​Реформування чи наведення ладу і повернення здорового глузду?

Десь з кінця правління януковича почали говорити про реформи. Пафосно, голосно, наголошуючи на покращенні. Певні зміні, через законодавство, таки отримали, в першу чергу від Портнова, котрий протягнув закон по адвокатурі, бо малював його під себе, а нині в адвокатському середовищі існує конфлікт. Однак, з того часу і повелось: будь-які законодавчі зміни, що потрібні клептократам, чиновникам чи аферистам, які можуть заплатити за лобіювання закону, почали називати реформами.

Що таке «реформа», краще дивитись у словнику чи в англійській версії Wikipedia. І багато хто здивується, що «реформа (лат.: Reformo) означає вдосконалення, або виправлення того, що є неправильним, корумпованим та незадовільним.

Тобто, реформа, це - не узаконення бажань клептократів, або лобістів в інтересах тих чи інших груп, це - не легалізація через парламент корупційних схем, а виправлення подібного. Тим не менш, в Україні з часів януковича і до сьогодення за «реформами» ховають виправдання та існування схем, інтересів клептократів, транснаціональних корпорацій та відвертих «хотєлок» президента, Кабміну, депутатів та лобістів, котрі не мають жодного відношення до покращення життя народу, до державності та суб'єктності країни.

Однак, якщо ж говорити про реформування, то починати його потрібно з судової системи, зачепити прокуратуру і поліцію, зазначивши, що в цих структурах не можуть працювати люди з судимостями, насильники, маніяки, ті, хто влаштовував ДТП, порушував закон. Також усі ті, хто працюватиме в цих вже реформованих структурах, повинні пояснити свої статки за останні 30 років, а також статки дружин\чоловіків, мам, бабусь з дідусями, братів та сестер. Якщо пояснення немає, то така особа не може бути в структурах, що повинні забезпечувати законність.

Отримавши чисту когорту суддів, прокурорів та поліції, можна говорити про реформування (покращення) інших сегментів та секторів як економіки, так і суспільства. Наступним кроком повинно стати прийняття закону про персональну відповідальність чиновників за підпис та депутатів за голосування. В українських реаліях подібне - вкрай потрібно, аби ці люди могли відповісти за свої дії. Однак, тут мова йде не про кримінальну відповідальність, а суто адміністративну. І депутат, який голосує не в інтересах країни чи держави, повинен нести адміністративну відповідальність за своє голосування. Причому - усіх рад, у тому числі і селищних. Бо коли останнього разу депутати Київради віддали забудовникам легені Києва Пущу Водицю, то більшість киян почали говорити про те, що не проти, аби до цих осіб дотягнулись руки вже не правосуддя (якого не існує), а якогось реального месника.

Потому - потрібна справжня реформа держслужби, котра на сьогодні відірвана від реального життя. Чиновники в Україні завжди були переконані, що це не вони обслуговують населення, а населення повинно обслуговувати їх. Саме тому, навіть найменший чиновник, отримуючи мінімальну, подекуди одноразову владу над особою, робить спробу її демонстрації і не гребує перевищенням повноважень, затягуванням часу на вирішення питання, проявляючи громадянинові свою «силу». А про державних службовців вищого рангу і говорити поготів: вони всі свою владу конвертують у гроші і при цьому не звітують про свої рішення і не відповідають за свої дії, навіть коли державі нанесено збиток.

Ще одна каста осіб, що фінансуються з бюджету, це ті, котрі з'явились при президентові Порошенко: незрозуміло ким пролобійовані на посади державних підприємств, яким з якогось дива виплачуються шалені зарплати і премії, і при цьому самі підприємства знаходяться у збитку. Хтось може собі уявити, що найняв працівника провести ремонт, а працівник розвалив будинок, але при цьому вимагає, аби йому було виплачено кошти? Ні? А от в Україні такий підхід кимось запроваджено і лобіюється, і за цим підходом напрошується висновок, що цих людей призначили і платять їм кошти саме заради ЗНИЩЕННЯ того чи іншого державного підприємства, або заради того, аби ці люди направляли діяльність підприємства в інтересах певних осіб, але аж ніяк не в економічно вигідному для держави русі. Чи потрібні такі «господарники» державі? І що це за корпоративна реформа, яку підтримало посольство США для Нафтогазу, але якої не може бути апріорі в самій державі США, бо там таки вміють рахувати гроші і не дозволили б, наприклад, ввести у збиток НАСА, а при цьому ще й заплатити співробітникам більше, ніж заробляє президент країни.

Якщо ж брати таких держслужбовців, як представники поліції, прокуратури, податкової та інших перевіряючих органів, то всі вони нині працюють суто на власне збагачення та схеми і скорочення чисельності цих осіб, а також повна перевірка їхніх статків за останні тридцять років з вимогою звітування, а також реальне втілення закону на кшталт, як в Англії про цивільну конфіскацію, могло б і справді стати реформою.

Паралельно було б непогано перейти до економіки і тут запроваджувати хоча б той самий, вже виписаний «Новий курс», що був запропонований Тимошенко. Й таки прибрати клептократів, позбавивши їх можливості приватизовувати прибутки і націоналізовувати (перекладати на громадян) - збитки та кредити і борги. І це — теж можливо. І не займе багато часу. А, як показує приклад банкрутства корпорації «Богдан» - лише немає можливості доїти бюджет, зникає і монополія, яка, наприклад (якщо брати цю ж корпорацію) за часів Порошенка продавала державі міні-автобуси «Богдан» та ще й встановлювала монополію на їхній ремонт, а нині — банкрутіє, бо перекрили крантик купівлі державою цього мотлоху...

