​Чиї інтереси захищає Порошенко, або Лишитись при владі - хоч опудалом, хоч тушкою

Дедалі частіше українська громада спостерігає, як влада, на чолі з Порошенко, покроково звужує права та свободи громадян. Про такі досягнення української влади, котрі вона маскує під гаслом «захисту національних інтересів», вже пишуть й іноземні ЗМІ. Проте влада не лише не збирається зупинятись, вона нахабно беручи технології сусідньої диктаторської росії, запроваджує подібне в Україні. І відслідкувати, коли українська влада вкотре зазіхає на права українців - дедалі складніше, адже таких порушень з кожним днем більшає.

Та все ж найгірше дратує українську спільноту те, що Порошенко не лише робить спробу бути схожим на путіна, а те, як в українських реаліях українське законодавство гармонізується з російським, а український президент, наголошуючи на нелюбові до ворога, дуже часто втрапляє в халепи, коли суспільство усвідомлює, що в багатьох питаннях, незалежно від війни, Порошенко співпрацює з ворогом і має свої домовленості.

Відень

Поки українці стояли на Майдані, а янукович збирав валізи та вивозив КАМАЗами готівку, олігархічна верхівка почала терміново думати над тим, як же ж утримати владу, котра вже вислизала з їхніх рук. Тим паче, що українці виступили за європейські цінності, за права людини, за боротьбу з корупцією, що зовсім не входило в плани верхівки олігархічних родин, що давно поділили між собою державу, як свою вотчину.

Як відомо на сьогодні, Порошенко і Кличко перед виборами президента України зустрічалися з Фірташем. На зустрічі був Львочкін – сірий кардинал януковича. Про які домовленості там йшлося – ніхто не знає. Проте, коли Кличко допитували в австрійському суді, то у закритому режимі, оскільки його покази могли нашкодити національнім інтересам України. А за деякий час після вищезгаданої зустрічі Кличко віддає Порошенкові на відкуп партію «Удар», а Прошенко, в порушення Конституції України, створює блок Петра Порошенка, тоді як президент не має права асоціювати себе з жодною політичною партією. А згодом Фірташ офіційно зробив заяву, що він отримав те, що хотів: Порошенка – президентом, Кличка – мером Києва.

Тож виникає логічне запитання: які були домовленості між начебто демократичними кандидатами Порошенко і Кличко з представником агресора Фірташем і який пакт зафіксував Львочкін?

Звідси й інші питання: так чи самостійний Порошенко, засновник партії регіонів? Чи захищає Порошенко, як президент, інтереси України? Чого має право вимагати від нього Фірташ - людина путіна?

І Порошенко не повідомляв суспільству про домовленості з Фірташем. І аби не бажання останнього видати себе за особу, котру переслідують з політичних мотивів (коли його адвокати були змушеними викласти усі таємниці української політики), українці про ці домовленості і не дізнались би. Проте ніхто з Порошенка про них не спитав. А він навіть не думав щось пояснювати суспільству.

Шатун, як перший крок викриття влади

Але суспільство продовжувало обурюватись тим, що Порошенко призначає на значущі посади колишніх регіоналів (а точніше сказати, своїх партнерів по партії регіонів, засновником якої Порошенко і є), а у медіа-просторі виникають скандали: то регіонала на митницю прилаштовують, то в губернатори сватають, то головою районної адміністрації призначають. Але розуміючи, що народ обурюватиметься тим, що регіоналів повертають до влади, люди президента розробили стратегію, за котрою ті, хто критикує президента, повинні вважатись агентами кремля. Заради цього навіть розповсюдили начебто розроблений у москві план «Шатун». Проте ті, хто знайомився з цим документом, дуже швидко розуміли, як влада сама себе переграла, адже у плані, який начебто дістали зі зламаної пошти Суркова хакери угрупування «CyberHunta», говорилось про те, що на дискредитацію влади та для проведення дострокових парламентських виборів направлено багато сил, в тому числі і розслідувань корупційної діяльності президента України, і критика влади за підняття тарифів по ЖКХ.

