Українська національна ідея сьогодні. Що це?

9 квітня2009р. в Молодіжному залі будинкуЦентральної Ради (Київського будинку вчителя) відбулися чергові збори Української Патріотичної Асамблеї, громадського об’єднання, ініційованого Українською всесвітньою координаційною радою. Цього разу в центрі уваги була тема, яка всі роки Незалежності перебуває в центрі уваги громадськості: «Українська національна ідея сьогодні. Що це?». З доповіддю виступив Герой України, народний депутат України I-V скликань, уславлений державний і громадський діяч Левко Лук’яненко. Зупинившись на деяких історичних аспектах цього поняття, доповідач основну увагу зосередивнапроблемах сучасного державотворення і тих функціях, які, на думку доповідача, діюча влада не виконує.

Доповідь багаторічного борця за волю України Левка Лук’яненка викликала у присутніх великий інтерес. Вони поставили доповідачеві численні запитання, а потім взяли активну участь в обговоренні. Свою думку щодо порушених питань висловили академік Л. Пиріг, професор В. Василенко, професор В. Сергійчук, професор В. Черняк, генерали О. Скіпальський, О. Галака, завідувач відділу гуманітарної політики Національного інституту стратегічних досліджень С. Здіорук, народні депутати України попередніх скликань М. Швайка, Є. Гірник, С. Волковецький, М. Поровський, О. Кобець, М. Ратушний, директор «Унікредитбанку» Я. Солтис, відомий вчений-економіст А. Новак, аспірантка Н. Кочура, громадські діячі Ю.Даниленко, В.Олійник, О. Лалак, А. Іллєнко, Н. Осьмак та інші.

Збори вів Голова УВКРДмитро Павличко. Назагал схвалена зборами Заява Левка Лук’яненка додається до інформаційного повідомлення.

Прес-служба Української Патріотичної Асамблеї

Заява

Про деякі засади українського державотворення

 І

Суспільство складається з двох частин: одна зайнята у сфері матеріального виробництва, друга – у сфері інтелектуального виробництва. Вони взаємопов’язані і держава задля спільного блага має дбати про їх належний розвиток, пам’ятаючи слова Івана Франка про те, що "ідеал у сфері суспільного і політичного життя" має більше значення, як "ідеал життя індивідуального", тобто у сфері матеріальної продукції. Сучасна українська влада працює не для своєї нації, а винна в цьому насамперед законодавча гілка влади, яка не створила законів, які мали б нормувати життя суспільства на базі чіткої національної ідеології, підпорядкувавши приватний і державнийкапітал служінню добробуту і духові українського народу.

Знаємо загальновідому мудрість: "Суспільство, яке не хоче годувати свою армію, годуватиме чужу!"

Держава повинна сприяти матеріальному виробництву. Зменшення податків активізує його. Розширюється податкова база і сума зібраних державою податків збільшується. Наша влада діє по-іншому: подвоєнням орендної плати за землю для підприємців ставить їх на грань загибелі. Вона масовим хабарництвом множить тіньові операції підприємств і зменшує прибуткову частину державного бюджету. Корумпована влада не має коштів для фінансування армії та найнеобхідніших державних потреб. Через у край мізерне фінансування науки десятки тисяч учених покинули Україну і створюють інтелектуальні цінності в інших державах. З вини влади в Україні швидко понижується інтелектуальний рівень нації загалом.

Справедливість означає, що держава за злочин карає. Влада зобов’язана кожен факт злочину дослідити й виголосити офіційну юридичну оцінку. Не було дня, коли в незалежній Україні не діяв Кримінальний кодекс. Одначе мафіозні клани зрослися з правоохоронними органами і безборонно розтягнули державне майно, створене працею громадян України. Україну перетворили в дірявий мішок – скільки трудящі не кладуть в нього, з нього все розпливається у різні приватні кишені, в т.ч. й за кордон. Хабарництво і крадіжки з використанням службового становища стали національним лихом, що змусило мільйони українців покинути Батьківщину. Це лихо не стихійне. Воно – плід антинародної діяльності кланової мафіозно-злодійської української провідної верстви.

