​Цензура та жорсткий контроль за суспільством

Закони, протягнуті в антиконституційний спосіб 16 січня 2014 року, що отримали назву диктаторських, не дають спокою нинішнім очільникам держави. Той набір інструментів, що прописаний у 2014 році росіянами для українського суспільства для утримання влади януковича, нині до вподоби вже президентові Порошенку та його оточенню, яке наразі суттєво побоюється втратити владу навіть через вибори (адже у БПП низький рейтинг, а у НФ – взагалі майже з мінусом), тож владі конче необхідно загнати суспільство у глухий кут. І тому механізми з законів, що офіційно втратили чинність 2 лютого 2014 року, наразі проштовхують під іншим соусом до інших законопроектів, поступово легалізуючи те, що так кортіла росія протягнути для януковича у січні 2014 року.

Так, наприклад, проголосований 16.03.2017 радою ЗУ «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо удосконалення механізмів забезпечення завдань кримінального провадження» якраз суттєво наблизив Україну до поліцейської держави. Не виключенням є і укази президента «Про Загрози кібербезпеці держави та невідкладні заходи з їх нейтралізації» та «Про Доктрину інформаційної безпеки України». Обидва документи у цивілізованому суспільстві викликали б жорстке обговорення, оскільки їхня імплементація суттєво обмежує свободу слова в країні, проте в Україні про них мовчать. Чому?

Місце сидіння визначає точку зору

Більшість тих, хто до 2014 року боровся з тоталітаризмом януковича, а також стояв на початку створення руху «Стоп цензурі», наразі є народними депутатами України. Найєм Мустафа-Масі, Вікторія Сюмар, Сергій Лещенко – ті особи, які звинувачували януковича у зазіханні на свободу слова, нині німотствують з приводу спроби влади Порошенка (а повсякчас, автоматично хочеться писати - януковича) запровадити жорсткий контроль українського інформаційного простору. Навіть більше: деякі з них, такі як народний депутат Вікторія Сюмар («Народний фронт»), зізналася, що є одним з авторів цієї доктрини. Хоча юрист януковича, Андрій Портнов, скористався нагодою «вкусити» демократку Сюмар, наголосивши про схожість доктрини інформаційної безпеки, затвердженої указом президента, і аналогічної російської доктрини. Пані Сюмар на своїй сторінці у ФБ заперечила таке зауваження, проте, як вже наголошують українські юристи та правозахисники, пані Сюмар у цьому випадку захищає владу та представників своєї партії, більшість з яких, як відомо, з легкістю порушують права людини та її основоположні свободи, а радники представників цієї партії без почуття сорому та з впевненістю у безкарності погрожують життю та безпеці народних депутатів України та без вагань погоджуються на участь в ефірах на російських ТВ.

Тож з якою пропагандою вирішила боротись Вікторія Сюмар, коли російські пропагандисти так легко розносять на цитати виступ на російському ТВ радника Авакова, який є представником НФ?

Як зазначають юристи, правозахисники та деякі журналісти, доктрина направлена на внутрішнього споживача. Метою вищезгаданих указів є ніщо інше, як інформаційна безпека влади, яка хоче убезпечити себе від правди та залякати журналістську спільноту. І, як наголошують правозахисники та юристи, доктрина застосовуватиметься вибірково, проти тих ЗМІ, які недовподоби владі президента.

Проте, незважаючи на реальну загрозу свободі слова, тему указів президента не дуже піднімають. Єдиним, хто спочатку зробив свої зауваження з приводу одного з указів президента - це Інтернет Асоціація України, яка розповсюдила лист №32 від 28.02.2017 Президенту України щодо Рішення РНБО від 29.12.2016 «Про загрози кібербезпеці держави та невідкладні заходи їх нейтралізації». Проте, коли редакція «Конфлікти і закони» запросила їхніх представників до участі у круглому столі «Чому в Україні заохочується цензура?», то виявилось, що на правлінні не дійшли згоди щодо делегування речника від цієї організації на такий захід. А в правозахисній організації Amnesty International взагалі заявили, що нині у них немає експерта, який би зміг прокоментувати вищезгадані укази. Проте заспокоїли: коли у організації буде сформовано точку зору з цього питання, вони її оприлюднять.