Насправді, аби так званий план Суркова не справджувався і не реалізовувався, владі потрібно було лише впроваджувати правильну соціально-економічну політику, а не грати на боці Ахметова, аби пан Порошенко через афільовані з ним структури отримував додатковий заробіток. Не треба було запроваджувати Ротердам+, котрий, як потому виявилось, і не реалізовувався. Проте – не відмінений. Адже, аби люди не виступали проти, треба не погіршувати їхнє життя, а – покращувати. Влада ж вибрала іншу стратегію, за якою життя людей треба погіршувати, а ті, хто виступає проти того, що їх грабують і позбавляють прав і соціальних гарантій – агенти кремля.

Panama Papers: офшори та корупція

Більш дискредитувати президента, аніж сам Порошенко та його оточення, напевно, не зміг би ніхто. Річ в тім, що Порошенко обрав для себе напрямок узурпації влади та узаконення корупції. Задля цього він повністю знищив парламентаризм в Україні. І хоча за Конституцією в Україні парламентсько-президентська республіка, насправді країна перетворилась на структуру, що підпорядковується лише Порошенку, котрий поставив за мету урізати права громадян та порушувати Конституцію України. Він розвів безлад у вищих ешелонах влади, довівши, що розвалити може будь-що. Українці сьогодні не знають, чи у відставці, наприклад, голова Нацбанку Гонтарєва та кум Порошенка Стець, чи вони і надалі працюють, хоча заявляли про свої відставки. Так само люди з подивом спостерігають, як після проведення так званих реформ поліції в країні підвищився криміногенний рівень.

Але найбільше людей турбує шалений розквіт корупції, з якою, як заявляє президент, він бореться. Про корупційність Порошенка та його оточення пишуть не лишень в Україні, а й далеко за її межами. Двадцять третього грудня 2016 року Time написав: Порошенко – лідер, котрий стверджує, що є прихильником демократії та інших цінностей Заходу, проте насправді його дії та дії його колег говорять про протилежне. У цьому ж матеріалі стверджувалось, що, як видко, Національне бюро по боротьбі з корупцією було створено не для боротьби з корупцією, а задля того, аби використовувати його для атак на ворогів Порошенка. Майже у той час вийшла й стаття у Forbes, де наголошувалось, що українське суспільство налаштоване проти корупції, проте влада не застосовує жодних заходів для боротьби з нею і не переймається тим, аби зменшити вплив корумпованих олігархів, суддів, прокурорів і верхівки співробітників поліції. А в травні вже 2017 року видання Zeit написало, що корупція стала міжнародним брендом України.

А в Україні, на тлі сліпого трасту, чиновники і влада продовжували і продовжують імітувати діяльність, реформи і боротьбу з корупцією та клептократією. Влада зробила вигляд, що її не стосується скандал з Panama Papers. І хоча після багатомісячної брехні президент визнав, що у 2014-му році офшорна фірма на Британських Віргінських островах була ним таки створена (тобто, коли він став президентом країни), жодних розслідувань від правоохоронних органів з цього приводу не почалося. Це у США, як ми наразі спостерігаємо, прокурори та конгресмени подають колективні позови проти американського президента, звинувачуючи його в порушенні заборони на отримання прибутку від представників іноземних держав. В Україні ж, де під кума Порошенко навіть змінили законодавство, аби колишній комсомолець із соціалістичного табору та став прокурором, подібне – не можливе.

Про те, що в Україні ніхто з корупцією не думає боротись, а лише прагне її очолювати, вже і в США, і в ЄС заговорили давно. Останній діагноз цій боротьбі поставив директор Європейського банку реконструкції та розвитку в країнах Східної Європи і Кавказу Френсіс Маліж, коли у Києві на форумі з питань розвитку української економіки порівняв боротьбу з корупцією в Україні зі спортивною риболовлею – «зловили, сфотографували, відпустили».

Наслідувачі російських методів

Коли після Революції Гідності під час проведення протестів почали встановлювати метало-рамки для сканування громадян, стало зрозумілим, що влада Порошенко взяла курс на наслідування російських механізмів тиску на суспільство. Згодом нинішній слухняний парламент відновив в українському законодавстві більшість законів, котрі були відмінені як «диктаторські закони». Але робили це тихо. Більшість норм тих законопроектів вставляли поміж інших.