Відсутність у державному бюджеті коштів для фінансування армії, дипломатії та військової організації суспільства, зумовлене непатріотичністю провідної верстви України, її егоїзмом, злодійством і масовим хабарництвом. Підрив державотворення через повне ігнорування Кримінального кодексу лягає тяжкою виною влади перед народом і майбутньою долею Батьківщини.

ІІ

Держава можлива за наявністю народу. Народ є тоді, коли він об’єднаний спільними етнічними ознаками: мовою, звичаями, ритуалами, легендами й міфами, побутовими уподобаннями, віруваннями й духовними ідеалами.

Антиукраїнська діяльність російської імперії (в добу Романових і в комуністичну добу) і 17 років промосковських та космополітичних засобів масової інформації в незалежній Україні в значній мірі знищили українські етнічні ознаки, послабили Україно-центричне притягнення.

ЗМІ – головний інструмент державотворення. Міцність держави, тобто ефективність діяльності всіх її органів, прямо залежить від рівня національної свідомості громадян, отже піднесення цього рівня є прямим державотворчим завданням.

До проголошення незалежності України українці були об’єктом ідеологічної обробки, зомбування збоку московських імперських ЗМІ.

Після проголошення незалежності українська держава не створила свій національний інформаційний простір. На нашій землі він потрапив до рук різних чужорідних елементів та безідейних баришників. Упродовж 17 років телевізія, радіо, газети, реклама (яка майже всуціль є російськомовною) систематично й планово відривають молоде покоління від культури, мови, звичаїв, традицій та всіх наших духовних цінностей, аморальними фільмами навчають душогубству, наркоманії, розпустництву і прищеплюють любов до красивого життя шахрайством, злочином, нерівним шлюбом та іншими аморальними способами. Відбувається плановий духовний розрив між молодшимта старшими поколіннями. Яку Україну будуватиме покоління, що виховане теперішньою телевізією? Либонь, ніколи президент, прем’єр та голова Верховної Ради України не підійшли до жодного газетного кіоску в Україні, щоб переконатися у майже повній відсутності україномовної періодики? Навальна русифікація українців друкованими ЗМІ їх не турбує. При цьому кажуть, що дбають про Україну. Про яку Україну: ту, на якій можна реалізувати свої владні амбіції та примножити матеріяльні статки чи ту Україну, яка цю землю тисячі років поливала своїм потом і кров’ю?!

Ми, група патріотичної інтелігенції, заявляємо: неможливийнормальний процес українського державотворення під парасолькою антиукраїнських ЗМІ. Того вимагаємо від влади створення в Україні національного інформаційного простору для консолідації української нації.

Стаття 11 Конституції України встановлює: "Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури..."Те, щоє перед суспільством обов’язком держави, зобов’язана виконувати влада. Консолідувати українську націю не можна на російськомовній базі. Її можна консолідувати тільки на основіукраїнської мови!

Байдуже ставлення влади до подолання антиукраїнської ідеологічної спадщини недавнього колоніального минулого та відсутність державної праці з поширення української національної ідеї межує зі злочином, бо не дозволяє в сучасному неспокійному світі зробити громадян України ідейно готовими зі зброєю в руках захищати незалежність України від можливого агресора.

Політична система і структури влади перебувають у перехідному стані від минулого колоніяльного до майбутньої повноцінної незалежної української держави. Владна еліта ще не визначилася з основних питань: не дерусифікувала колоніяльний територіяльний устрій, не визначилася щодо форми правління, щодо виборчої системи, щодо зовнішньополітичних пріоритетів.

Не завершені "дрібні" фактори державотворення: не усунуті чужі війська з української території (чого вимагає ст.17 Конституції), не оформлені відповідно до нормміжнародного права сухопутний і морський кордони з агресивнимпівнічно-східним сусідом.

Багато що із переліченого вище не є терміновимі реформування його можна розглядати як звичайний еволюційний процес удосконалення держави й суспільства. Відновлення ж законності й припинення хабарництва й масового розкрадання владою і мафією народного добра є питанням здійснення чи провалу будівництва тої справедливої й заможної української України, за яку боролися кільканадцять поколінь синів і доньок української нації і якої чекає весь чесний український народ.

 Левко Лук’яненко

 м. Київ

9 квітня 2009 року.