Україна для світу – як хлопчик для побиття

Українські можновладці зробили все можливе, аби нашу державу на світовій арені не поважали і не сприймали як країну, що має дійсну незалежність і суверенітет.

Для більшості іноземців Україна – це Чорнобиль, корупція і Майдан. Проте про демократичні посягання української спільноти усі вже давно забули. А на пам'ять (при згадці про Україну) спливає лише негатив. Та українське МЗС цим зовсім не переймається. Ну не поважають українську державу, що з того? І дійсно, що страшного у тому, що кожна нікчемна московська сявка бере на себе право ганьбити український суверенітет, принижувати націю і взагалі розповідати українцям, як їм потрібно жити.

Але Московія – не єдина країна, що втручається в українські справи. І Указ Ющенка про присвоєння Бандері героя – тому стовідсоткове підтвердження. Не встиг президент в останні дні своєї каденції дати Героя людині, яка захищала українську незалежність від усіх, хто на неї зазіхав, як звідусіль почали лунати заяви, що буцімто Ющенко не мав права цього робити.

Багато подібних протестів пролунало і з середини українського суспільства. Але хто почав найголосніше волати? Колишні комуняки (які і до нині працюють на КДБ, тобто російське ФСБ, та зеки, освіта яких закінчилась у третьому класі навчальної школи). І ці «індивіди» (не повертається язик називати їх особистостями, які «за шмат гнилої ковбаси» тобто – зелену капусту, готові продати і рідну неньку), почали роздмухувати на весь світ проблему, якої, насправді, не існує апріорі.

Проте для них – це велика трагедія. Як і для Московії. Хоча самі росіяни, начебто, нині вихваляють тих, хто боровся з комунізмом. І генерал Власов наразі там вже не вважається бандитом. Навпаки – герой. А от Бандера – ворог.

А він і є ворогом московських шовіністів, оскільки боровся з комуністами, більшовицькою отрутою, яку саме росіяни насаджували на волелюбний український край. І наразі московітів дратує, що українського патріота визнали Героєм, оскільки він боровся не стільки проти більшовизму, скільки проти рабства, яке несли росіяни. Тож визнати Власова героєм – це одне, а погодитись на визнання героїчності Бандери – це інше.

Та не одні росіяни почали гундіти проти присвоєння Героя великому українському патріотові. Так з’явились протести з Польщі (а там Бандеру не люблять за участь у вбивстві міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького, хоча цю акцію українських націоналістів, зважаючи на історичні реалії того часу, можна порівнювати з акціями підпільників та партизанів часів ВОВ, яких ті ж більшовики завжди оспівували як героїв).

А ще незадоволення визнанням Бандери Героєм висловила єврейська організація з Канади, і незрозуміла структура з Америки. Чому – важко збагнути, проте ці організації вирішили, що мають право ображати українське суспільство такими заявами, і усвідомлюють, що українське МЗС вкотре проковтне гівно і скаже – «дякую».

Хоча якщо йти за вищезгаданими принципами осудження, то будь-яка країна, яка захищалась під час війни (не має значення, якої і в якому столітті) від іншої країни загарбника, а нині оспівує своїх героїв тих військових операцій, наразі змушена відмовитись від визнання своїх героїв, щоб, не дай Боже, колишні загарбники (які наразі можуть бути і союзниками) не образились, оскільки під час військових дій (які вже пішли в небуття) герої іншої країни вбивали їхніх солдат і офіцерів.

Проте кожна країна сама визначає, хто для неї є героєм, а хто ворогом. І так вже склалась історія, що особистість, яка є героїчною постаттю за визволення в одній державі, обов’язково не є такою видатною в іншій, проти якої вела боротьбу. Тож, у цивілізованому світі давно відмовились від того, щоб обмивати кістки історії як такій. А сьогоднішні дружні стосунки Росії та Німеччини тому найкраще підтвердження.

Нині Росія, якщо говорить про фашизм, то чомусь згадує ОУН УПА, а от щодо країни, з якої цей фашизм вийшов, і про те, що багато фашистських офіцерів уникнули реального покарання – мовчок. І у цьому випадку у росіян спрацьовує принцип «кто старое помянет, тому глаз вон». А ось українських патріотів це правило не застосовується, адже Росії так вигідно роздмухувати в Україні ворожнечу між українцями і насаджувати «истинно русскую» мову. Хіба ж вони можуть визнати героями тих, хто визволяв Україну з гніту Росії? Та ніколи, позаяк визнання українських героїв – це реальне визнання української незалежності. А на це Росія піти не може. І ті, хто сповідує подвійні стандарти – теж, оскільки це лише за дипломатичними протоколами вони визнають Україну демократичною державою. Насправді Україна для більшості країн – осередок невихованих неандертальців, яких потрібно вчити життю і яким можна диктувати будь-які умови.

Тож допоки українці самі не визнають себе повноцінною нацією, а її можновладці і МЗС не ставатимуть на реальний захист своєї держави і власного народу, до тих пір кожна, навіть маленька країнка, буде вважати, що вона має право на глумління над українською історією і на те, щоб неповажливо висловлюватись щодо нашої країни і її героїв, вважаючи Україну хлопчиком для побиття.

Проте в Україні все ж є громадяни, для яких Бандера – це герой, який вів боротьбу за незалежність своєї Вітчизни. І цим особистостям байдуже, хто і що говорить про визначний момент присвоєння цій людині звання Героя. І вони, і їхні діти, завжди сповідуватимуть принцип: «Слава Україні» і чутимуть у відповідь: «Героям – слава».

Оксана КОТОМКІНА