Доктрина від президента, або як закрити будь-яке ЗМІ

Як наголосила адвокат Тетяна Іванова під час круглого столу «Чому в Україні заохочується цензура?», організованого онлайн журналом «Конфлікти і закони» разом з представниками Незалежної Медіапрофспілки, доктрина про інформаційну незалежність країни, що введена в дію Указом Президента України від 25 лютого 2017 року № 47/2017, є дуже оригінальним документом з розмитими поняттями. Так, на думку адвоката, вже з першої статті «доктрини» видко, що влада не дуже переймалась точністю формулювань. В термінах першої ж статті уживається поняття «належне» щодо використання комунікативних можливостей держави. Але, як зазначає адвокат Тетяна Іванова, термін «належне» є розмитим та неконкретним.

«Належне – неконкретне поняття. Належність або неналежність має бути зазначено конкретно, як то наприклад: цільове, нецільове, відповідно до чогось, конкретно визначеного» - зазначає вона.

Стаття 2 Доктрини передбачає, що метою Доктрини є уточнення засад формування та реалізації державної інформаційної політики насамперед щодо протидії руйнівному інформаційному впливу російської федерації в умовах розв'язаної нею гібридної війни. Проте, на думку адвоката, Доктрина про інформаційну незалежність країни не може бути виписана під одну країну, навіть якщо проблеми від дій цієї країни більші, ніж від інших. Доктрина - це напрямок дій не на один день, місяць і навіть рік. Ми маємо враховувати небезпеку від будь кого іншого в майбутньому. А термін «гібридна війна» не використовується в міжнародному законодавстві озброєних конфліктів.

Звернула адвокат увагу і на другий пункт статті 3, в якому, зокрема, констатується, що життєво важливі інтереси суспільства і держави полягають у захисті українського суспільства від агресивного впливу деструктивної пропаганди, передусім з боку російської федерації. На думку адвоката, завтра інформаційна загроза може йти і від іншої держави, і, можливо, потужніша, ніж від російської федерації, або від російської федерації взагалі відпаде загроза (наприклад, у зв’язку із зміною влади в росії). Тож вона ставить раціональне питання: країна за цією доктриною буде продовжувати пріоритетно боротися з пропагандою росії? Також у цьому пункті вказано щодо «негативних зовнішніх інформаційно-психологічних впливів, передусім пропаганди», але при цьому не визначено критерій негативності та критерій зовнішніх інформаційно-психологічних впливів. Що ж до «ефективної взаємодії органів державної влади та інститутів громадянського суспільства під час формування, реалізації державної політики в інформаційній сфері», що також згадується у цьому пункті, то і тут термін «ефективна» – неконкретний. У цьому випадку мали б бути виписані конкретні заходи і способи взаємодії.

Четвертій статті доктрини адвокат Тетяна Іванова приділяє більше уваги, оскільки саме ця стаття направлена на повне обмеження свободи слова в Україні. Так, зокрема, загрозами національним інтересам та національній безпеці України і в 4 статті серед інших загроз вказано і «підживлення панічних настроїв, загострення і дестабілізацію суспільно-політичної та соціально-економічної ситуації». Подібне формулювання, на думку адвоката, є нонсенсом, адже загалом це - загальні фрази, під які можна обмежити свободу зібрань і свободу слова. Вона це показала на прикладах, коли правдиву інформацію про банкрутства банку можна трактувати як таку, що підживлює панічні настрої, будь-яку інформацію щодо неналежної роботи, корупції органів влади і посадових осіб можна трактувати як дестабілізацію або загострення суспільно-політичної та соціально-економічної ситуації. І розмитість трактувань вже дає підставу для того, аби тиснути на ЗМІ, а то й вимагати їхнього закриття. Це ж стосується і вказаного у цій статті законодавчого врегулювання механізму виявлення, фіксації, блокування та видалення з інформаційного простору держави, зокрема з українського сегмента мережі Інтернет, інформації, яка загрожує життю, здоров'ю громадян України. Якщо дивитись на те, що під трактування «загрози життю, здоров'ю громадян» можна підігнати все, що завгодно, то виходить, що, наприклад, негативна інформація про державні органи влади або посадових осіб може викликати у деяких людей підвищення тиску або агресію, тому така інформація загрожує життю і здоров’ю. Також, з точки зору Тетяни Іванової, небезпечним є і введення до п’ятої статті доктрини поняття «загострення суспільно-політичної ситуації», адже чіткості цього поняття немає, а під «загрозу суспільно-політичної ситуації» і можна підігнати будь-яку критичну інформацію щодо органів влади і посадових осіб, мирні мітинги та інші заходи проти незаконних дій влади або її посадових осіб.

