОРДЛО і Криму» - він, напевно, не читав того договору, однак розказував про референдум, на якому український народ повинен був самостійно обрати собі вбивство і повернення до ГУЛАГ. Загалом, тільки людина з дуже хворою уявою, або реально агент ворожої країни, може стверджувати, що для країни благо підписати угоду, в якій вказано, що «у разі порушення суверенітету вони мають спробувати усунути порушення мирним шляхом».

Що ж хотіла росія від України закріпити тим договором? Мала кількість військ (і українська сторона торгувалась), нейтралітет, що межує з повним поглинанням росією, заборона вступати Україні до військових союзів, відмова від Криму і вже захоплених територій, і повна русифікація (в договорі навіть завбачливо перерахували закони, куди росія вимагала внести зміни).

Найогидніше, що, як повідомляє The New York Times, основним неузгодженим моментом, що недозволив підписати цей договір, було не те, що договором передбачено перетворення України на сателіт росії, та, фактично, знищення незалежності країни, а лише неузгодження щодо допомоги Україні у разі агресії з боку держав-гарантів, однією з яких мала стати росія. Як стверджує видання, українську сторону зупинило те, що росія вимагала, аби у неї було право накласти вето на допомогу, яку можуть надати Україні в разі нападу. А так як агресор саме росія, то якось не дивно, що агресор бажає мати право накладати вето на допомогу, яка може бути застосована проти цього ж агресора.

Про брехню Арахамії, дії якого давно направлені проти інтересів України - говорять часто. Згадаємо його інтерв’ю Наталці мосейчук (https://www.facebook.com/watch/?v=362227592844776), в якому він заявив: російська федерація в 2022 році була готова завершити конфлікт в обмін на нейтралітет, але Україна відмовилася від цієї пропозиції, оскільки не була впевнена, що росія не прийде згодом більш підготована, а потім, «коли ми повернулись зі Стамбулу, приїхав Борис Джонсон до Києва і сказав, щоб ми «взагалі нічого не підписували і давайте будемо просто воювати», хоча сам Джонсон згодом заперечив, що щось подібне говорив.

Однак все ж є один нюанс. Навіть у інтерв’ю Мосейчук Арахамія, коли Наталка згадала про договір у Стамбулі, сказав: «Чомусь він не оприлюднив цей документ. Як ви думаєте, чому? Якби у нього був би цей документ, він би оприлюднив його?» Вже тоді Арахамія натякав, що документ, яким розмахував путін — не справжній і якби він існував, то путін його б показав. Але чому договір в Стамбулі не публікувала українська сторона? Якщо, як говорять, його обговорювали лише для затягування часу, то що заважало його опублікувати з коментарями в Українських ЗМІ? І нині виходить, що договір таки існує і цей договір - не на користь України. І що не підписали його не тому, що він гірше капітуляції, а лише через нюанс, що росія бажала забороняти допомогу Україні у випадку нападу росії на Україну.

Хоча, якщо подивитись на правки від України в договорі, (а вони виділені червоним товстим кеглем) українська сторона не заперечувала проти бажань росії, а лише виторговувала обмежену кількість свобод та військ. І, судячи вже з сьогоднішніх заяв путіна, котрий від безкарності тепер вже для завершення війни вимагає, аби Україна вивела свої війська і віддала росії Донецьку, Луганську, Херсонську та Запорізьку області (оскільки ці території він в односторонньому порядку ввів до складу росії),російська сторона і надалі вважає оцей договір єдиним (який не проти і розширити), котрий може на рік-два (для переозброєння, але зі знаттям санкцій) заморозити конфлікт і бомбардування України.

А що ж Українська сторона? А з українського боку навіть опозиційні політики і канали обійшли тему цього договору. Чому? Чи не через те, що в курсі, що нинішня влада ще в Омані вирішила грати на полі путіна і нині — тільки шкодить країні, а цей договір було зірвано зовсім не через той пункт, про який згадує The New York Times, а якісь інші нюанси, котрі, скоріш за все, полягали у тому, що громадяни вийшли на захист своєї країни без допомоги Зеленського і Єрмака і в той час, коли переговорна команда Зеленського на чолі з Арахамією працювали над договором капітуляції, ворога вдалося вигнати з-під Києва, а на руках у людей і ТРО було багато зброї. У тому числі і у Києві. І не факт, що дізнавшись про такі договорняки від команди Зеленського, ці люди не прийшли б спитати на Банкову про що домовляється Зеленський і компанія з окупантом.

Загалом, цей договір вже повинна вивчати СБУ. І, врахувавши здачу Півдня і багато інших нюансів, поцікавитись у Єрмака і п’яти менеджерів проросійської партії регіонів - а чому це ви всі говорите про формулу миру з окупантом, а не про формулу перемоги України?

Ну а сам договір можна почитати нижче і зрозуміти, що ті, хто сьогодні при владі, не зацікавлені в перемозі України і працюють не в інтересах держави Україна.

Конфлікти і закони

Фото Getty Images