Політика

В конце прошлого года я отметился на «Хвыле» статьей «Как завершится президентство Петра Порошенко», где констатировал, что не вижу, каким образом власть (и ее олицетворение Президент) переплывет год в нынешней конфигурации. Причем, роль айсберга призвана сыграть новая администрация Белого Дома.

Когда после январских праздников всплыло распоряжение от 11 января 2017 № 8-р «Об утверждении плана мероприятий, направленных на реализацию некоторых основ государственной внутренней политики в отношении отдельных районов Донецкой и Луганской областей, где органы государственной власти временно не осуществляют свои полномочия», сначала страна подумала, что в Кабинете Министров еще не проспались после 11 дневного запоя, ведь каждому, кто ознакомился с этим шедевральным произведением, было понятно: это - план сдачи Украины.

Одна близька людина помітила, що я не відзвітувався у ФБ за підсумками форуму в Ряшеві. І це правда. Не хотів писати поганого. Мій висновок такий - ми переживаємо першу, справді глибоку кризу у відносинах з Польщею.

І сказати, що вся справа лише в проблемах «історичної пам’яті» - це хворіти на традиційну українську болячку короткозорості.

А ось голова парламентського комітету у закордонних справах Hanna Hopko та інші політики та депутати, які бойкотуватимуть захід у посла Німеччини, вони розуміють, що бойкотують офіційний захід Федеративної Республіки Німеччини?

Вони розуміють, що тим самим виступають проти держави, яка послідовно дотримується санкцій проти нашого військового супротивника - російської федерації? Вони пам’ятають, що саме ФРН є локомотивом санкцій, саме завдяки позиції цієї країни та її лідера ЄС продовжує дію санкцій?

Прошу журналістів із розумінням віднестися до того, що я не можу коментувати зустріч Юлії Тимошенко з Президентом Трампом з очевидної причини - мене там не було. Тож змушена відмовляти на ваші прохання.

Єдиний коментар даю тут, сподіваюсь, він зможе скоротити кількість запитань.