​Олексій Маловацький: судова система потребує еволюції, а не революції

23 січня цього року Вища рада правосуддя таємним голосуванням одноголосно обрала Олексія Маловацького заступником Голови Вищої ради правосуддя. До ВРП Маловацький потрапив торік, він був обраний з’їздом адвокатів України та склав присягу члена ВРП. 1 травня 2019 року набув повноважень члена Вищої ради правосуддя, а 2 травня 2019 року включений до складу Першої Дисциплінарної палати. Саме Маловацький у грудні резонансно заявив про втручання в його діяльність з боку ЦПК та співзасновника центру В.Шабуніна. За що тут же отримав чергову порцію бруду.

28 січня парламентська асамблея Ради Європи у резолюції щодо судової реформи в Польщі вирішила відновити процедури моніторингу щодо цієї країни. Такі заходи застосовуються лише до країн, які системно порушують умови членства у Раді Європі. На Вашу думку, чи існує вірогідність повторення аналогічної ситуації з Україною?

Ситуація в Польщі має характер глибокої конституційної кризи у судовій системі, і це підтверджено судом Європейського Союзу, який визнав невідповідність польської судової реформи вимогам і принципам Ради Європи та зобов'язання, які випливають з Договору про Європейський Союз. Рішення суду ЄС стосувалося продовження строку перебування суддів на посадах за рішенням Міністром юстиції по досягненню пенсійного віку суддею. Однак, а ні процедура, а ні строки ухвалення такого рішення Міністром юстиції не було визначено в законі, що було оцінено судом ЄС як втручання в незалежність судової системи, що ставить її в залежність від органів виконавчої влади, оскільки могло б бути використано як усунення незручних суддів. І саме в цьому аспекті суд дійшов висновку, що польські суди не можна вважати, незалежними від зовнішнього впливу.

Міжнародні інституції ще не продемонстрували такої реакції щодо України, як до Польщі у зв’язку із відступом від стандартів РЄ у ході реалізації судової реформи. Але певні риси потенційного розвитку ситуація за польським сценарієм можливо буде очкувати, якщо не буде ухвалено закону про внесення змін до закону 193-IX з урахуванням рекомендацій Венеційської комісії.

Зокрема, у знаковій справі «Олександр Волков проти України» Кабінет Міністрів Ради Європи і досі продовжує моніторинг щодо виконання зобов'язань Україною. За великим рахунком, наразі ми не маємо підтвердження того, що Україна виконала зобов'язання за цим рішенням ЄСПЛ. Нагадаю, важливим аспектом є те, що остаточне рішення про звільнення судді Волкова було ухвалено за участю тією ж особою, яка брала участь у розгляді його дисциплінарної справи, тобто не було забезпечено безстороннього та справедливого судового розгляду, що характерно для роботи Комісії з етики при ВРП, яка передбачена Законом 193-IX та в певній мірі перегукується з рішенням Суду ЄС щодо Польщі.

«Масове звільнення суддів – це те, чого начебто прагнула нова влада. Вона має радіти, бо тепер у неї з’являється можливість щонайменше на третину оновити суддівський корпус за рахунок «чесних, компетентних і відповідальних суддів». Чекати на таких суддів залишається не довго. Уже з завтрашнього дня почнеться процедура формування нового складу Верховного Суду (без слова «України»). Але треба пам’ятати древню мудрість, яка каже, що «не важливо хто піде, важливо – хто прийде». Дуже скоро побачимо, хто прийде», - це написав майбутній заступник Генерального прокурора Віктор Трепак… у вересні 2016 року. Не минуло і трьох років, як знову реформують Верховний суд… Судова реформа по-українськи особисто Вам не нагадує безкінечний рух по колу? Із селекційним очищенням та вибірковою люстрацією?!

За великим рахунком, судді мають підстави нарікати, що невпинний процес перманентного змінення профільного законодавства, що впливає на їх незалежність. Коли перед ними час від часу майорить загроза звільнення, це безсумнівно не покращує якість судочинства. За останні 4 роки було прийнято 2 закони, які у різний спосіб передбачали звільнення суддів найвищої судової інстанції.

