​Суб’єктивні підсумки року в контексті польсько-української культурної співпраці

На кінець року прийнято підбивати підсумки. «Найважливіша подія року», «людина року», «цитата року». Тож спробую і я підсумувати 2017 рік. Звісно, як кожні підсумки, мої теж будуть суб’єктивними. Тому, як то кажуть, «думка автора може не співпадати з позицією редакції».

На підставі прочитаного, прослуханого, побаченого та відвіданого хочу назвати книжки, альбоми, виставки, події та місця, які для мене особисто сформували минулий рік, надали йому кшталт. Додам, що простором для пошуку культурних вражень залишається стик двох культур, двох країн – Польщі та України.

Місце року

Безсумнівно, Галерея Українського дому у Варшаві. Впродовж 2017 тут відбулося кільканадцять виставок українських та польських митців. Тематика – прерізна. Це, зокрема, соціальні проекти, як наприклад, «Голоси» Наталки Довгої, який порушує проблему харчової дисфункції жінок, анорексії, булімії. Варто теж згадати фотопроект Василя Салиги «Дзеркало байдужості» про маленьких мешканців психіатричної лікарні. У стінах Галереї можна було побачити сучасну українську ікону – Данило Мовчан показав своїх «Святих і тіло». А 26-річчя Незалежності України в Галереї відсвяткували виставкою Лідії Матвієнко «Етнос: Відлуння». Роботи є відповідями авторки на питання ідентифікації. Хто я? Українка? Громадянка Землі? Всесвіту? З чого складається моя тотожність? Де моє коріння?

Про себе творці Галереї пишуть так: «Галерея Українського дому виникла як соціальний проект, що покликаний, з одного боку, промувати сучасних українських художників у Польщі, а з іншого – створити культурно-освітній майданчик для мігрантського середовища Варшави, де б знайшлося місце для кожного: незалежно від походження, рівня освіти й дотичності до мистецтва».

Книжка року

Італія, Україна, Польща. Любов, Війна, Смерть. Щоправда, Польща у цій книжці – радше друго- чи навіть третьорядна героїня.

Кілька слів про роман «АМОР(Т)Е» - молода італійка Франческа вирушає до Донецька вивчати російську мову. Це непривітне спочатку місто, після того, як дівчина знайомиться з Юрієм, стає для Франчески тимчасовим домом. Юрій, український активіст, знайомить італійку з - неочевидним на перший погляд – українським Донецьком. Кохання двох головних героїв розвивається на фоні, або ні, радше в епціентрі Євромайдану, української боротьби за місто. Роман побудовано на реальних подіях та написано зі згоди Франчески Леонарді. Юрій, тобто Юрій Матущак, засновник в Донецьку української організації «Поштовх», загинув в Іловайському котлі.

Авторка і головна героїня книжки нині мешкають у Варшаві, тому 14 лютого 2017 року, у день виходу «АМОР(Т)Е», вони відвідали нашу студію. Послухаймо фрагмент цієї розмови.

Додам, що книжка «АМОРТЕ» потрапила до довгого списку Книги року BBC-2017. А мені дуже приємно, що УСПР стала першою, якій авторка та головна героїня дали інтерв’ю.

Подія року

У цій категорії – вибір надзвичайно важкий. Минулоріч своє десятиріччя відзначив один з моїх улюблених фестивалів, за народженням і розвитком якого люблю спостерігати. Йдеться про «Українську весну» в Познані, захід, який триває тиждень, часом навіть довше, і який представляє українську культуру у можливо якнайширшій жанровій палітрі. Коли фестиваль починався, у Познані, в регіоні Великопольща, мешкало небагато українців, і здавалося б – навіщо місту, яке орієнтується прозахідно, український фестиваль? Тепер, коли суспільна структура настільки змінилася, що українську чуємо на вулиці рівночасто як німецьку, думаю, що ініціатор «Української весни» Лукаш Горовський, котрий був почесним консулом України у цьому місті, підготував познанян на зустріч нових, українських, мешканців міста. Фестиваль відбувається завжди навесні, у травні. Тож не проґавте наступного року!

Друга подія, яка заслуговує на увагу, це Кінофестиваль «Україна!». 2017-го відбувся другий випуск, під час якого організатори поставили наголос на сучасне документальне кіно. За словами директорки фестивалю Беати Бєроньської-Лях, ідея українського кінофестивалю народилася під час її розмов з українськими друзями у Варшаві. «Вони мені розповідали про те, що відбувається на Майдані, і казали – цю історію можна показати, можна про неї розповісти кінофільмами». Тож чому не розповідати полякам про Україну за допомогою кіно? Кінофестиваль «Україна!» розповідає фільмами добрими, мудрими, чимало з кінопропозицій – це стрічки, нагороджені на міжнародних фестивалях. Україна! – це перша у Польщі спроба зібрати фільми у повноцінний кількаденний фестиваль. Тримаю кулаки за Україну!

Але подією, яку хочу особливо виділити, є захід, який народився минулого року. Фестиваль творчої співпраці «Вхід на Схід». Чим є отой схід? Чи це схід з точки зору Вроцлава, де відбувається фестиваль? Чи України? До участі – чи то пак, співпраці – ініціатор фестивалю Томаш Сікора з гурту «Карбідо» (про нього – трішки згодом) запросив Юрія Андруховича з Франківська та Сергія Жадана з Харкова, Лію Достлєву з Донецька та мистецьку агенцію «АртПоле» з Києва. Усі проекти, представлені в рамках фестивалю, народилися у польсько-українській чи польсько-українсько-білоруській творчій кооперації. Я маю на увазі хоча б проект «РоздІловІ» або свіжий альбом Юрія Андруховича й «Карбідо» «Літографії».

Альбом року

Ця категорія пов’язана із попередньою. У рамках Фестивалю творчої співпраці «Вхід на Схід» вроцлавський гурт Карбідо та Юрій Андрухович представили свій п’ятий спільний альбом – «Літографії». Текстовим серцем платівки стали «Літографії старого Станіслава», написані Андруховичем наприкінці 80-х років минулого сторіччя. Музику написали «карбідівці». Прекрасне графічне оформлення, експериментальна музика, яка запрошує нас на прогулянку містом, якого вже немає. До речі, відомий музичний журналіст Яцек Свьондер помістив «Літографії» у списку десяти найважливіших альбомів 2017 року.

Запрошую послухати повну версію передачі у звуковому файлі.

Яна Стемпнєвич, Польське радіо

Польсько-український концерт діалогу. Фото Viktoria Batryn