​Нічне шоу павуків-топотунів (продовження)

Початок статті читайте тут.

...«а ось Швеція єдина зберегла розум і не повелась», «а ось в Кореї карантин не вводили», «а ось Сингапур...», «а ось Тайвань» - «вони знають правду, не ведуться на інформаційні помиї». У принципі, все так – вони, дійсно, знають правду. Питання тільки в тому, що саме вони знають.

Зараз я відкрию величезну таємницю Полішинеля: рішення державного рівня ніколи не приймають на основі вгадування. О, звичайно, ми всі читаємо інсайди в телеграмі і знаємо, що у переважній більшості наших політиків якщо не штатні астрологи, то хоча б мольфари в радниках. А дехто й сам виступав в шоу екстрасенсів.

У нормальних же країнах за можливістю іще до утворення «експертної палати» збирається величезний масив даних, які можуть знадобитись експертам для роботи. Адже який би не був досвідчений та геніальний склад «палати», від людини не можна вимагати прямо-таки машинних обсягів пам'яті та володіння всіма аспектами життя держави - і при цьому цупко тримати руку на пульсі. Бо для прийняття адекватного рішення необхідні не дані річної чи навіть місячної давнини, а оперативні дані прямо «з коліс».

Чимсь це схоже на роботу Ставки Головнокомандувача під час війни, тільки в даному випадку експерти не бачать перед собою супротивника і мають передбачити його дії, базуючись на опосередкованій інформації. А тому чим більше даних, тим більш виваженими і точними будуть прийняті рішення. І навпаки, чим менше даних, тим менш продуманою і більш лобовою буде стратегія.

І от що цікаво, всі країни, які не запроваджували карантин - входять до списку країн, які мають найвищий ступінь цифровізації суспільства (за звітом World Economic Forum «Readiness for the Future of Production Report»). Швеція, Японія, Південна Корея, Тайвань, Сінгапур мають у себе надзвичайно розгалужену інформаційну інфраструктуру. Образно кажучи, будь-які дані, які тільки може запросити експерт, у них на кінчиках пальців. Достатньо відкрити ноутбук, пробігтись по категоризованим і укладеним масивам даних, вибрати потрібне і вивести на екран – можливо, навіть уже із красивим наглядним графіком чи картою, хоч сходу в презентацію вставляй. Можна навіть сказати, що там створена ціла цифрова екологія, в якій можна плавати, як риба в океані.

Якщо перед країною встає загроза епідемії - найважливіші дані, які потрібні для прийняття рішення - діагностична статистика. Якщо узагальнити, то це всього три базові запитання:

- чи є тест, який достовірно відрізняє здорову людину від хворої, і достовірно встановлює діагноз?

- яка потенційна потреба в таких тестах і скільки будуть коштувати їх закупівлі?

- чи є можливість їх виробляти самим, і якщо так - то в яких кількостях і за якою собівартістю?

Базову стратегію визначає уже відповідь на перше питання.

Якщо є достовірний спосіб відрізнити хворого від здорового - достатньо заблокувати ті шляхи поширення вірусу, де неможливо організувати оперативне тестування. У першу чергу, це великі транспортні хаби, міжнародні сполучення та публічні місця, де неможливо дотримати так звану «соціальну дистанцію». При діагностуванні вірусу необхідно тут же ізолювати хворого і його найближче коло контактів (або він сам має самоізолюватись) - саме такі заходи «м'якого карантину» вважають ефективними аналітики Лондонського Королівського Коледжу в своєму звіті «Impact of non-pharmaceutical interventions (NPIs) to reduce COVID-19 mortality and healthcare demand». Так зробили в Південній Кореї, на Тайвані, в Японії та Сінгапурі.

А от якщо країна є епіцентром поширення нового вірусу (як Китай), початкова фаза «імпортування» вірусу з іншої країни прогавлена (як Італія, Іспанія, Німеччина, Нідерланди), або просто в країні немає достовірного способу відрізнити хворого від здорового (як в Україні) - альтернативи всеохопному карантину і зупинки економіки немає. Sad but true. Якщо ви не знаєте, де противник, вам необхідно займати кругову оборону - він може вдарити з будь-якого боку.

