Міністерство «правди» з правами пропаганди

Минулого тижня влада ініціювала створення в структурі Кабміну Міністерства у справах інформаційної політики і вже 2 грудня Верховна Рада призначила народного депутата Юрія Стеця міністром інформації.

Згідно проекту положення, яке було презентоване на закритому обговоренні, Міністерство інформаційної політики (МІП України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України із головними обов’язками по формуванню стратегії інформаційної політики держави та забезпечення її дотримання у сферах просвітницької діяльності, створення інформаційної продукції, сприяння розвитку засобів масової комунікації, формування і використання національних інформаційних ресурсів, створення умов для розвитку інформаційного суспільства, а також у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю засобів масової комунікації та поширенням суспільно важливої інформації, незалежно від їх форми власності, в тому числі в питаннях, що стосуються національної безпеки.

Міністерство інформаційної політики планує створити три департаменти, які займатимуться стратегією інформаційної політики держави, загрозами інформаційних війн та розробкою інформаційної безпеки країни.

«За час існування держави України не було створено стратегії інформаційної політики. Тому один із департаментів і один із заступників міністра буде займатися створенням стратегії інформаційної політики і її впровадження в нашій країні» - повідомив Юрій Стець під час круглого столу у Ukraine Crisis Media Center.

«Другий департамент, який ми плануємо створювати, стосується загроз геополітичних та інформаційних війн. В першу чергу - тої , яка зараз відбувається з боку Росії із середини країни, і зовні. Серед країн лобістів – позиція Російської федерації», - сказав міністр.

Також Стець розповів, що третій департамент міністерства «буде займатися внутрішньою комунікацією між органами влади із дотриманням єдиної позиції впровадження цієї інформаційної стратегії».

Окрім того, в положеннях про Міністерство інформації передбачається, що відомство розробляє та затверджує державні стандарти телевізійного виробництва, стандарти соціальної реклами, забезпечує дотримання в Україні свободи слова, думки. Також Міністерство розробляє, впроваджує та здійснює координації заходів по запобіганню нанесення громадянам шкоди через неповноту, невчасність та невірогідність інформації. Один із пунктів положення передбачає, що відомство здійснює державну реєстрацію друкованих ЗМІ та інформаційних агентств, здійснює нормативно-правове регулювання у сферах поширення інформації.

Згідно з проектом положення, міністерство «здійснює нормативно-правове регулювання у сферах поширення інформації, просвітницької діяльності, державного інформаційного патронажу в системі освіти та державних органах влади, ЗМІ». Також до функцій відомства відносять розробку стандартів з професій в сфері медіа та інформації, перевірку осіб, які претендують на зайняття посад, пов'язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування.

Крім того, Мінінформполітики буде здійснювати нормативно-правове та навчально-методичне забезпечення функціонування ЗМІ, формуватиме доповідні прем’єру та президенту щодо інформаційних проектів;

Міністерство «призначає в установленому порядку на посади директорів, заступників директорів, головних редакторів державних ЗМІ».

Відзначимо, що в історії незалежної України вже був приклад створення міністерства інформації. У 1996 р. уряд Павла Лазаренка передав Державний комітет телебачення і радіомовлення і Державне інформаційне агентство у підпорядкування новоствореного міністерства, яке було ліквідоване в 1999 р. прем´єр-міністром Віктором Ющенком. Єдиним керівником за весь час існування міністерства інформації був Зиновій Кулик.

Як показує світова практика, у Великій Британії під час двох світових воєн існувало Міністерство інформації, протягом Першої світової війни (з 10 лютого 1918 року по 10 січня 1919 року) і впродовж та деякий час після закінчення Другої світової війни (з 4 вересня 1939 року по 31 березня 1946 року), яке займалося боротьбою з дезінформацією, чутками та ворожою пропагандою. Великим прихильником Міністерства інформації був на той час Вінстон Черчилль, який на посаді прем'єра призначив на чолі цього міністерства свого однопартійця - Брендана Брекена.