Проте найбільш дивним є введення в цій статті норми щодо «недопущення використання інформаційного простору держави в деструктивних цілях або для дій, що спрямовані на дискредитацію України на міжнародному рівні». Під таке формулювання можна загнати будь-яку критичну інформацію щодо влади та корупції (адже імідж багатьох представників влади після публікації - похитнеться). І, як зазначає адвокат, доведення до міжнародної спільноти інформації, наприклад, по корупційних діях влади, завжди можна трактувати як дискримінацію України на міжнародному рівні. Під це трактування може попасти й інша правдива інформація про незаконні дії влади.

І тут з адвокатом не посперечаєшся, адже розслідування того ж Дмитра Гнапа про офшори Порошенко, самим президентом розцінено як дискредитацію його особи, а от крадійство, корупцію та виведення грошей з України він не вважає дискредитацією держави. Тож можна зробити висновок, що загалом укази і доктрини направлені на те, аби журналісти не проводили журналістських розслідувань та не викривали корупціонерів усіх рівнів, оскільки висвітлення статків, висвітлення схем – це дискредитація влади, але аж ніяк не боротьба з тим, аби влада не покривала корупціонерів, а також не допомагала їм уникати відповідальності.

Також адвокатеса констатувала, що суттєві проблеми, які насправді існують в інформаційній політиці в безпеці інформаційного простору, проігноровані в цій доктрині, проте її гарно використовувати для закриття ЗМІ та цензури.

Указ про кібербезпеку як можливість узурпації ринку IT та обмеження доступу до інформації

Указ президента «Про Загрози кібербезпеці держави та невідкладні заходи з їх нейтралізації» не сприятиме інформаційній безпеці країни, проте, як зазначила Тетяна Іванова, у ньому є декілька пунктів, які викликають не лише здивування, а й порушують нинішнє законодавство. Так вона звернула увагу на те, що цим указом надання правоохоронним органам повноважень щодо внесення обов'язкових до виконання приписів власникам комп'ютерних даних. «У нас вже навіть прокуратура приписи не вносить. Приписи визнано неконституційними, а цим указом їх бажають повернути. Їх узаконення призведе до свавілля та вседозволеності. Коли будь-який прокурор чи чиновник вирішить виписати припис без рішення суду, оскільки йому щось не сподобалось. Інше положення - встановлення вимог щодо надання операторами та провайдерами телекомунікації на вимогу правоохоронних органів інформації. Але і сьогодні правоохоронні органи мають право на витребування цієї інформації за ухвалою суду, якщо дійсно порушена кримінальна справа або проводиться оперативно-розшукова діяльність. Але тут хочуть все робити без суду, тож, якщо така норма буде прийнята, то кожен прокурор чи поліцейський вирішуватиме такі питання на свій розсуд, що є неприпустимим, наголосила вона.

Ці два укази, на її думку, несуть загрозу свободі слова, проте не виконують функцію захисту інформаційного простору, бо те, що мали насправді захищати у доктрині і у наказі - відсутнє. Інформаційна база щодо захисту інформаційного простору в Україні дуже потужна. Якби виконувалися існуючі норми, то не потрібно було нічого додатково приймати, оскільки все врегульовано як кримінальним кодексом, так і іншим законодавством.

