Вирішальна осінь України

Після провального для ЄС референдуму у Великобританії, де більшість населення висловилися за вихід своєї країни з Євросоюзу, для західного співтовариства настав час «Х». Власне, так само він настав і для України. Отримавши тактичну перемогу, Російська Федерація, яка будь що намагається розвалити спільну позицію Європи щодо України і переключити ЄС на внутрішні проблеми, матиме шанс закріпити успіх восени.

Але на заваді планам Кремля можуть стати, як не дивно, вибори в Державну Думу самої РФ, що відбудуться 18 вересня цього року. І тут з’являється шанс, шанс в першу чергу для України, яка нарешті може не на словах, а на ділі долучитися до процесу облаштування Росії, як про то писав видатний український геополітик Юрій Липа, почати формувати порядок денний Європи, а не лише рефлексувати від подій, що відбулися.

Які задачі стоять перед нами? В першу чергу, наша країна має працювати в другому півріччі на досягнення двох цілей: позбавлення РФ права приймати Чемпіонат світу з футболу-2018 і добитися невизнання Заходом результатів виборів до Держдуми. Та для цього треба почати тісно працювати з російськими антипутінськими політичними і громадськими колами. Шанс не допустити визнання парламентських виборів в РФ можливий за умови, якщо в російських регіонах одразу після виборів почнуться місцеві майдани. Хай не дуже чисельні, але вони мають пройти всюди – від Петербургу до Владивостоку.

Якщо антипутінським силам не вдасться досягти виконання цих задач, то наслідки для України (та й для всього вільного демократичного світу) можуть бути невідворотними. Адже що прагне зробити цієї осені Росія? Користаючись проблемами в ЄС, президентськими виборами в США та різким погіршенням соціального стану населення України, який спровокують надмірні комунальні тарифи, РФ має намір здійснити переворот в Києві і, розраховуючи на хаос, що почнеться в ряді областей, продовжити військову інтервенцію, при чому не лише на Донбасі. Для розхитування революційної ситуації Путін буде використовувати українські популістські політичні сили (Союз лівих сил, Партія простих людей Капліна, Опозиційний блок і т.д.). Не виключено, до речі, що саме «фактор Савченко» (Надія є оптимальною фігурою, щоб очолити народний протест) президент Росії захоче використати як вирішальний для здійснення своїх планів. Адже меседжі, які поширює партія «Батьківщина» та її лідери, схоже, писалися під диктовку саме кума Путіна Медведчука, який і досі комунікує з Юлією Тимошенко.

Паралельно російські спецслужби, за інформацією з опозиційних джерел в РФ, готують ряд терактів, які мають відбутися паралельно з масовими виступами українського населення в рамках плану «Майдан-3». Один з варіантів, як повідомляє джерело, - це теракт на Енергодарській АЕС (в Енергодарі, до речі, досі помітний вплив місцевих проросійських чиновників). За задумом російських силовиків, внаслідок вибуху на АЕС утвориться загроза ядерної катастрофи масштабу всієї Європи. І тоді РФ може ввести своїх «миротворців» з Криму під приводом «взяття під контроль ситуації, яка загрожує в тому числі й Росії і зважаючи на безпорадність України, в якій відбувається державний заколот». Повторюю: це цілком можливо, якщо в Україні матимуть місце революційні події, а Захід, заклопотаний своїми проблемами, не зможе дати адекватну реакцію (якщо не буде таких вже серйозних проблем у Брюсселя на той момент, то Росія їх запросто створить – методом організації терактів в самому ЄС). Так Путін зможе реалізувати своє стратегічне завдання: пробити сухопутний коридор до Криму, перетворити Україну на федерацію і поставити в Києві лояльного до себе голову держави. Такий сценарій можливий за умови успішного фіналу виборів до Держдуми.

Що робити в цьому випадку Україні? Перше: не можна легковажити таким сценарієм, влада має знати про можливий розвиток подій і бути до нього готовою. Звичайно, швидким вирішенням питання запобігання революції може бути військовий стан. Але такий варіант лише відкладе «суспільний вибух» на недовгий час, а далі лише спровокує ще більш потужні антивладні протести. Діяти треба обережно, а в деяких моментах навіть трохи популістьски - напротивагу «заточеним» під людей Путіна популістам зразка Василя Волги, Опоблоку і т.д. Наприклад, переглянути тарифи, посадити за грати декілька знакових фігур, пов’язаних з режимом януковича (Єфремов, Онищенко).

Паралельно Україна повинна нарешті відмовитися від пасивної позиції в роботі з російськими опозиційними силами і допомагати організовувати можливі майдани в РФ восени 2016 р.

Чекаємо і на більш державоцентричні позиції в переговорному процесі по Донбасу. Після демаршу Великобританії «нормандський формат» може перестати бути ефективним, зважаючи на те, що Меркель, чиї позиції Лондон дуже похитнув, візьметься за роботу зі «склеювання» крихкого проекту під назвою ЄС. Очевидно, що Україні треба ініціювати проведення перемовин у «будапештському форматі», тобто домовлятися до залучення в переговори США і Великобританію.

Також варто додати, що зараз багато що залежить від саміту НАТО у Варшаві (8-9 липня). Це єдина впливова міжнародна організація, яка поки що зберігає принаймні формальну єдність. Від саміту хотілося б чекати революційних рішень, наприклад – означення чітких дат членства в Альянсі для України і Грузії або новий статус для цих країн (наприклад – «асоційоване членство»). Цей меседж мав би дати Кремлю чітке розуміння: підривна діяльність Москви проти західного світу завжди наражатиметься на адекватні дії. І звичайно, будемо чекати посилення військової складової у новій стратегії Альянсу, а також можливості для України отримати нарешті від когось із членів НАТО летального озброєння.

Сергій Пархоменко, Центр зовнішньополітичних досліджень ОПАД