Активісти відслідковували таку діяльність влади і доносили до суспільства, що влада не лише запозичує у росії її законопроекти, а ще й гармонізує українське законодавство під російське. Також про антиконституційну поведінку влади красномовно розповідає суддя Конституційного Суду України у відставці Віктор Шишкін. Він єдиний, хто навів правове обґрунтування законності блокування злочинної торгівлі з окупантами, після яких влада (котра на всіх телеканалах через панянок на кшталт Тетяни Чорновол, доводила, що торгувати з окупантами і окупованими територіями – норма), була змушена давати задки, визнавши подібне – незаконним, чим виставила усіх спікерів від БПП – дурнями.

Про те, що владою України керують з москви, також розказують активісти. Їхні слова це – не порожні обвинувачення. Так, наприклад, Іван Пєтухов, засновник групи компаній «Адамант», на одній з прес-конференцій розказав, що ідея про закриття соціальних мереж не випадково з’явилась у головах української влади. Оприлюднена інформація доводила, що проект Указу про блокування міг готуватися не деінде, а в росії. І довести це – просто. Оскільки пов’язано з тим, що посилання, які присутні в Указі, можна було отримати лише перебуваючи на території росії. Наприклад, ресурс карти «Яндекс» автоматично визначає ваше місце розташування, і у Києві вам покаже Київ, якщо в Одесі, то, відповідно, Одесу, в Дніпрі - Дніпро і т.д. Але у наведених в Указі посиланнях фігурує москва і так званий регіон пошуку «Яндекса» 213 (москва і найближче підмосков'я). Звідки взялася там дана геолокація - невідомо, або хтось копіював і вставляв з аналогічного документа іншої країни (тоді питання, де він його взяв), або людина територіально знаходилася в москві. Але і у таких діях української влади, як блокування того ж Яндексу, – подвійні стандарти, адже більшість справді пропагандистських російських ресурсів знаходяться у вільному доступі. А це – відверто сепаратистські і антиукраїнські канали.

Найгірше те, що українська влада мавпує з російського законодавства багато чого. Так, наприклад, в Україні ще при Хатії Деканоідзе (аби потому перекласти на неї всю провину) хотіли запровадити законопроект, за яким вирішили розширити права поліції за правилом: підкорюйся, а потім оскаржуй. Видко, у кабінетах фсб він готувався давно, а пан Аваков, скориставшись трагедією в Дніпрі, вирішив обігнати російських товаришів. Проте в Україні подібний законопроект поки що протягнути не вдалося. Але про подібне вголос заговорили у країні агресора – росії. Сьогодні міністерство внутрішніх справ росії виступає за введення такої норми. Виступаючи в раді федерації, заступник міністра заявив, що підпорядкування поліцейським має бути «в крові кожної людини», а дії правоохоронців повинні вважатися апріорі правомірними.

Знищення добровольців та волонтерів

Найбільш гучними діями влади проти добровольців стало вбивство Саши Білого, Лісника та Бабича. Влада навіть набралась нахабності, коли обізвала Лісника агентом фсб і привселюдно про це заявила, через усі прес-служби, що підпорядковані силовим відомствам. Проте брехню дуже швидко було розкрито, а суспільство зрозуміло, що люди януковича, що підтримують руський мір, реінкарнуються за підтримки нинішньої влади, що прийшла на крові Небесної Сотні. Коли ж стало відомо, що лишень доброволець повертається додому, а до нього приходять з обшуком, як свого часу повідомляла про певних людей Олена Білозерська, вже стало зрозумілим, що влада оголосила війну усім добровольцям, котрі не пропустили руській мір розповзтись територією України. А з іншого боку, влада почала дискредитувати волонтерський рух, адже саме волонтери в перші дні війни взяли на себе забезпечення військових.

Звісно, що існування як добровольців, так і волонтерів дуже заважає путіну суттєво впливати на громадський рух в Україні. Та й існування таких потужних рухів не подобається і Порошенкові. Йому куди комфортніше спілкуватись з такими, як Литвин, Бойко, Герасимов, Ахметов. Вони ж бо – свої.