Мінінформації на початку було розділено на чотири групи. Перша - зі зв'язків із пресою - займалася двома питаннями: новинами й цензурою. Друга - з питань публічності й гласності - відповідала за пропаганду британської політики за кордоном та всередині країни. Третя - з питань публічної продукції - відповідала за розробку та виробництво інформаційного та пропагандистського матеріалу. Всі вони перебували під контролем групи, яку образно звали «Координація й інтелект», що відповідала за стратегію й управління всіма інформаційно-пропагандистськими процесами.

Британські ЗМІ негативно відреагували на створення Міністерства інформації. Розпочалась ціла кампанія, спрямована проти цензури, оскільки функції нового міністерства, інформаційних служб та інших урядових структур, які виконували аналогічні функції, ускладнили доступ до офіційних новин. Мінінформації стало об'єктом карикатур, а його штат 25 жовтня 1939 року було скорочено на третину. Дослідження громадської думки були оцінені як «тактика гестапо», покликана стежити за настроями британського суспільства.

20 липня 1941 року новим урядовим пропагандистом став Брендан Брекен, тоді міністерство інформації змінило стратегію цензури на координацію дій, розпочались громадській лекції, інформація набула синтезу і потрапляла на пряму до конкретних - урядових, громадських та мас-медійних структур. Замість нав'язування свого бачення ситуації іншим установам, Мінінформації перейшло до тактики лише координації дій між ними.

Головні інформаційно-пропагандистські масові кампанії, які були проведені під час війни міністерством: «Домашній фронт» (The Home Front), «Порятунок виробництва», «Єдність союзників», «Сили, що борються» (The Fighting Forces) та «Особистості». Окрім цих кампаній, над якими працювали журналісти, кінематографісти, художники і навіть психологи, Мінінформації постійно тримало зв'язок із іншими державними й місцевими структурами, і в разі виникнення потреб, оперативно відгукувалося на це пропагандистськими акціями. Для підтримки морального духу суспільства впродовж війни влаштовувалися фото- й художні виставки, знімали кінофільми, ставили вистави.

На сьогодні подібні міністерства інформації існують в Пакистані, Непалі, Бангладеші, Кенії, Нігерії та Зімбабве. Відтепер до країн третього світу долучилась і Україна.

В умовах неоголошеної війни створення Міністерства інформаційної політики стало занадто дорогим задоволенням. Особливо, коли врахувати, що в середньому річний бюджет на утримання міністерства складає від 8-17 млн грн. Можливо, ці видатки краще було перерозподілити Міністерству оборони України, або державним органам -  РНБО, СБУ, Держкомтелерадіо, Нацраді з питань радіомовлення та телебачення, які напряму мають займатися блокуванням російської пропаганди.

До того ж викликає серйозне занепокоєння проект положення про Мінінфополітики (МІП), яке було розроблене ще в 2009 році та містить створення репресивних юридичних колізій та зловживань. Під можливу цензуру підпадають не тільки державні ЗМІ, інтернет-видання, а ще й соціальні мережі. Нагадаємо, 15-та стаття Конституції України та Закону «Про інформацію» ст.24 забороняє цензуру у будь-яких її проявах.

Якщо дане положення втупить в силу, то «Мінправди» сміливо перебере на себе законотворчі функції Верховної Ради і зможе видавати свої підзаконні нормативно-правові акти та накази.

Найсуперечливіші протизаконні функцій Міністерства інформаційної політики:

- «нормативно-правове регулювання у сферах поширення інформації» (п.п.6 п.4);

- «нормативно-правове регулювання у сферах... засобів масової комунікації» (п.п.6 п.4);

- «нормативно-правове регулювання у сферах... формування і використання національних інформаційних ресурсів» (п.п.6 п.4);

- «нормативно-правове регулювання... у сфері державного нагляду (контролю) за діяльністю засобів масової комунікації» (п.п.6 п.4);

- «регулює відносини між учасниками інформаційної галузі» (п.п.8 п.4);

- «здійснює нормативно-правове регулювання стандартів в сфері інформації, телевізійного виробництва та рекламних стандартів, в тому числі на зовнішніх носіях» (п.п.18 п.4);

- «здійснює нормативно-правове... забезпечення функціонування засобів масової комунікації» (п.п.28 п.4);

- «затверджує порядки проведення... регіональних інформаційних проектів» (п.п.30 п.4).

