Путін боїться долі Каддафі. Він здогадується, що жахи збуваються?

Путін із задоволенням використовує у своїй політиці прийоми з гри в покер. До останнього часу робив це цілком успішно. І хоча своє правління він почав з жорсткої розправи над непокірними олігархами, у першу чергу, з Михайлом Ходорковським, західні концерни та енергетичні гіганти, незважаючи на те, що Путін порушив фундаментальні принципи правової держави та ринкової економіки, з Росії не пішли. Занадто велика була спокуса укладати вигідні контракти.

Міф про супермена

Починаючи у 2008 році війну проти Грузії, Путін припустив, що Захід не відреагує на окупацію частини її території. І він не помилився: вже за декілька місяців Барак Обама оголосив «перезавантаження» у відносинах з Кремлем, а президент Франції Ніколя Саркозі розпочав переговори про поставку російському флоту десантних кораблів типу «Містраль».

У березні вже 2014 року та ж тактика спрацювала з Кримом. Анексія півострова означала руйнування того укладу, що склався у Європі після закінчення холодної війни. Але незважаючи на це, Брюссель відповів косметичними, практично непомітними для Москви санкціями. На Заході черговий раз переміг страх торгової війни з Росією, яка могла б потопити європейські економіки.

Але аби досягти успіху, кожному гравцеві в покер важливо не лише безпардонно блефувати, а ще й розбиратися у слабких сторонах суперника. І саме цього  бракувало новій грі Путіна.

Путін не передбачав, що переважна більшість жителів півдня і сходу України залишаться вірними київській владі. Він також недооцінив можливість виступу на стороні демократичного українського керівництва Заходу і, в першу чергу, США. Також він не взяв до уваги, що постачання заколотникам новітніх озброєнь призведе до трагедії - катастрофи малайзійського літака, що остаточно налаштувало західну громадськість проти Кремля.

Відповідальність за кардинальні помилки, швидше за все, несуть не російська розвідка і дипломатія. Ці служби споконвіку були одними з кращих у світі. Путін, швидше, став жертвою створеної ним же авторитарної системи. Оточений вірними прихильниками (оскільки в Кремлі могли залишитися лише такі), він не почув ні від кого зі своїх соратників застережень про реальні настрої як в Україні, так і на Заході. Російські ЗМІ, які вже давно залежать від Кремля, також не мали можливості говорити і доносити правду.

Виправити ці помилки Путіну буде неймовірно складно. Він не може відмовитися від підтримки сепаратистів, так як усю політичну систему побудував на образі сильного лідера. Якщо він зараз буде давати задки і домовиться з «фашистською київською хунтою», то міф про «супермена» з оголеним торсом, який відновлює міць Росії, розвалиться.

Між тим, продовження нинішньої стратегії - це шлях в нікуди. Путін не зможе без прямої інтервенції на територію України забезпечити перемогу російським заколотникам, які в останні тижні здають чергові міста: це був би відкритий виклик Заходу, економіка і військовий потенціал якого практично у 20 разів перевершують російські. Путін просто не може собі цього дозволити.

Інша кремлівська концепція - перетворення Донбасу у «тліючий конфлікт» на кшталт Придністров'я чи Нагорного Карабаху - теж не має майбутнього. Кожен місяць боїв лише посилює рішучість українців. Веденням війни Кремль вже «виростив» у себе під боком ворожий народ, і це, безсумнівно, найбільша поразка Путіна з моменту його приходу до влади 15 років тому. Зараз вже не йдеться про те, аби Петро Порошенко пішов на переговори про федералізацію української держави, до чого прагне Москва. І тим більше він не погодиться на вступ України до Євразійського митного союзу і відновлення радянської імперії.

Доля януковича

У той же час, кожен тиждень боїв на Донбасі посилює мобілізацію Заходу на боці Києва. Америка і Європа не тільки вводять проти Росії все більш серйозні санкції, а й поширюють сферу конфронтації на озброєння і навіть на юридичні битви. Не випадково Вашингтон саме зараз звинуватив Москву у порушенні угоди про заборону на використання ядерних ракет середнього радіусу дії, а арбітражний суд в Гаазі виніс безпрецедентний вердикт про виплату 50 мільярдів доларів колишнім акціонерам ЮКОСа.

Путінський режим спирається не лише на образ сильного лідера, але і на те, що він зміг після періоду єльцинського хаосу забезпечити принаймні частині суспільства відносний добробут. Тож у довгостроковій перспективі Кремль не може ігнорувати ізоляцію Росії та послаблення її економіки.

Однак продовження нинішньої стратегії в Україні несе в собі ще серйознішу загрозу для Путіна. Приближені до нього лакеї вже не приховують, що Путін з маніакальною силою боїться повторити долю віктора януковича, якому довелося втекти з Києва, або навіть Муаммара Каддафі, якого лінчував натовп розлючених лівійців.

Це, звичайно, дуже віддалена перспектива. Захід ніколи не наважиться бомбардувати Росію, як він зробив це з Лівією, а російський апарат безпеки набагато сильніший, аніж, той, що вдалося створити януковичу.

Поміж тим, складно уявити більш страшний сценарій для Путіна, ніж перетворення України у заможну інтегровану із Заходом демократію при одночасному падінні рівня життя у Росії. Приклад Києва в кінцевому підсумку може виявитися для росіян заразливим і змести путінську автократію. І у цьому криється основна причина того, чому Кремлю так важливо зупинити революцію на Майдані. Однак з кожним днем у нього залишається все менше коштів, аби це зробити.

Еджи Белецкий

Джерело: rp.pl