Домовленості, про котрі ще стане відомо

Коли наприкінці літа 2015 Порошенко переламав парламент через коліно, змусивши народних обранців проголосувати у першому читанні внесений ним же Законопроект № 2217а «Про внесення змін до Конституції України (в частині децентралізації влади)», мотивуючи тим, що це є, начебто, відходом від централізованої моделі управління, суспільство – жахнулось. Адже у перехідних положеннях цього документу встановлювалось, що «особливості місцевого самоврядування окремих районів Донецької та Луганської областей регулюватимуться окремим законом». Порошенко, пояснюючи появу таких змін, посилався на 11 пункт мінських угод. Проте усі усвідомлювали, і нині це вже добре зрозуміло, що мінські угоди – нікчемні. Зі сторони України їх представляють люди, котрі є агентами та друзями путніна: Медведчук, Кучма та Шуфрич. Тож на практиці існування цих домовленостей доводило, що путін за цими угодами домовлявся сам з собою. Тобто, бажав, аби його люди зі сторони України підписали домовленості, котрі будуть вигідні саме країні-агресору.

Тоді, у серпні 2015 року, вперше стало зрозумілим, що українські силовики вдало співпрацюють с фсб країни агресора, адже згодом, коли було кинуто гранату, і Аваков виклад відео її кидання, то з’ясувалось декілька моментів. Перше: на відео було вказано, що воно помічено міткою «Шарій». А Шарій, то є українофоб, що тісно співпрацює з росією. Та й на той момент він не міг це відео зробити, адже стало зрозумілим, що камеру встановлював той, хто точно знав, звідки ту гранату будуть кидати. А хіба це, якщо подібне не заплановано, можна передбачити? Тож стало зрозумілим, що, незважаючи на те, що росія веде з Україною неоголошену війну, спецслужби України та країни агресора можуть влаштовувати спільні операції, що дискредитуватимуть патріотів України. І, як наразі вже відомо, українські силовики таки відкрили певну кількість справ проти активістів, що 31 серпня 2015 року виступали проти влади та цього закону, який подавався саме президентом. І це в той час, коли суспільство чудово розуміло: прийняттям цих норм фактично хотіли легалізувати особливий статус квазіреспублік у складі України, що створює загрозу територіальної цілісності та унітарності країни.

Певний період часу здавалося, що влада передумала втілювати бажання путіна по створенню на території України анклаву, що постійно б загрожував цілісності країни. Проте поява розпорядження Кабінету міністрів України від 11 січня 2017 № 8-р «Про затвердження плану заходів, спрямованих на реалізацію деяких основ державної внутрішньої політики щодо окремих районів Донецької та Луганської областей, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження» довела, що влада у будь який спосіб, але хоче реалізувати домовленості, які посягають на унітарність країни та її незалежність, адже виходило, що таке розпорядження - це план здачі України, оскільки зрозуміло, що жодна влада по-справжньому не може втілювати жодних планів на окупованій території. Якщо ж подібне розпорядження з’явилось, то, виходить, що влада таки працює над тим, аби, всупереч бажанню суспільства, йти за методом Плюща: впихувати невпихуєме, аби таки якось реалізувати план путіна по поверненню Україні окупованих територій на умовах країни агресора.

Тож на кого працює пан Порошенко? Чиї інтереси він насправді захищає? Чому в Україні ще й донині російське фсб почуває себе, як вдома, і навіть провадить операції по вбивству громадян: то журналіста Шеремета, то українофоба Бузини, то російських дисидентів, то українських добровольців?

Невже Порошенко переконаний, що, обікравши народ України, обклавши його податками, знищивши малий та середній бізнес, співпрацюючи з олігархами та разом з ними залізаючи до кишень українців, бажаючи лишити людей останнього, що його буде переобрано на другий термін? Звісно, задля цього він готовий знову запроторити Тимошенко до в’язниці, або вчинити так, як вчиняє путін, коли не допускає партії до участі у виборах. І те, що нині саме партію «Батьківщина» вирішили перевіряти на фінансову чесність, коли навіть дитина знає, що найбільше порушень будуть саме у БПП (хоч це і не партія), а також у парії Ляшка та тих, які видають себе за опозицію, доводить, що Порошенко шукає механізму не як покращити життя українців, а як назавжди лишитись при владі. Хоч опудалом, хоч тушкою.

Роксолана МАЙ, «Конфлікти і закони»

Фотоколаж «Конфлікти і закони»