На даному етапі остаточну оцінку нормам найновішого закону про судову реформу (закон №193-ІХ) має надати Конституційний суд. КСУ також розглядає конституційність ліквідації старого Верховного суду України. Очевидно, щоб уникати таких складних ситуацій, варто перед тим, як реформувати будь-яку судову інстанцію, спочатку потрібно створити надійне процесуальне підґрунтя для її роботи, а потім реформувати. На теперішні час, потрібні дієвих змін до процесуальних кодексів, які б забезпечували перетворення Верховного суду на суд права. Однак, допоки Верховий суд залишається судом факту, адже насправді заново переглядає всі справи які надходять на його розгляд, замість того щоб формувати єдину практику правозастосування. Якби ця трансформація уже відбулася на сьогодні, тоді було б професійно почати розмову про зменшення кількості суддів чи реорганізацію ВС. В цілому ж, якщо ж функціонально повноваження органу державної влади чи суду не змінюється, то ініціативи про його реорганізацію викликають багато запитань.

Справді, на часі відновлення роботи судів які напрацюють, а їх більше 10 по всій країні, кадровий добір нових суддів, у тому числі за безпосередньої участі представників громадського суспільства. Яке має долучаються до роботи, демонструвати якісні показники. Не словом, а ділом доводять, як треба будувати судову систему. Нині існує 15 стадій добору суддів і на кожній з них, з кожним черговим етапом суддя стає все менше і менше незалежним. Цю процедуру треба спрощувати, щоб суддя, відразу починав працювати, а оцінювати його потрібно вже в процесі роботи. Це конструктивний шлях, який є здоровою альтернативою фейсбучній ворожнечі з судовою владою як такою.

ДО ВРП НАДІЙШЛА ЩЕ ОДНА СКАРГА НА ВІТАЛІЯ КУПРІЯ — ВІД ЗАСТУПНИКА ГОЛОВИ ДЕСНЯНСЬКОГО РАЙСУДУ

Ледь не кожного тижня ВРП звертається до органів прокуратури щодо надання інформації про розкриття та розслідування того чи іншого злочину, вчиненого стосовно судді. Наскільки оперативно правоохоронці реагують на подібні речі? Чи зафіксовано факти тиску на правосуддя з боку власне працівників правоохоронних органів та прокуратури?

Ближчим часом ВРП затвердить опублікує Щорічну доповідь про стан незалежність судової влади. Статистика там, м’яко кажучи, не дуже позитивна, але вона відображає реальність діяльності судової системи набагато адекватніше, ніж будь-які опитування експертів чи громадської думки. Наприклад, ми маємо надзвичайно низький відсоток реакції правоохоронних органів на звернення Вищої ради правосуддя про втручання у діяльність судді. Це свідчить в тому числі, про відсутність дієвої взаємодії між органами державної влади.

А між тим, у Конституції прокуратура нині віднесена до розділу «Правосуддя», але працівники прокуратури забувають, що вони є частиною судової системи.

Зауважу, що тиск на правосуддя існує не тільки зі сторони прокуратури, це стосується і парламенту та інших державних і місцевих посадовців, псевдо-активістів тощо.

Щодо випадків втручань у здійснення правосуддя, хочу на багаторічну невирішену проблему зі статтю 375 ККУ (завідомо неправосудне винесене рішення), яка робить суддів вразливими до тиску шляхом реєстрації проти них кримінальних проваджень. Вища рада правосуддя на виконання рекомендації Ради Європи, Венеційської комісії, GRECO, неодноразово наголошувала: поки у ККУ є вказана стаття у теперішній редакції — вітчизняній судовій владі буде складно досягти стандарту незалежного судочинства, який вимагає від нас Рада Європи.

ВРП неодноразово звертала увагу працівників правоохоронних органів про неможливість тиску на суд через ресторацію ЄРДР кримінального провадження щодо суддів за ст. 375 ККУ, як форми тиску на суд з метою отримання бажаного судового рішення.

