Відстрочені мрії Євромайдану. Порошенко, корупція і буксування політичного прогресу в Україні

Не дивно, що багато українців скептично ставляться до справжніх намірів Порошенка. Порошенко непопулярний майже в усіх регіонах країни: нещодавнє опитування засвідчило, що лише 17% українців підтримують його. Такі мізерні цифри свідчать про те, що діючий президент має зараз меншу підтримку, ніж янукович напередодні своєї втечі з країни. Попри те, що 88% українців вказують на поширеність корупції, лише 5% опитаних переконані, що влада сприяє зменшенню її масштабів. Дві третини українців вважають, що країна рухається в неправильному напрямі.

Рівень підтримки уряду перебуває на найнижчому рівні за останнє десятиріччя, і громадяни відчувають на собі наслідки непопулярних економічних, соціальних і податкових реформ. Економіка країни перебуває в стані депресії, а один із потенційних показників прогресу – покарання корумпованих олігархів і представників режиму януковича – так і не матеріалізувався. Видається, що Порошенку бракує політичної волі, щоб відкрити кримінальні справи проти своїх колишніх соратників, відповідальних за викачування грошей з бюджету через корупцію, політичні репресії та вбивства своїх опонентів.

Попри те, що з приходом Порошенка до влади пов’язували сподівання на початок ери політичної прозорості, він не намагається змінити динаміку відносин між представниками великого бізнесу та політики. Багато й досі сприймають політичну владу як спосіб збагачення, про що свідчить хоча б небажання Порошенка виконати свою передвиборчу обіцянку і продати власний бізнес після обрання на посаду президента. Натомість, Порошенко зберіг свої активи і став одним із небагатьох українських бізнесменів, кому вдалося збільшити свої статки протягом 2015 р., зайнявши 6-е місце у переліку найбагатших українців. Порошенко та його близький соратник Ігор Кононенко були задіяні у скандалі з приводу нерухомості, а Кононенка звинувачують у відмиванні коштів на суму до 300 тис. доларів через офшорні компанії протягом 2012-2015 рр.

Порошенко мав бізнесові відносини з трьома попередніми українськими президентами, починаючи з Леоніда Кучми у 1990-х рр. Борис Ложкін, голова президентської адміністрації, сприяв продажу частки Порошенка в медіа-корпорації «United Media Holding» Сергію Курченкові, близькому соратнику януковича. Зв’язки Порошенка з українськими політичними і бізнесовими елітами також не є секретом. У 2000 р. Порошенко став одним із засновників Партії регіонів, яка обрала своїм лідером майбутнього Прем’єр-міністра Миколу Азарова. Інтерпол наразі розшукує Азарова за звинуваченнями в корупції під час його прем’єрства у 2010-2014 рр. та Курченка як одного з ключових вигодонабувачів від корупційних угод з урядом Азарова.

Українське суспільство вже втратило віру в лідерські здатності Порошенка. Його минулі стосунки і нинішні бізнесові інтереси заважають йому відкривати справи проти нинішніх і колишніх союзників та, очевидно, не дозволять йому бути обраним на другий строк. Призначенці Порошенка в СБУ (Службі безпеки України) практично прирекли поточні розслідування вбивств і корупції в часи януковича і Євромайдану на невдачу. Таким чином президент практично гарантував своїм найближчим соратникам імунітет від кримінальних переслідувань.

В центрі Помаранчевої революції та Євромайдану лежала вимога справедливості та гідності з боку пересічних українців. Через два роки після втечі януковича до Росії українська судова система лишилась практично незмінною. Порошенко не бажає руйнувати корумповану олігархічну систему, яку він сам допомагав будувати два десятиліття тому, та відмовляється притягувати до кримінальної відповідальності колишніх союзників і нинішніх партнерів. Раніше цього року українські громадські організації, журналісти та адвокати, які представляють інтереси учасників Євромайдану та сімей загиблих активістів, опублікували ґрунтовний звіт «Рік безкарності». Нічого не змінилося і після оприлюднення цього звіту: жодного посадовця часів януковича так і не притягли до кримінальної відповідальності.

ЗНИЖЕНІ ОЧІКУВАННЯ

Не лише Сполучені Штати ставляться до Порошенка та його оточення скептично. Міжнародні організації та українське суспільство не вірять офіційним заявам про те, що українська влада розслідує 274 випадки порушення прав і вбивства протестуючих правоохоронними органами протягом Євромайдану. Порошенко робив подібні заяви й раніше: у серпні 2015 р. він оголосив про 2 702 українських чиновників, яких звинуватили у корупції. Обидва списки виявилися фіктивними.

Крім того, Amnesty International постійно намагається звернути увагу на глибоко вкорінену культуру безкарності поліцейських, що зловживають своїми повноваженнями, і нездатності держави притягати до відповідальності правоохоронців-порушників. Однак головна причина цього лежить у структурній неспроможності розслідувати злочини на найвищому рівні, зокрема зловживання владою і репресії під час Євромайдану, а також у відсутності політичної волі забезпечити це на рівні президента. Українські правлячі еліти продовжують захищати одне одного, використовуючи органи влади, які вони контролюють, та водночас зберігають тісні корупційні зв’язки бізнесу з політикою.