Голова організації Національної Асамблеї Громадянського Сектору України Іван Петухов, розкладаючи по поличках указ про кібербезпеку, наголосив, що його аналітична група, котра останні 15 років аналізує законодавство України в галузі IТ, дійшла висновку, що наразі до законодавчого поля України в тій чи іншій формі повертають закони від 16 січня 2014 року, а нові законопроекти навіть перебільшують і ті норми, які були застосовані у диктаторських.

«У нас вже існує декілька законопроектів, котрі копіюють законодавство країни-агресора – росії. Але якщо ВР прийме на законодавчому рівні зміни, що прописані в обговорюваних указах президента (які межують зі здоровим глуздом), то можна буде говорити про те, що Україна перетворились на Північну Корею. На нашому фоні навіть Білорусь буде демократичною» - наголосив він.

Також Іван Петухов констатував, що передбачені в указі норми про строк зберігання інформації про кожну особу понад три роки – це бажання монополізації ринку IТ, оскільки більшість компаній не матимуть можливості мати такі потужні можливості. З його слів, в усьому світі інформацію можуть зберігати протягом 90 або 180 днів і то за умови розслідування. А потому людині дають знати, що про неї цю інформацію збирали і повідомляють, що її – знищено.

Іван Петухов наголосив, що більшість трактувань у цих указах не базується на верховенстві права і навіть йдуть в протиріччя з доктринами Європейського Союзу та правом доступ громадян до Інтернету, як невід'ємного права людини. Також він повідомив, що ці інновації від президента ніщо інше, як норми узурпації влади, і це при тому, що в Конституції чітко вказано, що ніхто немає права узурпувати владу.

З його точки зору, влада свідомо піднімає градус незадоволення в суспільстві, оскільки, якщо вдасться розвалити країну, то більшість можновладців не підпаде під кримінальне переслідування, тоді як завдання громадян – уберегти країну та довести до суду тих, хто робить спробу її розвалити.

Керівник Підрозділу КР Українських Кібер Військ Андрій Перцюх розказав про необхідність розділення типів, як інструментів впливу, так і можливих варіантів відповідних дій, на інформаційні та кібернетичні. Він вважає, що обидва типи нерозривно пов'язані, але впливати на інформаційні загрози можна як кібернетично, так і інформаційно. І приклади інформаційного контрвпливу більш ефективні, що вже доведено такими проектами, як СтопФейк або програми Романа Вінтоніва (Майкла Щура). З його точки зору, влада, замість того, аби вирішувати вищеперераховані питання, опікується створенням завідомо неробочих механізмів цензури та надає можливість наділення додатковими та непотрібними повноваженнями силові структури, що вже і так неконтрольовані, а також опікується створенням незаконного механізму темників, що після обговорюваних указів президента будуть законними і матимуть назву «приписи». А ще він висловив упевненість у зворотному ефекті цензури.

Свобода слова і журналісти

Під час круглого столу присутні зауважили, що журналісти не зацікавились темою, яку нині піднімають, тож або не усвідомлюють жахливі наслідки указів президента, або бояться висвітлювати цю проблему. Артем Фурманюк, як журналіст, що працює в сфері журналістських розслідувань, констатував, що влада давно підім'яла під себе друковані засоби масової інформації і за останні кілька років провадила декілька спроб поставити під контроль і інтернет. Тому він акцентував увагу на соціальному і політичному тлі цих двох документів. Він зауважив, що влада давно обрала тактику апробування суспільства. Тобто: вона запускає до інформаційного простору інформацію про непопулярні зміни до законів і зондує грунт. Як приклад, він навів законопроект Колісніченко-Ківалова, який з'явився через два роки після спроби протягнути законопроект Журавського про наклеп. І сьогодні - та ж тенденція. Два роки тому з'явився законопроект Матейченко, розкритикований суспільством, по якому до кримінального кодексу вносилися поправки і пропонувалося затурювати за грати на три роки за висловлювання в інтернеті, спрямовані на підрив авторитету держави. А сьогодні з'являються укази президента, спрямовані так само на обмеження свободи висловлювання проти влади. Тільки нині вони завуальовані нібито під інформаційну безпеку. Журналіст звернув увагу на той факт, що і Матейченко і Сюмар (автор доктрини) - представники партії Народний фронт, хоча та ж Сюмар стояла біля витоків створення такого руху, як Стоп Цензурі і руху «Чесно». Ніни ж у неї інші погляди на свободу слова. Також він зауважив, що влада робить все можливе для проштовхування законів, аналогічних диктаторським законам 16 січня 2014 року, проте при цьому спостерігають за реакцією суспільства.