Наступною і, дійсно, реформою стала б поява нормальних виборчого та податкового кодексів. Перший повинен передбачати прозорість, можливість відкликання депутата, наявність мінімальної явки для голосування для відміни виборів (якщо вона нижче мінімального заявленого порогу), відповідальність партій за депутатів і складання депутатом мандату за голосування не в інтересах громади і держави. Можливо, ще й праймеріз ввести, аби партії у виборі кандидатів змушені були дійсно залежати від народу, а не від клептократів, а сам кодекс вже б не підлягав внесенню правок, аби уникнути «квот» та інших підводних схем, котрі сьогодні закладені в законі.

Щодо податкового кодексу, то про його появу говорять давно і зазначають, що його розробка не можлива без економічної стратегії країни. Однак, з часів януковича ні про яку економічну стратегію говорити не доводиться, а нинішня влада взагалі пішла на знищення малого та середнього бізнесу, роблячи все, аби в країні створювались монополії, котрі унеможливлюють діяльність середнього класу. Всі говорять про прозорість, однак система, що нині працює, дозволяє податковій займатись свавіллям, знищуючи бізнес штрафами та новими податками, тоді як головна мета повинна бути не обкласти бізнес і громадян максимальними податками, а створити стимул для розвитку малого і середнього бізнесу (наприклад, як в Грузії) та залучення до економіки інвестицій, які і стимулюватимуть її розвиток.

Однак про інвестиції (окрім грошей, котрі клептократи повиводили в офшори на свої фірми та компанії, а тоді повертають в країну у вигляді кредитів чи інвестицій) і говорити даремно, оскільки лишень хтось з якогось дива вкладе в Україні кошти в певний бізнес і розвине його, як з'явиться рейдер, котрий цей бізнес просто відіжме.

На жаль, в Україні діють дві діаметрально протилежні системи діяльності. Перша, коли влада говорить, що всі повинні працювати згідно законодавства, друга - кримінальна, котра діє під прикриттям влади, зовсім не оглядаючись ні на яке законодавство і будучи впевненою у безкарності. Чорні нотаріуси, рієлтори, колекторські компанії, що офіційно поза законом, - всі вони чудово себе почувають в Україні і не бояться ні прокуратури, ні поліції. А остання, як суспільство побачило на відео, де незаконні колектори, без рішення суду, прийшли забирати у людини житло, замість того, аби приборкати колекторів їм - допомагає.

Багато нині українці говорять і про реформу щодо міграційної політики, аби унеможливити потрапляння до влади та на високі посади людей з двома і більше паспортами інших країн, котрі реально при голосуваннях та прийнятті рішень мотивуються не інтересами держави, не вигодами для народу, а приймають рішення в інтересах третіх осіб, отримуючи при цьому для себе матеріальну вигоду. І у соціальних мережах дедалі частіше можна прочитати, щось на кшталт: потрібно перевіряти кожного кандидата у депутати і на посаду чиновника на наявність іншого громадянства. Більш того, якщо особа була хоч колись громадянином іншої країни - до влади їй зась, а якщо приховала наявність другого паспорту, то їй не відставка, а в'язниця і конфіскація.

Тим не менш, якщо опитати громадян, поцікавившись, що є однією з головних проблем в державі, то більшість відповість, що це - відсутність покарання чиновників та депутатів за злочини усіх рівнів та впевненість усіх їх у повній безкарності. А безкарність породжує вседозволеність. Юрист Ганна Маляр, коментуючи статтю путіна, написала, що у нього відбулась деструкція особистості через те, що він при владі понад двадцять років. Але треба наголосити, що, враховуючи, що в Україні відсутнє покарання за злочин чиновників та депутатів, котрі працюють на знищення країни вперто і для власного збагачення, в Україні у більшості депутатів і чиновників вже через пару місяців на посаді, чи у депутатстві, відбувається незворотня деструкція особистості, коли манія величі і безкарності, віра у всемогутність перетворює їх на монстрів, котрі навіть не приховують, що зневажають суспільство, а звідси і аморальні заяви про людей другого сорту, і про продаж собак за комуналку, і нехтування справжніми інтересами українців.

Загалом, усе вищесказане, воно навіть не про реформи, а про здоровий глузд, яким мотивується людина у повсякденному житті. Ніколи чоловік не буде ховати гроші від дружини (якщо лише не хоче з нею розлучитись), розводити багаття посеред оселі (якщо лишень не з помсти, бо сам там жити не збирається), або валити стіни. Не буде відбирати у дітей кишенькові гроші, що дали бабуся чи мама (якщо лишень не хоче їх позбавитись і викликати ненависть). Однак здоровим глуздом у діяльності осіб, котрі нині захопили владу в Україні - і не пахне. Тхне особистим збагаченням, бажанням реалізації свавілля та чітким проявом роботи на окупанта та третіх осіб: клептократів, аферистів, транснаціональні корпорації. І якщо дивитись на цих осіб з позиції того, що вони прийшли знищувати Україну, а самі збираються тоді ховатись в інших країнах з отриманими за розвал грошима, то з цієї точки зору дуже гарно видно їхній здоровий глузд, але чи потрібно таке українцям? Можливо, нам потрібен українській Мосад і поки підпільний? А з його появою у багатьох депутатів і чиновників з'явиться вибір: працювати на знищення країни чи на отримання двох метрів...

Оксана КОТОМКІНА, «Конфлікти і закони»

Фото prostir.ua