До речі, в оприлюдненому на сайті НАБУ ще 2018 року експертному аналізі, проведеному у рамках міжнародної технічної допомоги з боку ЄС та США, іноземні фахівці порадили антикорупціонерам "утримуватися від коментарів щодо рішень суду/слідчого судді, зокрема, щодо визначеної суми застави та інших запобіжних заходів, які були підтримані або відхилені судом». На Ваш погляд, підлеглі Ситника та він особисто дослухались до цих думок поважних міжнародних експертів? І не можу втриматись від запитання щодо звернення керманича Антикорупційного бюро щодо резонансного рішення рівненського суду...

Якщо в дисциплінарних провадженнях щодо прокурорів ми виступали як квазі-суд апеляційної інстанції, у частині рішень КДКП, то щодо працівників Національного антикорупційного бюро ми не є дисциплінарним органом. Тому оцінку діяльності НАБУ, ми не можемо дати в межах таких процедур... Але можемо оцінити дії конкретних працівників НАБУ в межах конкретних проваджень про втручання у діяльність судді або щодо суддів.

У практиці ВРП є кілька рішень стосовно працівників НАБУ, де було визнано факт втручання у незалежність судової влади. НАБУ, якщо не помиляюсь, навіть зверталось до Верховного суду для оскарження одного з них, але ВС залишив без розгляду скаргу Бюро.

До речі, коли до ВРП надходить дисциплінарна скарга на суддю, то її розгляд не розпочинається доки суддя слухає справу та доки у такій справі не ухвалено остаточного рішення, задля уникнення впливу на судове рішення.

Отже, ВРП неодноразово зауважувала, що в Постанові Пленуму Верховного Суду України №8 від 13.06.2007 « Про незалежність судової влади», Верховний суд вказав, що будь-які заяви, спрямовані на спонукання суду до прийняття того чи іншого рішення, публічні заяви щодо рішення суду чи інша його оцінка в поза-процесуальний спосіб є втручанням в незалежність судової влади.

Щодо скарги директора НАБУ до ВРП на дії судді - Ситник має таке право, як і будь-який інший громадян України.

У ПАРЛАМЕНТІ ХОЧУТЬ ЗВІЛЬНЕННЯ СИТНИКА. ДИРЕКТОР НАБУ ПОДАВ СКАРГУ ДО ВРП

19 грудня 2019 року Вища рада правосуддя розглянула повідомлення про втручання у Вашу діяльність. За наслідками ВРП вирішила звернутися до Генеральної прокуратури, СБУ, Національної поліції України, Міністерства юстиції України та Міністерства закордонних справ України щодо оцінки дій громадської організації «Центр протидії корупції» та його голови правління і співзасновника – В.Шабуніна. Є результати розгляду цього звернення?

Є речі, які виходять за рамки нормального спілкування, і вони мають отримувати належну відповідь.

Процесуальна оцінка цієї історія - у компетенції правоохоронців, вони мають визначатись.

Вища рада правосуддя в межах своїх повноважень зробила правову оцінку цих дій, аби зафіксувати власне факт недопустимості спілкування в такий спосіб із представниками органів судової влади щодо їх професійної діяльності.

Проясніть ситуацію з іноземними експертами. Торік 27 листопада Агентство США з міжнародного розвитку та посольство Великої Британії надіслали на адресу Вищої ради правосуддя пропозиції щодо міжнародних експертів до складу Комісії з питань доброчесності та етики. Про номінування експертів вони повідомили також Офіс Президента, який ініціював реформування судової системи. " Усі четверо експертів були раніше запропоновані до складу Громадської ради міжнародних експертів, створеної відповідно до Закону України «Про Вищий антикорупційний суд». Таким чином, Агентство США з міжнародного розвитку та Посольство Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії в Україні виконали норму ст. 28-1 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», за якою міжнародні та іноземні організації подають пропозиції щодо міжнародних експертів протягом двадцяти днів з моменту набрання чинності законом", - йдеться у повідомленні Офісу Президента. До речі з чотирьох фахівців, раніше запропонованих до складу Громадської ради міжнародних експертів, двоє - представники саме Гватемали. Жодним чином не сумніваючись у звитягах цих достойних правників, але - де Україна, а де Гватемала?! Абсолютна різна правова культура, історія та система правосуддя...

Чому потім до міжнародних організацій звертались повторно?

