​Україна продовжує ігнорувати виконання судових рішень ЄСПЛ

У зв’язку із останніми публічними подіями, до яких залучено НАБУ та Мінюст, зокрема й Секретаріат Уповноваженого у справах ЄСПЛ, змушений надати власний (науково-практичний) коментар. Бо сторони подій, серед іншого, згадують рішення ЄСПЛ у справі за заявою № 63403/13, поданою ТОВ «Золотий Мандарин Ойл» проти України від 20 жовтня 2015 р. http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/974_a86.

У цій справі 22 липня 2015 р. ЄСПЛ отримав повідомлення про дружне врегулювання, яке було досягнуто із заявником, та відповідно зняв справу з розгляду. З червня по листопад 2015 р. я був Урядовим уповноваженим, тому знаю обставини певного етапу цього тривалого процесу.

Одразу зазначу, що згідно з ч. 2 правилу 62 Регламенту ЄСПЛ переговори стосовно дружнього врегулювання мають бути конфіденційними і не повинні впливати на доводи сторін у змагальному процесі. У змагальному процесі не можна посилатися або розраховувати на жодні письмові чи усні повідомлення, на пропозиції чи поступки, які було зроблено в рамках спроби досягнення дружнього врегулювання.

Втім, зважаючи на те, що ця справа через порушені провадження та заяви посадовців вже стала максимально публічною – вимоги конфіденційності не такі актуальні. Отже.

Справа за заявою № 63403/13 стосувалася тривалого невиконання судових рішень на користь заявника. Із наявних матеріалів справи, які були в Секретаріаті Уповноваженого (та відповідно у ЄСПЛ) прямо вбачалося суттєве порушення з боку України низки прав, гарантованих Конвенцією. Справа була за пілотним рішенням ЄСПЛ «Іванов проти України» та розглядалася ЄСПЛ за спрощеною, прискореною процедурою.

Тому станом на липень 2015 р. відносно швидке винесення рішення проти України у цій справі вбачалося вкрай вірогідним. Крім того, наскільки я пам’ятаю, існувала пропозиція щодо дружнього врегулювання та на неї було необхідно реагувати. Відкладати з рішенням щодо заяви про врегулювання було вкрай небезпечно через той факт, що уряд України у липні 2015 р., до згоди з ідеєю дружнього врегулювання, вже було повідомлено з боку ЄСПЛ про намір винести цю заяву № 63403/13 та декілька інших справ на розгляд Великої палати.

І заява 63403/13, й інші винесені заяви (там суми позовів були значно меншими; думаю що № 63403 було взято ЄСПЛ у Велику палату «для контрасту») стосувалися єдиної проблеми – невиконання в Україні судових рішень, встановленої у пілотному рішенні ЄСПЛ «Іванов проти України».

Наслідком рішення Великої палати ЄСПЛ було б змінення політики ЄСПЛ щодо декількох тисяч заяв, які на той момент були прийняті ЄСПЛ до розгляду, та тисяч заяв, що з цього приводу надійшли до ЄСПЛ до 2017 р. Отже ризики суто матеріальної шкоди були вищими, ніж сума, яка і так мала бути сплаченою заявнику за винесеними рішеннями українського суду.

Додам, що пропозиція дружнього врегулювання за чинною станом на липень 2015 р. процедурою, затвердженою актом Мінюста, подавалася Уповноваженим лише за попереднім письмовим погодженням з першим заступником Міністра юстиції. Цю процедуру за заявою № 63403/13 було дотримано.

Крім того, за ч. 3 правилу 62 Регламенту ЄСПЛ, якщо Секретар суду повідомить палату про те, що сторони погодилися на дружнє врегулювання, палата ЄСПЛ, пересвідчившись у тому, що врегулювання було досягнуте на основі поваги до прав людини, як визначено в Конвенції та протоколах до неї, вилучає справу з реєстру справ ЄСПЛ.

Отже, схваливши рішення щодо дружнього врегулювання, ЄСПЛ бере на себе як мінімум складову відповідальності за цей процес. Особливо за умов, що ЄСПЛ мав у цій справі усі ті самі документи, що й Мінюст.

Що ж робити, якщо раптом після надання згоди на дружнє врегулювання (або після рішення ЄСПЛ) виявляється, що не усі обставини справи було надано Мінюсту (та через нього ЄСПЛ) компетентним органами, до яких надавалися відповідні запити, та заявником? Наприклад, можна було б не поспішати із виконанням відповідних судових рішень, особливо зважаючи на той факт, що пені за невиконання відповідного рішення не нараховувалося.

Крім того у липні 2015 р. опрацьовувалося питання виплати великих сум за рішеннями ЄСПЛ у вигляді векселів; пізніше це було відображено у постанові 16 вересня 2015 р. № 703 http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/703-2015-п. Суму рішень суду за заявою № 63403/13 також можна було б сплатити векселями.

Можна за підсумками тих перемовин, що йшли у Києві та Страсбурзі влітку та восени 2015 р., вважати, що схвалення постанови № 703 було одним з тих факторів, що вплинув на зважену позицію ЄСПЛ у справах проти України з великими сумами. Та й можливо - на позицію ЄСПЛ у рішенні за заявою № 63403/13. Детальніше про ці процеси було описано у моїй статті 2016 р. http://easternlaw.com.ua/wp-conte…/uploads/…/04/babin_26.pdf.

Через перебування на лікарняному станом на момент мого звільнення у грудні 2015 р. ніякої участі у схваленні рішення про сплату коштів на виконання рішення за заявою № 63403/13 я не приймав, тому цю складову епопеї «Золотого мандарина» (щодо обґрунтованості та строків виплати, незастосування під час сплати векселів, щодо суми виплати) я коментувати не можу. Лише додам, що на той час розглядалися питання невідкладної оплати за рішеннями ЄСПЛ, де суми були значно більшими та щоденна (!) пеня за ними вимірювалася у тисячах чи десятках тисяч євро.

Borys Babin, facebook.com

Фото express.co.uk