Зверніть увагу, ключове слово тут «оборона». Зупинка економіки не є рішенням саме по собі - образно кажучи, сидінням в окопі війну не виграють. Якщо йти далі по військовій аналогії, то повинна працювати розвідка, повинен працювати науковий відділ, повинен працювати штаб, плануючи контратаку. І для всього цього необхідні дані, постійний потік достовірної інформації. Якщо цього потоку немає, карантин нічим не відрізняється від спроб просто пересидіти катастрофу в льоху. Хіба що ви запасли достатньо ресурсів для «автономного плавання» (що не є варіантом навіть для більш потужних економік, ніж Україна).

Дані збираються наступним чином: країна нарізається на так звані «діагностичні округи». У межах одного району повинна бути доступна для всіх громадян точка ранньої діагностики, до якої можна дістатись менше ніж за годину і гарантовано пройти тестування (без зволікань і за мінімальний час). Це може бути фельдшерський пункт, поліклініка, лікарня і навіть машина швидкої допомоги. Кожен підтверджений діагноз, кожен результат тесту акуратно записується в базу даних і відображається на карті - це називається ГІС (геоінформаційна система). Вона чітко і наглядно покаже: а) які частини країни є найбільш загрозливими; б) якими шляхами поширюється вірус; в) які медичні потреби в різних частинах країни.

Наприклад, така «геоінформаційна» діагностична інфраструктура була запроваджена в Південній Кореї після того, як вона пережила епідемію MERS - «родича» нинішнього SARS-CoV-2. Всього в Кореї «нарізали» 633 діагностичні зони, в якій кожен міг пройти тестування (платно, але доступно для пересічного корейця - 134 дол. за тест при середній зарплаті в Кореї 2942 дол.). Це дозволило оперативно виявити «нульового» пацієнта, тобто, першого хворого в Кореї. Це була жінка із міста Тегу, четвертого за чисельністю корейського міста - індустріального мегаполіса, схожого на Ухань (2,5 млн. чол, щільність населення 2800 чол./кв. км). Корейська влада негайно заблокувала це місто і ввела мобільну діагностику - на базі швидких допомог, які їздили містом і проводили швидке тестування і діагностування. Усього 10 діб знадобилось і майже сто тисяч проведених діагностувань, щоб ідентифікувати основний шлях поширення вірусу - церкву Сінчонджі, на публічному заході в якій побувала хвора. 80% всіх хворих на коронавірус, які були зафіксовані в Південній Кореї, бували в цій церкві або мали стосунки із її вірянами. Результат: ані масової епідемії в Південній Кореї не відбулось, ані жорсткі карантинні заходи не знадобились.

Точнісінько так само зробили в Японії. Там «закрити» довелось тільки острів Хоккайдо, який за результатами тестування виявився загрозливим регіоном.

Всеохопний карантин, представляючи собою своєрідну «постановку життя країни на паузу», дозволяє надолужити час і нарізати діагностичні округи, якщо вони до цього не були створені. Оскільки рух населення зведено до нуля, можна провести точкові тестування, виявити загрозливі регіони і шляхи поширення - і дані будуть більш-менш достовірні.

Причому перевіряти необхідно не лише живих, а й мертвих - тому що померлі (хай навіть від природніх причин чи супутніх причин) могли бути розповсюджувачами вірусів. Якщо хвороба має довгий інкубаційний період (SARS-CoV-2 має саме такий), нехтування перевіркою померлих може спричинити «неочікуваний» спалах хвороби в районі, який до того не розглядався як загрозливий. Що, в свою чергу, означатиме безконтрольне розповзання вірусу. Так сталось в Іспанії, де діагностували тільки живих і тільки у разі наявності симптомів, а в результаті отримали раптовий і сильний ріст захворювання і смертності майже по експоненті.