Вища рада правосуддя недавно визначилась щодо неможливості виконання закону 193-ІХ у частині створення такої комісії. Але перед цим рішенням ми доклали усіх зусиль, аби організувати процес формування такої комісії при ВРП. У відповідь на звернення ВРП Міністерство закордонних справ надало нам перелік міжнародних та іноземних організацій, які відповідають вказаному закону, і з якими Україна підписала міжнародні договори про запобігання корупції. У цьому переліку 15 організацій. Треба уважно читати закон: він чітко вказує також на те, що до ВРП можуть подати кандидатів лише міжнародні організації, які раніше вже подавали їх до складу Громадської ради міжнародних експертів. Жодними іншими учасниками цього процесу номінування кандидатів закон не передбачає. Тобто, суб'єктами подання можуть бути виключно європейські організації, які формували ГРМЕ. Саме з ними ми вели діалог.

На сьогодні до ВРП від цих організацій так і не надійшло жодної відповіді, хоча ми двічі зверталися із відповідними проханнями. Жодної пропозиції ми не отримали, як і жодної відмови про співпрацю. Така пауза, певно пов'язана з рядом зауважень що надійшли від Венеціанської комісії, Ради Європи і дипломатичних місій ЄС і Канади щодо закону 193-IX та перебування но розгляді Конституційного Суду конституційного подання Верховного Суду про неконституційність окремих положень закону 193-IX.

Відтак Вища рада правосуддя прийняла рішення, оскільки ми не можемо зобов'язати іноземні міжнародні організації надати нам експертів, то ми не можемо і сформувати таку Комісію.

Більш логічно, аби Етична комісія при ВРП була утворена за аналогією із Комісією, що діяла під час утворення Вищого антикорупційного суду. Нагадаю, члени ГРМЕ мали виключно дорадчі функції. Я би навіть пішов далі. Чому ми запрошуємо лише представників антикорупційних структур? Чому б не залучити, наприклад, суддів у відставці з країн Європи - Німеччини, Франції чи Польщі? Не з Латинська Америка, а з держав, де правові системи більш наближена до вітчизняної (системи континентального права) — це могли б бути Італія, Іспанія та ін.

МАЛОВАЦЬКИЙ ПОЯСНИВ РІШЕННЯ ВРП ПРО НЕМОЖЛИВІСТЬ СТВОРЕННЯ ЕТИЧНОЇ КОМІСІЇ

У Конституційному суді ВРП пояснила, що фактично закон передбачає, що Етична комісія стане органом державної влади із більшими повноваженнями, ніж є у самої ВРП. Більше того, у складі такого органу – іноземні громадяни, отримують дисциплінарні повноваження щодо членів ВРП і суддів Верховного суду. Запропонована конфігурація дуже важко узгоджується зі статтями 5 і 8 Конституції України, де вказано, що тільки народ України здійснює владні повноваження через органи державної влади.

Ми не вигадали цю оцінку самі, а заснували її на численних висновках наукових установ – Києво-Могилянської Академії, Одеської юридичної академії, окремих науковців. Це не таке просте питання, адже ідеться про неможливість існування, навіть у теорії, такої комісії через загрози конституційному суверенітету України. Можливість формування такої Комісії вкрай небезпечною з точки зору правозастосування. Дуже ймовірно, що ця норма матиме таку ж долю, як прокурорська люстрація, щодо якої ЄСПЛ ухвали рішення і всі люстровані прокурори повинні бути поновлені на посадах.

На жаль, парламент залишив без уваги консультативний висновок ВРП щодо законопроекту №1008. Хоча перед тим, як притримати законопроект, доцільно було б не лише прочитати його текст, а й усвідомлювати його наслідки.

Судова влада та громадянське суспільство. Якими, на Ваш погляд, мають бути взаємовідносини: щоб із одного боку унеможливити тиск на правосуддя, а з іншого - задовольнити суспільну потребу у оперативній та всебічній інформації?