Дані норми створюють умови створення середовища підконтрольних ЗМІ, а для решти «хто не згідний» може йти в суд або закривати газету, сайт, сторінку в фейсбук.

Проти створення так званого «міністерства правди» вже виступили українські журналісти, також виявились незадоволеними опозиційні та народні депутати, які входять в коаліцію «Європейська Україна».

Міжнародні організації «Human Rights Watch», «Репортери без кордонів» та ОБСЄ в один голос засуджують створення Мінінформполітики. Міжнародна організація із захисту прав людини Human Rights Watch радить українській владі при створенні Міністерства інформаційної політики керуватися чесністю, а не пропагандою у відповідь на пропаганду Росії.

В Організації з безпеки та співробітництва у Європи вважають, що створення в Україні Міністерства інформаційної політики несе загрозу для свободи діяльності засобів масової інформації. Про це на своїй сторінці у Twitter написала представник ОБСЄ з питань свободи слова Дуня Міятович. «Ініціатива створити Міністерство з інформації є явною загрозою свободі медіа, це не є способом, щоб протистояти пропаганді», - написала вона.

Міжнародна правозахисна організація «Репортери без кордонів» заявили, що залучення журналістів у керовану урядом інформаційну війну лише підриватиме суспільну довіру до національних медіа. «У демократичній спільноті діяльність медіа не повинна регулюватися урядом. Створення Міністерства інформації є найгіршою відповіддю серед усіх можливих варіантів, які стосуються необхідності реагування на серйозні виклики, з якими уряд стикається віч-на-віч», - говориться у повідомленні.

Крім того, стало відомо, що в проекті МІП закладені норми, які передбачають надання «Мінправди» повноважень з реалізації державної політики в сфері освіти. Ці повноваження суперечать нормам Закону України «Про освіту» ( ст.46) та Закону України «Про вищу освіту» (ст.10 і 32), зокрема, обмежують гарантовану законом академічну автономію вищих навчальних закладів.

В положенні про МІП зазначено, що Міністерство інформаційної політики України буде здійснювати нормативно-правове регулювання в сфері державного інформаційного патронажу в системі освіти (пункт 4.6). Зокрема, буде організовувати розробку та впровадження навчальних курсів з інформаційної політики із розробкою навчально-методичного забезпечення для навчальних закладів усіх ступенів (пункт 4.20). Також МПІ братиме участь в підготовці навчальних планів і програм навчання фахівців в сфері інформаційної політики, їх професійній підготовці, перепідготовці та підвищення кваліфікації (пункт 4.21). Відтепер інформаційна пропаганда буде запроваджуватись на всі ВНЗ, і згодом до цензури ЗМІ долучаться представники освіти.

Українське суспільство, що найменше тричі, піддавалось на цензурні експерименти, мова йде про внесення змін до Закону України «Про захист суспільної моралі» та Закони про наклеп Журавського в 2012 і Колесніченка-Олійника, ухвалений руками - 16 січня 2014 року. Останній так званий «диктаторський закон» призвів до масових протесів та перших жертв «Небесної сотні».

Запроваджуючи нові реформи, владі варто подумати: «Чи потрібна нова структура в бюрократичній системі? Чи потрібне таке Міністерство громадянам, і чи не буде цей виконавчий орган утискати права ЗМІ?» Подібне Міністерство може зіграти ведмежу послугу її творцям. Без конкретного плану роботи, «Мінправди» виступає в ролі цензора, а не контр-пропагандистів в інформаційній війні з Росією.

Ольга ВИТАК, незалежний оглядач, спеціально для Правового тижня