​Буча, Ірпінь, Бородянка: точно, точно не вибачимо, чи за шмат гнилої ковбаси у вас хоч матір попроси?

Страхіття, котрі російська орда вчинила у київському передмісті, викликали жах не лише в Україні, але й у світі. І з усіх боків почало лунати: ми такого не вибачимо, росіяни за це будуть виповідати. І подумалось: чому в українців така коротка пам'ять і вони не знають, скільки разів московська орда знищувала українців, які звірства провадила, але з часом заявилось оте гидотне: «браття», а в Україні, навіть після проголошення незалежності, не назвали росію ворогом і не почали нормально озброюватись, стаючи сильною країною.

Щоправда, не лише в українців коротка пам’ять. Такою вона виявилась і в грузинського суспільства, тільки там - ще коротша, бо москалі різали і вбивали грузинське населення не так давно, як останній раз знищували українців, і тим не менш, грузинська влада лояльна до росіян, які нині у Грузії купують житло і обживаються, втікши з росії. А що таке росіяни в чужім краю? Як показує практика, і нині – діаспора росіян Німеччини – всі вони тягнуть за собою і руцькій мір з його шовінізмом та імперськістю. І якщо у Німеччині вони поки не вимагають російської, як другої державної, і окремих шкіл для руськіх діток, то в Грузії, де вже виросло покоління, котре не знає російської мови і говорить лише грузинською та англійською, вони вже нахабно вимагають для себе руцького міра. Так чому у грузинів виявилась така коротка пам’ять на звірства рашистів? Адже пройшло лише 14 років від війни в Грузії, де рашисти також вбивали, ґвалтували та мародерили?

Розповідає кандидат юридичних наук, позаштатний кореспондент ТБ «Табула» (Грузія), автор програм «Культурні діалоги» на I-UA.TV (Україна) Манана Абашидзе: «Ще 14 років тому, у 2008 році, всі картвели переконували: не пробачимо, не забудемо! Ніякої дружби з московітами, ніяких росТБ, нічого російського. Але так тривало не довго - до 2011 року.

У романі «Буранний півстанок» Ч. Айтматова є легенда про манкуртів. Так називали хлопчиків, викрадених у батьків кочівниками Чингісхана. Дітям голили голови і натягували на них сире верблюже вим'я. Від цього людина втрачала пам'ять. Манкурт – найкращий солдат.

На жаль, манкуртів в Грузії стало достатньо. В останні роки з'явилося зовсім дивне явище - категорія людей, найдосконаліший продукт системи тотального промивання мізків - ура-патріоти рф, які бездумно повторюють кремлівські заклинання та панічно бояться бандерівців.

Вони охоче повторюють найвідвертіші марення роспропаганди – про Захід, який усіх прагне зробити геями, до українців, які бомблять власні міста та ґвалтують неповнолітніх.

Влада такому «порядку мислення» теж посприяла. Правляча партія (моно більшість) «Грузинська мрія» - це «Не треба злити путіна», відлите в бронзі.

Ніхто з представників влади не відвідав похорон грузинських героїв, які загинули в Україні. Вони одночасно бояться розгнівати Кремлівського хана, а ще і тому, що добровольці з Сакартвело для них є прихильниками Саакашвілі, а це для них важливіше за Україну, важливіше всього світу, важливіше за астероїд, що летить на Землю. Найстрашнішим є те, що частина суспільства це проковтнула.

Країну вже довгий час з легкої руки російського мільярдера (бо всі свої статки він зробив саме в рф і зараз він є фактично господарем країни) Іванішвілі заполонили проросійські громадські, гуманітарні, туристичні організації, які дедалі активніше працюють на поширення «руського міра». Вони переконують, що без русо-туристо Грузія не виживе, що московіти-біженці від економічних санкцій – це жертви і їм потрібна всіляка допомога, а це освітні заклади, російська мова на рівні грузинської.

Російські пропагандистські ТБ поширюють інформаційну отруту з усіх кабельних мереж Грузії. Давно настав час їх прикрити, але середньостатистичний «мрійник» знову запасається підгузками – «краще не дратувати путіна!», «вони ж не можуть постійно брехати».

Такі люди геть все забули про 1992 і про 2008 роки! І згадувати не хочуть. Вони ватні до нестями. І переконати їх не можливо. Наразі грузинську честь рятують герої, які в окопах в Україні борються за Україну та нашу спільну свободу. І ті люди, які виходять на мітинги та збирають гуманітарну допомогу для України, вони рятують країну, вони і є майбутнє країни. Наступає час повертати Грузію Грузії!».