Таке всеохопне тестування вимагає потужностей для власного виробництва тестів. Всі країни, де карантин не запроваджували, мають надзвичайно розвинуті сектори медицини та біотехнологій. Навіть у Сінгапурі, який відомий, перш за все, своїми фінансово-процесінговими потужностями, майже 8% економіки - це біотех, виробництво вакцин, високотехнологічних ліків та діагностичних систем. Україна, до речі, теж іще має свій біотехнологічний сектор і здатна сама виробляти тестові системи - як пізнього, так і раннього діагностування. Технологію можна закупити в Китаї чи Кореї.

Потужності масового виробництва діагностичних систем також накладаються на структуру діагностичних округів. Після чого робиться так зване «балансування потреби і продукування». Необхідно визначити, за який час можна виробити необхідну кількість тестів для адекватної оцінки епідемічного стану того чи іншого округа, і що можна зробити для збільшення обсягів виробництва. Це визначить той час, на який має бути зменшений чи збільшений час карантину - а не механічно «до квітня», «до травня», «до червня», «до морквяного Великодня». Після чого «відімкненими» залишаються тільки загрозливі частини країни - а решту країни захищають за «м'якою» стратегією, забезпечивши її засобами особистого захисту і ліками (їх теж бажано виробляти самостійно і збалансувати виробництво відповідно потреб). Це дозволить не вибирати між порятунком життів та порятунком економіки і розпочати вихід з кризи.

Але навіщо так складно? Може, дійсно, варто пересидіти, дочекатись вакцини - а там світ допоможе. Та й епідемія сама собою ущухне, не може ж вона бути вічною.

Ну... це як сказати. Одна із причин, чому світ так різко запанікував через вірус із порівняно невеликою смертністю - це зроблені висновки з кейсу «іспанського грипу». У нас його історія широким загалом не читана, переважна більшість про «іспанку» знає з різноманітних «дисидентських» книжок та відеороликів - як правило, американського походження (це легко перевіряється - у них початком епідемії називається то військовий госпіталь в Канзасі, то в Бетесді). А насправді те, що ми звемо «епідемією іспанського грипу» було... другою хвилею епідемії. Перша продовжувалась з 1915 р. по 1917 р., коли «іспанський грип» діагностувався як звичайна застуда і ніхто не бачив ані підстав оголошувати карантин, ані підстав панікувати - бо смертність статистично не зростала. Є три окремих незалежних дослідження - Джона Оксфорда (1999), Денніса Шенкса (2015) та американської групи дослідників Майкла Воробья, Джіма Кокса, Дугласа Хілла (2019) - які показують ідентичність численних випадків «смертельного бронхіта» за 1915-1917 рр. та «іспанського грипу» (так, вони ексгумували трупи - рештки вірусів живуть до 200 років за сприятливих умов).

Лікарі, як бачите, тоді теж думали - та, смертність невелика, тож нема про що переживати, підстав для пандемії немає, діагностуванням можна знехтувати. Ну і отримали в результаті реальну катастрофу із мільйонами трупів по всій земній кулі. А SARS-CoV-2 навіть в даній, порівняно безпечній варіації уже викликав катастрофічну інфраструктурну кризу, можете собі уявити, наскільки вбивчою може стати друга хвиля.

Це, до речі, легко моделюється в грі Plague, Inc. Спробуйте самі задати параметри - вірус, який викликає хворобу в легкій формі (жар, кашель, астма), але дуже швидко поширюється планетою. Після того, як «заражена» вся планета, введіть смертельну мутацію - наприклад, цитокіновий шторм (блокує легені та убиває задухою). І ви легко виграєте, людство просто не встигне ані розробити вакцину, ані розповсюдити ліки. Працює навіть на Hard-складності, перевірено практично.

...а ви кажете, кому потрібні ваші ігри, ваші тести і, взагалі, ваші діагностика та Big Data - це все туфта, яку придумали бюрократи.

Вячеслав Ільченко, facebook.com

Фото prm.ua