​Порівняйте: давні римляни та українські помийні аристократи-інцинати

Заглиблюючись в історію, починаєш усвідомлювати, що твердження про те, що 21 сторіччя є найрозвинутішим, зовсім не відповідає дійсності, оскільки, порівнюючи факти існування держав до нашої ери і сьогодення, розумієш, що до нашої ери існувала просунутіша і розумніша демократія та функціонував здоровий глузд, тоді як в 21 сторіччі процвітає тупість, бездарність, та казнокрадство. А в Україні все це мчить у гіпергалопуючому темпі, перетворюючись на абсурдний театр, де влада імітує діяльність державності, боротьби з корупцією і, головне, - демократію.

Звісно, історія теж має нюанси в особі таких індивідів, як Калігула, Нерон, Балліол, декількох Людовиків, яким було чхати на свої країни. Однак загалом світ виживав саме тому, що керувався здоровим глуздом, а суспільство, яке бажало вижити, захищаючись - знищувало вщент ворога і аби убезпечити країну від розвалу, керувалось лише тим законодавством, що йшло на користь країні, а розкрадачі казни (бюджету) - закінчували відрубленими головами.

Навіть в епоху римлян (ще до нашої ери) задля збереження і укріплення держави, достатньо жорстко розправлялись з корупціонерами (загалом - крадіями). Ще в далекому від сьогодні 149 році до н.е. керувались законом «lex Calpurnia de repetundis», який застосовували для розправи над тими, хто використовував владу задля власного збагачення. Звісно, як показує та ж історія, люди завжди однакові. І в ті часи теж відбувався і підкуп суддів, і непокараність осіб, які були частиною впливових родин або мали політичних покровителів. Проте, на відміну від сьогоднішньої України, до нашої ери ті, хто «відмазався», вже не міг брати участь у політичному житті країни і відходив від суспільно-політичного життя, бо для таких, як нині б сказали «відсталих» римлян, репутація чесної людини була еталоном еліти.

Хоча в сьогоднішній Україні репутація теж має значення: чим паскуднішою вона є, чим ганебніше прославилась людина, чим більше засвітилась на схемах і хабарах, тим вона вигідніша для системи, що наразі знищує Україну зсередини, і тим вищу отримує посаду.

Інша річ «відсталі» римляни. От не подобалось їм, коли тих, кого обрали до законодавчого органу, або до структур, які б сьогодні назвали чиновничими, - крали. Імператор Тиберій, який правив у 14–37 роках, взагалі чомусь не церемонився з елітою (а вона тоді все ж, була за родами і статусом), яка вирішувала покращити своє життя за рахунок громади. Його політика у ставленні до тих, хто ставав посадовцем чи обирався, призвела до того, що викритих у хабарництві не лише штрафували чи виганяли, але й страчували, не забуваючи про конфіскацію вкраденого. Тиберій настільки хотів величі Римської імперії, що публічно демонстрував, що ніхто не уникне відповідальності.

А Цицерон, якого у нас інколи та й цитують, прославився у 70-х роках до н.е тим, що розпочав справу проти колишнього губернатора Сицилії Гая Верреса, людини з дуже великими зв'язками, грошима та владою. Тим не менш, завдячуючи Цицерону, Верреса звинуватили у систематичному здирництві, зловживанні владою та розкраданні державного майна. У своїй промові Цицерон не лише довів провину Верреса, але й публічно засудив корупцію, називаючи її «найбільшим ворогом держави». З тих пір цей процес став символом боротьби з корупцією та встановлення справедливості.

Прикладом ще одного суворого підходу у боротьбі з корупцією є епоха правління імператора Діоклетіана. У період фінансової кризи та економічної нестабільності він запровадив жорсткі механізми, спрямовані на боротьбу з розкраданнями та зловживаннями в адміністративному апараті. Діоклетіан не дивився на статус і наказував страчувати і позбавляти майна навіть сенаторів, які зловживали своїм становищем, демонструючи, що закон є вищим за соціальний статус. Сам імператор вів аскетичний образ життя, а потім, незважаючи на пожиттєвий статус і популярність серед громадян, - зрікся імператорства і зайнявся садівництвом. І, як би сказав сьогодні Зеленський, якого ненавидять і який обіцяв, що йде тільки на один термін президенства: «лох ваш Діоклетіан».

Ким уявляє себе Зеленський: Наполеоном, Черчілем, чи богом? - невідомо, але при ньому корупційний каркас влади не лише гниє з голови, незважаючи на наявність великої кількості антикорупційних органів та антикорупційного законодавства, а вже тхне мертвечиною, демонструючи повну безкарність помийної аристократії. Громадяни вимагають справедливості, покарання чиновників, можновладців та депутатів, котрі, не сромлячись, демонструють наслідки монетизації своїх посад, а президент розказує, що не крадуть тільки кошти партнерів, а от українські кейси — можна.

Щоправда, виникає питання: а як би його повернути свідомість давніх римлян українцям? Бо, як нині вже є зрозумілим, гнила верхівка, що ляльководиться декількома клептократами, аж ніяк не зацікавлена в збереженні країни і реального покарання казнокрадів. І Україна їм не цікава з точки зору держави, бо якби вони справді хотіли бути елітою, їхня б поведінка була інакшою і україноцентричною.

Тож Україні потрібна система, в якій кожен чиновник усвідомлював би невідворотність покарання за свої дії. Але важливо не лише створити механізми контролю, але й запровадити жорсткий механізм покарання осіб, котрі вирішили, що вони - еліта лише тому, що крадуть гроші платників податків. Як показує історія давнього Риму, держава, яка зуміла подолати внутрішні загрози, стає стійкішою перед зовнішніми викликами. Лишилось одне: знайти Цицерона чи Діоклетіана, бо наразі в країні володарюють навіть не калігули, а інцинати.

Ліна ТИХА, Конфлікти і закони

Фотоколаж Конфлікти і закони