Це більш питання до тих, хто задрімається інформаційною політикою в судах в цілому, щодо інформації про діяльність судів, то у нас досить відкрита і прозора судова система, з, вільний доступ до судових засідань, відкритий реєстр судових рішень тощо. Проте, є певні обмеження у законодавстві та практиці судів, які потрібно поважати. Наприклад, рішення Пленуму Верховного суду України від 20007 року чітко вказує, що органи державної влади влади, посадові особи та інші особи мають утриматись від будь-яких дій, що можуть вважатися такими, що мають ознаки втручання в незалежність судової влади, зокрема і поза процесуальна оцінка дій судді у конкретній справі. Суспільство має чітко усвідомлювати, що не може бути засуджений той, хто не винуватий, а має бути засуджений той, хто - винуватий.

Судочинство має здійснюється виключно судами, а не політиками чи активістами.

Звичайно, що суди мусять ставитися до свідків або до сторін у справі з належною повагою. Суддя під час судового слухання має бути з відповідними атрибутами та належно себе поводити в судовому засіданні. Це дисциплінує сторони і породжує довіру.

Поряд з тим, з моєї точки зору, судову систему таки потрібно оновити. Але не у революційний, а в еволюційний спосіб.

«Доводиться бути цапом-відбивайлом для роздратованих суддів», - написав нещодавно у соцмережі міністр юстиції України Денис Малюська... Відсутність належної поваги до суддів стало негарною традицією вітчизняних урядовців. Нагадаю лише «чергове сумнівне рішення» Печерського суду від Уляни Супрун. І доки суддівські кола намагаються ігнорувати такі випади з боку окремих урядовців, «пересічні українці» закликають «видстрілювати цю нечисть» - прямо у коментарі під постом ЦПК щодо Вашого обрання заступником голови Ради правосуддя.

Це гра на емоціях суспільства, на його роздратуванні та невдоволенні судовою системою... Довіра до суду формується, коли суд ставиться з належною повагою до громадян. Люди не можуть сприймати як повагу такі ситуації, коли Їхню позовну заяву не розглядають протягом двох років.

З іншого боку, не можна від суду вимагати належної якості роботи або швидкості, якщо судді розглядають по 6 тис справ на рік. На 38 посадах, наприклад в одному з судів міста Києва, працює тільки 18 суддів. За такого навантаження, суддя, у згаданому суді, має розглянути 200 справ щодня. Скільки суддя може якісно розглянути справ — 5, максимум 7?!

Тому й існує суспільне обурення, бо суд не може виконати свою функцію. Але жодна судова система в таких стресових умовах не здатна адекватно виконувати запит на справедливе правосуддя.

На тепер, закон 193-IX частково зупинив процеси призначення, переведення та відрядження, сподіваємося в найкоротший термін, робота ВККС буде відновлена або через внесення змін до вказаного закону, або в наслідок рішення Конституційного Суду України. Якщо формування ВККС не завершиться до середини 2020 року то нестача судових кадрів складатиме майже половину від загальної чисельності суддів. Натепер в судах не вистачає 2 тис суддів, а до середини року ця цифра може сягнути до 3 тис.

Потенційно, ми маємо унікальну можливість відкрити судову систему та набрати нових людей, які мають необхідну кваліфікацію та відповідають усім вимогам до кандидатів на посади суддів, а головне бажання працювати та змінювати країну. Бажано, до судової системи залучити нові обличчя які зреалізують ті зміни, на які очікує все суспільство. Природно, і в їхній роботі виникатимуть і помилки, і неякісні рішення. Але для того існує дисциплінарна функція в ВРП, також існує оцінювання і навчання суддів, яке варто перетворити з екстраординарного заходу на періодичний, як раз на три роки, як у лікарів чи у адвокатів.

Тих, хто отримає під час оцінювання найвищі показники — піднімати на новий щабель суддівської кар'єри, давати їм більшу зарплату. А того, хто не демонструє результатів — спочатку відправляти навчатися і знову практикувати. Не виходить — тоді вже варто прощатися.

Акцентую: кадрове оновлення має відбуватися еволюційно. Без революцій, над розв’язанням проблем треба працювати кожного дня. Не може судова система змінитися одномоментно, виключно шляхом зміни законодавства. Це колосальна організаційна робота, однак повністю здійсненна.

Олена МЕЛЬНИК, журналіст, юрист, Резонанс

Олексій Маловацький. Фото resonance.ua