«Якби влада справді була стурбована інформаційною безпекою, то занепокоїлася б використанням радіочастот на окупованих територіях. Адже основне завдання інформаційної безпеки - це трансляція українських частот і локалізація сепаратистських телеканалів як на окупованих, так і на прикордонних територіях. У тому числі і на таких прикордонних районах, як Одеська область. Але насправді інформаційною безпекою ніхто не займається, а відбувається підміна понять» - наголосив він.

Голова Незалежної медіа-профспілки Ігор Чайка під час обговорення констатував, що для нього поява таких указів – сигнал, що з’явився місточок задля того, аби ввести до законодавства певні норми тиску на журналістів, і згодом це може призвести не лише до втрати роботи, а й до втрати свободи журналіста, якого судитимуть за думки, що не співпадатимуть з точкою зору влади.

«Ось, наприклад, в указі є такий пункт: недопущення використання міжнародного інформаційного простору в деструктивних цілях або для дій, що спрямовані на (або) дискредитацію України на міжнародному рівні. А розшифровується таке посилання від влади просто: якщо з’явиться критичний матеріал про владу або її некоректні чи неправильні дії, то це можна розглядати як дискредитацію, тож матеріал може бути вилучений, а автор – покараним. І якщо проглядати вищезгадані укази, то такі висновки, на жаль, можна зробити майже по кожному пункту» - наголосив Артем Фурманюк.

Свої перестороги відносно указу та доктрини висловив і Олександр Тарасов - медіаюрист та заступник голови НМПУ. Він звернув увагу на те, що в цих документах часто оперують словосполученнями «загострення соціально економічної ситуації в країні» та «підрив авторитету органів державної влади», або «деморалізація ВСУ». Він наголосив, що під ці абстрактні формулювання можна підтягнути будь-який критичний матеріал, який виходитиме в ЗМІ, і на цій підставі - закривати видання, повідомивши суспільство, що проводилась спеціальна операція заради уникнення підриву або загострення соціально-економічної ситуації в країні. На його думку, поява цих указів – це дороговказ, куди рухається держава. І наразі можна констатувати, що рух відбувається в напрямку обмеження прав журналістів та свободи слова. А це - характерна тенденція для авторитарних держав. І списування такої поведінки влади на війну є недоречним. Як приклад, він навів ситуацію з розкраданнями в армії. Виходить, що красти – можна, а от писати про це – ні, оскільки подібна інформація деморалізує збройні сили України. Згадав він і Дебальцево і Іловайськ. «Виходить, що з точки зору доктрини, такі моменти, які висвітлюють помилки командного складу, висвітлювати ні в якому разі не можна, оскільки це легко підтягнути під деморалізацію» - розказав юрист.