Міжнародна консультативна група Ради Європи та Комісар ООН з прав людини підтримують Amnesty International у критиці української влади щодо відсутності прогресу в розслідуванні злочинів під час революції. Вони також звинувачували Київ у затягуванні розслідувань та некомпетентності прокуратури й правоохоронних органів, задіяних у цьому процесі. Amnesty International зауважила, що відповідальні за порушення прав людини «продовжують лишатися непокараними за власні дії». Верховний комісар ООН з прав людини назвав підхід української влади до верховенства права «вакуумом відповідальності». Рада Європи, у свою чергу, засудила «поширене відчуття безкарності» правоохоронців і «небажання чи нездатність» української влади притягти до відповідальності винних у вбивствах під час Євромайдану та під час конфлікту між проукраїнськими та проросійськими силами в Одесі у травні 2014 р.

Поки Порошенко продовжуватиме контролювати ключові державні інституції, відповідальні за боротьбу з корупцією на найвищому рівні – Генеральну прокуратуру (ГПУ), СБУ та Раду національної безпеки та оборони – вони лишатимуться нереформованими і захищатимуть не верховенство права, а представників правлячих еліт. Порошенко став олігархом у системі, в якій президент гарантував своїм друзям і партнерам захист від ГПУ та СБУ, тому очікувати, що ці інституції почнуть захищати людей від корупції, не доводиться.

Протягом останніх 25 років ГПУ не притягла до кримінальної відповідальності жодного представника владних еліт. Цей показник не зміниться під час правління Порошенка.

ПОБАЧИТИ, АБИ ПОВІРИТИ

На папері виглядає, що Україна досягає прогресу в закріпленні верховенства права та викоріненні корупції. Ці успіхи, однак, є результатом тиску міжнародних організацій і українського громадянського суспільства, а не політичної волі президента. Певні реформаторські процеси відбуваються в судовій системі, а нова поліція поступово заміняє міліцію, що є пережитком радянських часів. Було також утворено Національне антикорупційне бюро та призначено Антикорупційного прокурора. Зрештою, парламент схвалив закон про агентство з повернення активів, украдених високопосадовцями.

Незважаючи на ці ознаки прогресу, існують політичні, інституційні та імплементаційні перешкоди, які стоятимуть на заваді радикальних політичних реформ, необхідних для задоволення потужного суспільного запиту. Українські лідери досі намагаються управляти правоохоронними органами в ручному режимі, а чиновники віддають перевагу тісним і непрозорим зв’язкам між політикою і бізнесом.

Хоча термін «вибіркове переслідування» вперше використали в Україні для позначення ув’язнення Юлії Тимошенко в часи віктора януковича, він зберігає сенс і в Україні Порошенка. Рішення ГПУ й надалі приймають на основі політичних інтересів, а не верховенства права. Трьох українських політиків із прозахідних політичних партій – Геннадія Корбана, Ігоря Мосійчука та Юрія Сиротюка – публічно й агресивно арештували внаслідок того, що вони втратили прихильність президента. У той же час корупційні звинувачення проти проросійських політиків, зокрема колишнього Міністра енергетики Юрія Бойка, колишніх депутатів Сергія Клюєва та Юрія Іванющенка і олігарха Ріната Ахметова було припинено внаслідок угоди про надання їм імунітету, яку з ними у 2014 р. уклав президент. ГПУ очолювали два призначені Порошенком прокурори – Віталій Ярема і Віктор Шокін. Обоє зазнали нищівної критики з боку активістів Євромайдану та українського офісу Transparency International за відсутність будь-яких досягнень у притягненні до кримінальної відповідальності високопоставлених чиновників.

Колишній посол США в Україні Джон Гербст назвав перебування Шокіна на посаді Генерального прокурора «абсолютною ганьбою». Нинішній американський посол Джеффрі Паєтт, натомість, звинуватив ГПУ в гальмуванні реформ, протекції корумпованих прокурорів і блокуванні кримінальних розслідувань. США, за словами Паєтта, «потребує чесних партнерів, які сповідують верховенство права». Він закликав ГПУ відмовитись від радянського спадку політичного контролю, який дозволяє можновладцям «уникати покарання за зловживання владою та порушення прав людини».

Не лише ГПУ, а й інші органи влади зробили вкрай мало, аби допомогти тим, хто постраждав під час Євромайдану. ГПУ надав слабкі докази у справі януковича для Інтерполу. Те саме стосується його соратників і олігархів, що його підтримували. Мало того, декого з тих, кого підозрювали у причетності до злочинів у період януковича, уже виключили зі списку розшукуваних осіб.

Реформи на папері та створення нових інституцій не задовольнять потужний запит українців на встановлення справедливості і гідне ставлення до себе після вбивств на Євромайдані та війни з проросійськими сепаратистами. Українським громадянам буде легше нести тягар болючих економічних, соціальних і податкових реформ, якщо вони побачать відновлення справедливості і поступ справжніх реформ під час правління Порошенка. За відсутності політичної волі президента до знищення глибоко вкоріненої корупції українці починають брати справу у власні руки, відновлюючи протести на зразок Євромайдану, цього разу неподалік маєтку Порошенка. Протестуючі створюють нові політичні сили, які намагаються конкурувати з президентською партією на виборах. Зі зростанням розчарування та посиленням радикалізації українська соціолог Ірина Бекешкіна попереджає, що Україна потребує «радикальних трансформацій». Якщо цих реформ не відбудеться, Порошенка можуть скинути з посади мешканці країни, сповненої зброї та з більшою толерантністю до насильства.

Тарас Кузьо (Foreign Affairs, New York)