І це - в Грузії, всього лише через 14 років після війни, де майже в кожній родині були постраждалі або загиблі. А що ж українці? Та майже не згадують смерть Стуса, що сталась саме через проукраїнську позицію останнього, не пов’язують з посяганням на знищення української культури смерть Івана Івасюка, вбитого органами КДБ за наказом вищого керівництва СРСР, зовсім не пам’ятають про арешт наприкінці серпня початку вересня 1965 року представників української інтелігенції.

А якщо йти нижче щаблями української історичної реальності, то що побачимо? А побачимо цілеспрямоване знищення українців з 1947 по 1918 рік. Причому – з невеликими інтервалами (аналог нинішньої пропозиції Арестовича, надати можливість рашистам вбивати українців до 2035 року, бо стільки, він вважає, повинна йти війна). А у цей історичний період вкладаються ТРИ ГОЛОДОМОРИ, знищення українського повстанського селянського руху, зачищення Щорсом Києва у 1919, масове винищування киян Муравйовим у 1918 році, після звірств якого Маріїнський парк, яким так люблять гуляти кияни і гості столиці, став цвинтарем, і виходить, що нині всі, хто гуляє парком, прогулюються могилами мирного населення, котре вбили, або закатували у 1918 році. Просто могили – прибрали і ніщо не нагадує звірств. А якщо не нагадує, то про яке «непростимо» мова? Ну і факт, про який навіть в радянській історії вчили: 1708 ріку московським військом було вирізано всіх мешканців Батурина. І це -не згадуючи про заборону використання росіянцями української мови, про зневагу, знищення неугодних, переслідування за українство.

Усі ці факти – у відкритих джерелах. І, за логікою, звільнившись з тюрми народів і від окупації росії у 1991 році, в державі повинні були почати виховувати громадян, котрі знають, що росія – ворог. Принаймні зробити те, що зробили країни Балтії. Але такого – не сталося. Українська влада не лише не збиралась протистояти росії і вчити суспільство пам’ятати звірства московитів. Не лише сором’язливо замовчувала знищення українців росіянцями, а ще й загравала з росією та переймала у неї кримінальні схеми розкрадання бюджету. Що вже говорити про бізнес представників української влади в росії, про здачу українського енергетичного ринку росіянам, про постійне гармонізування українського законодавства під російське, про толерантність до проросійських сил та допомогу їм потрапити до Верховної Ради. Нащадків комуністів, котрі, перефарбувавшись, опинились в Україні при владі, все влаштовувало. Серед українських президентів один Ющенко хоч щось робив для українізації суспільства та таки встановив вшанування роковин Голодомору 1932-33 років, хоча Україна пережила ще два, про які не охоче згадують.

То про яке «не вибачимо» сьогодні всі говорять? Хто, чи що стане гарантією, що справді москалі понесуть відповідальність, а в країні буде створено підрозділ на кшталт Моссад, котрий кожного орка, що брав участь у війні в Україні – віднайде і покарає? Може, гарантом стане схемщих Арахамія, котрий, не маючи жодних повноважень, лазив на передову вмовляти наших військових прийняти пропозиції капітуляції від московії? Чи Єрмак? Може, Подоляк, який спочатку проконсультується з ФСБ? У нормальній країні Арахамія та деякі інші вже б сиділи поряд з Медвечуком, а в Україні почувають себе вільно.

Нині країна продовжує жити у двох вимірах. В одному: чиновники, прокурори, мери міст, митники – роблять гроші, крадуть гуманітарну допомогу, шукають схеми відмивання коштів з бюджету, а в іншому – громадяни захищають країну. І саме громадяни з іншого, другого виміру вимагають покарання кожного орка. Мешканці першого, паралельного виміру, про країну не думають.

А вже сьогодні потрібно вводити зміни як функціонування механізмів в країні, так і встановлювати відповідальність чиновників, суддів, прокурорів, депутатів. А останніх ще покарати за лобіювання інтересів росії. Вже нині треба створювати підрозділ на кшталт Моссад і піднімати престиж професії вчителя і освіти загалом, а також готувати підручники по історії України для всіх класів, де чесно викладати фактаж історичного виживання українців і поневолення їх іншими імперіями. Але окремо, ще повинен бути підручник з назвою: «Історія знищення українського народу російсько імперією». І саме в ньому повинно бути викладено всі факти знищення українців та української мови шовіністами-імперцями, котрі доросли до рашизму – російського фашизму.

Однак до тих пір, поки не буде зроблено перший крок і не оголошено про створення підрозділу на кшталт Моссад вже в наш час, котрий почне відшукувати орків і їх знищувати, слова: «пам’ятатимемо, не пробачимо», - лишатимуться словами, а за 14 років може статись, як в Грузії. Чи все ж не пробачимо і помстимося?

Оксана КОТОМКІНА, Манана АБАШИДЗЕ, «Конфлікти і закони»

Могили в Маріїському парку. Київ, 1934 рік. Фото з відкритих джерел