Як зазначив Олександр Тарасов, нині і так існує багато законів та статей Кримінального кодексу, які убезпечували б інформаційну безпеку. Але – не застосовуються. Типовим прикладом такого незастосування він назвав ситуацію, коли незалежна медіа-профспілка звернулася до СБУ з заявою про злочин після того, як на сайті російської спілки журналістів вийшла заява, де було вказано «напоминаем международным партнерам, что Крым является частью Российской Федерации». Це була офіційна заява російської спілки журналістів. Проте у внесенні до ЕРДР було відмовлено, оскільки, з точки зору СБУ, тут немає закликів до зміни територіальної цілісності України. «То що вдосконалювати, якщо чинне законодавство, яке можна застосовувати і в якому передбачено чіткий механізм притягнення до відповідальності певних осіб, - не застосовується?» - задав він риторичне питання. Юрист констатував, що не потрібно вигадувати нові закони, треба виконувати вже існуюче законодавство, налагоджувати ефективну роботу в правоохоронних органах, в тому числі і СБУ, аби вони виконували безпосередні функції і завдання, які на них покладені.

Правозахисник Володимир Чемерис, висловлюючи свою позицію, наголосив, що в Україні в результаті цих заходів встановлена цензура, а у ЗМІ домінує самоцензура і пропаганда. Як приклад, він навів рішення Нацради щодо позбавлення ліцензій ЗМІ та Держкіно про заборону фільмів. З його точки зору, наразі Україна отримала (майже за Оруелом) впровадження у мові ЗМІ «новоязу» («гібридна війна» тощо), що свідчить про тоталітарні тенденції у нашому сьогоденні. Також пан Черемис вважає, що переслідування журналістів (Коцаба, Гліщинська), на жаль, не знаходять належної оцінки у вітчизняних правозахисних організаціях. Натомість про них говорять міжнародні правозахисні організації – Міжнародна Амністія, ОБСЄ (Міятович).

Стосовно указів президента та їхнього впливу на суспільну свідомість красномовно розповів правозахисник та голова Піратської Партії України Сергій Яригін. Він, на прикладі росії, пояснив безрезультатність введення цензури в Інтернеті. А порівнюючи намагання України у цій галузі з тим, що робила росія, констатував, що наразі яскраво видно безперспективність такого шляху для демократичної країни. Також, на прикладі введення цензури та знищення приватності в Інтернеті в росії, він доповів про наслідки указів президента Порошенка в Україні.

Сергій Яригін зазначив, що усі розуміють, що відбувається в державі, і усвідомлюють, що вона веде у напрямку побудови тоталітарного та диктаторського режиму. Тож і запропонував створення своєрідної коаліції, котра протидіятиме внесенню до ВР законопроектів, що активізуватимуть вищезгадані доктрину та указ. «Ми зв'язалися з російськими піратам, які вже мають великий досвід протидії подібній цензурі і свободі доступу до інформації, і наразі повторюватимемо ті кроки, які робили вони, адже, незважаючи на те, що вони знаходяться на території агресора, вони не підтримують політику цієї держави. Вони давно розробляють інструменти можливості доступу до інформації. Тож ми співпрацюватимемо з ними у цьому напрямку, оскільки вони готові ділитися своїм досвідом і напрацюваннями. Ми вирішили цими питанням займатися серйозно, оскільки введення цензури і побудови тоталітарної держави в Україні відбувається набагато швидше, ніж це відбувалося в росії, і є всі предостороги вважати, що вже всередині цього року в Україні почнеться обмеження доступу до інформації, блокування певних сайтів» - зазначив правозахисник.

Загалом під час круглого столу присутні дійшли висновку, що поява подібних доктрин та указів є абсурдом і має бути належне осудження таких кроків не лише з боку суспільства та громадськості, а й парламентаріїв та профільних комітетів ВР. Також було вирішено оформити звернення до президента України, Верховної ради України та уряду з приводу унеможливлення появи законопроектів, що співпадали б з викладеними в указах президента «Про Загрози кібербезпеці держави та невідкладні заходи з їх нейтралізації» та «Про Доктрину інформаційної безпеки України» тезах, позаяк імплементація обох документів обмежує як свободу слова в країні, так і доступ до інформації в інтернеті, що є неприпустимим і порушує демократичні засади, а також не співпадає з заявами влади щодо євроінтеграції України.


Оксана КОТОМКІНА, «Конфлікти і закони»

Фото «Конфлікти і закони»