​Синдром узурпації влади у нової політичної «еліти»

Жахаємося, коли бачимо, який уряд і парламент нами керують і чи зможе Україна пережити ці складні, вибачте, ідіотські часи. При правлінні Порошенка багато хто називав той політичний лад олігархічним, що почав вкорінятися ще 20 років назад. З одним уточненням: Порошенко почав узурпацію влади, відбираючи її в інших фінансових магнатів. Ми можемо сказати, що він перебудовував олігархічну владу (його прихильники називали цей процес «деолігархізацією») на моноолігархічну, умовно монархічну, абсолютистську з власним придворним оточенням. Останнє складали його бізнес-партнери і політичні попутники, яким було дозволено грабувати країну. Наслідком стали, як ми пам’ятаємо, суттєве погіршення економічного стану України, падіння добробуту, захмарне збагачення самого «монарха», шалена корупція в органах влади, вивіз капіталу, масова еміграція за кордон і втрата частини територій та державного суверенітету.

Що ж змінилося в системі державного устрою, політичному управлінні і економічній системі після приходу нового Президента? Олігархи, на жаль, не втратили своїх позицій, а форсоване, підступне просування у Верховній Раді закону про ринок землі свідчить, що лави олігархату активно поповнюються новими кандидатами зі складу латифундистів – саме в їх інтересах проштовхується земельний законопроект. Однак деякі події навколо захисту комерційних прав І. Коломойського в українських судах дають підстави говорити про поширення впливу в державі саме цього олігарха, і перспектива продовження моноолігархії в країні залишається, на жаль, дуже ймовірною. Але навіть якщо новий Президент дистанціюється від І.Коломойського і останній не зможе побудувати свій особистий політичний та економічний режим, загроза становлення самодержавницької, абсолютистської влади в Україні не зникає. Монополії в економіці, подавлення підприємницьких свобод разом з авторитаризмом НБУ у банківській системі, які новою владою не помічаються, не тільки продовжують депресію нашої господарської системи. Вони створюють також матеріальну і соціальну основу існуванню елітарних, неінклюзивних інститутів в політиці з подальшою їх інтеграцією в абсолютистську монархію, як це відбулося у росії, Білорусі, Казахстані, Узбекистані та інших країнах Центральної Азії. Що підштовхує до подібних думок?

Перше, ми отримали парламент, який не став широким представницьким органом народовладдя, а це зумовило безконтрольність дій уряду та чергове усунення принципу верховенства права (судова система фактично під силовим правлінням Офісу Президента). Монокоаліція спотворила інститут парламентської демократії, вона не представляє широкі кола громадськості, різні суспільні інтереси і потреби, тому її ініціативи нерідко викликають супротив різних станів суспільства. Очевидний приклад – спроба фракції Слуг народу та уряду протягти закон про інформацію, який обмежує права журналістів та вводить санкції проти них, замість того, щоб сприяти свободі слова в державі (Україна далеко не у першій сотні країн світу за цим показником). Те ж саме можна сказати про законопроекти про обіг землі, про працю та інші, які неприйнятні для широких соціальних груп. Не виконує «однопрофільний» парламент також роль стримувача авторитарної влади правителя, в наших умовах – Президента, що є обов’язковою частиною представницької і плюралістичної демократії.

Друге, вибори скинули з президентського трону моноолігарха Порошенка, але маємо у значній ступені повторення моделі влади. Спрацьовує так званий «залізний закон олігархії», у відповідності з яким прихід до влади замість олігархів нової вузької політичної групи (робітничої, бізнесової, військової, будь якої іншої) з обіцянками радикальних змін не приносять нічого нового, лише те саме, що було. Нова вузька еліта продовжує таку ж політику узурпації влади та пограбунку людей. Тобто, нові сили із задоволенням занурюються у блага і привілеї старої елітарної влади і повністю відвертаються від проблем суспільства. Не варто дивуватися дуже швидкому переродженню вільних людей (артистів, фотографів, рестораторів, блогерів, фельдшерів та інших), які стали депутатами чи міністрами від партії Слуга народу. Вони переродилися у таких же мажорів, у вузьку політичну групу з такими ж матеріальними вигодами, як і пристосуванці влади Порошенка. Висновок, який підтверджується досвідом маси країн (від країн тропічної Африки і Латинської Америки до південних штатів США у ХIХ та росії у ХХI столітті): якщо окрема політична група стає дуже потужною, вона намагається узурпувати владу і зловживати нею в своїх інтересах. Сьогоднішні події в нашій країні підтверджують дію залізного закону олігархії – монополізація влади окремою політичною групою гальмує економічні реформи, сприяє пограбунку країни, пролонгує обмеження прав громадян, відтворює дію корупційних механізмів у вищих ешелонах влади.

Третє, монокоаліція обрала склад уряду без будь якої конкуренції з боку інших політичних сил і без вибору найдостойніших. Власний уряд монокоаліції і Президента почувається безпечно, самовпевнено, не боїться депутатських претензій і звинувачень – він має індульгенцію від об’явлення недовіри «назавжди» (хоча спектаклі з відставкою прем’єра чи Кабміну будуть ще не раз в його репертуарі). Наслідком є і низька якість законопроектів та урядових постанов, і зловживання владою при нарахуванні собі захмарних зарплат і премій, і невиконання урядом закону про бюджет (при цьому вже втричі за свої 5 місяців Кабмін розповсюджував неправду про стан кошторису). Зокрема, допущено незаконне нарощування внутрішнього державного боргу. Державні запозичення збільшили борг за рік більше ніж на 160 млрд. грн. замість 118 млрд. по закону. При цьому позики оплачуються з нашої кишені за ненормальними ставками (до 20 %). Така політика також підірвала банківське кредитування підприємств і поглибила кризу промислового виробництва. На жаль, реакція уряду на критику і звинувачення з боку громадськості корумпованості такої боргової і бюджетної політики виявилася нещирою, підступною, а інформування суспільства – знову неправдивим. Декілька днів назад ми почули від міністерки фінансів в ефірі одного з телеканалів, що їй вдалося запозичити 1,3 млрд. євро за рекордно низькою ставкою (4,3 %). Але вона забула повідомити, що (а) ця позичка була не внутрішньою, а зовнішньою, отриманою на євроринку, де наші облігації у попередні роки вартували не більше 8 %; (б) зараз проценти на цьому ринку постійно знижуються і по єврооблігаціях інших країн вони не перевищують 3 %, а отже наші відсотки знову завищені.

Відомо, що будь яка монополія веде до загнивання. Сьогоднішня монополія у галузях економіки, загроза моноолігархії, монокоаліція у парламенті, вузькоелітарна група в уряді та навколо Президента – не обіцяють нам нічого втішного. Економічні невдачі, неотримання очікуваних доходів і благ новою елітою і нові порції невдоволення народу можуть підштовхнути Президента до силового правління і в економіці, і в політичному житті. Це найгірший варіант розвитку ситуації для країни і для першої особи. Сила влади полягає не у силовому правлінні. Сила влади - у повному і ефективному виконанні нею своїх функцій. І сильна влада особливо потрібна державі, яка веде війну, має розбалансовану систему управління, втратила повагу з боку цивілізованих країн через нестійкість позиції і загравання з агресором. Проте є й інші, несилові варіанти траєкторії нашого руху. Вони стануть можливими, як я бачу, після повної відмови Зеленського від згубних антиплюралістичних, антипарламентських і вузькоелітарних політичних інститутів, за допомогою яких він сьогодні керує Україною.

Володимир Лановий, facebook.com

Зе! Кабмін. Фото РБК-Україна