​Зеленський: звалити вину на суспільство

Є в українській історії достатньо красномовний факт, котрий дає характеристику усьому тому божевіллю, що нині відбувається в Україні. У 2010 році Вищий адмінсуд своїм рішенням узаконив те, що до того псевдополітики і так знали, проте не озвучували вголос: ВАСУ у своєму рішенні констатував, що передвиборча програма кандидата на пост президента України - це засіб агітації і аж ніяк не закон, тож брехати виборцю можна скільки завгодно. А виконувати обіцянки — не потрібно. Ну і, що взагалі пречудово для України, суд постановив, що «рішення остаточне і оскарженню не підлягає».

Щоправда, з тих пір усілякі дядьки і тітки, що на побігеньгах у олігархату, але котрих з політики і дустом не витравиш, почали говорити про якусь політичну відповідальність. Ну, от так, відповідально: зроблять дурнуваті морди і патякають про політичну відповідальність, коли, насправді, не завадила б адміністративна, а то й кримінальна, але ці два кодекси ті, хто узурпував владу, застосовують лише до суспільства. Для себе - лише політичну припускають.

А про яку політичну відповідальність мова, коли більш ніж 28 років одні і ті ж ситі морди комуністів та «справжніх господарників» сидять біля корита? Політична відповідальність, це - коли партія програє на виборах і ті, хто до її лав входив, вже ані до виконавчої гілки влади, ані до посад на бюджеті дотичності не мають.

Але хіба в Україні так? В Україні одні і ті самі люди, котрі вже накрали грошей з бюджету, або отримали їх через хабарі чи тендери для своїх фірм, або фірм родичів, створюють різні нові партії і, не обтяжуючись жодними ідеологічними поглядами, знову пхаються на вибори.

Звісно, хтось скаже: так нехай люди за цю партію не голосують! І, дійсно, чому б ні?

Насправді, в українських реаліях так статись не може, оскільки певна група людей, що вийшла з партійної номенклатури, а також їхні діти та онуки та представники правоохоронних структур, котрі всі разом зрослись з криміналом, - зацементувала себе у політиці та на певних державних посадах, а тому в країні все відбувається за іншими правилами, де, незважаючи на назву партії, система не направлена на зміну.

Якщо подивитись біографії більшості тих, хто назвав себе політиками (виключенням стануть деякі особи з партії «Батьківщина» та «Свобода»), вони поґвалтували списки усіх партій, які лишень були в українському парламенті понад 28 років. Звісно, що членство в партії - акт добровільний і людина може змінювати партійну приналежність. Однак, якби самі партії та не набирали до своїх лав тих осіб, котрі себе вже скомпрометували, ситуація була б ще якось кращою. Тим не менш: Порошенко, Аваков, Шуфрич, Вілкул, Кернес, Добкін та інші постійно крутилися і крутяться у владі, або біля неї. Порошенко взагалі усіх перевершив: почавши кар'єру у партії кума путіна Медведчука, він і в уряді януковича попрацював і став президентом, використовуючи патріотичне налаштування більшості населення.

А нинішні вибори у місцеві ради взагалі зашкалюють кількістю тупих і цинічних осіб, котрі пруться до рад начебто заради громадян. Найкрасномовніша ситуація у місті Суми, де родина директора ринку вирішила дати в кожну партію по кандидату. Адже так оригінально: розклади яйця по різних гніздах-партіям і - дерибань бюджет, а то й тендери отримуй. Головне: захистити сімейний бізнес. Але ви тільки уявіть, які непримиренні ідеологічні суперечки будуть між різними членами партії, що є членами одного сімейного клану. Це ж до мордобиття, чи не так?

Нинішні вибори достатньо відверто демонструють, що більшість тих, хто хоче балотуватись у депутати, де саме обрання не оплачується, зовсім не беруть на себе реальних зобов'язань по покращенню життя громад, але вони точно хочуть отримати важелі влади, які допоможуть їм у розвитку або власного бізнесу, або бізнесу спонсора.

Нині певні кандидати доводять громадам, що вони на альтруїстичних засадах бажають ремонтувати подвір'я, каналізації та вирішувати проблеми зі сміттям. І при цьому у більшості з них немає жодного уявлення про те, які повноваження у депутата районної, обласної чи міської рад. Та воно їм і не потрібно, бо вони ж до ради обираються не заради громади, а заради власного збагачення. Щоправда, вголос цього не констатують. Але не треба бути генієм, аби зрозуміти, що вчорашня повія, або син директора ринку, або дружина колишнього президента дуже переймаються затопленими дорогами у місті, або відсутністю гарячої води чи наявністю зависоких тарифів на ЖКХ. Воно їм не було цікаво раніше, а нині - і поготів.

Проте усі промови на загал, у більшості тих, хто при владі крутиться, або сидить на потоках, жодним чином не співпадають з їх реальними настроями та діями.

Та й Зеленський, як президент, просто віддав на відкуп усю перемогу тим, хто може купити місце в списку тієї чи іншої партії. Адже не секрет, що ще задовго до виборів місця у партіях були розкуплені різними групами впливу, або родичами осіб з цих груп. І ці люди не збирались і не збираються змінювати систему, бо при зміні правил у бік справжньої демократії та законності вони - вилітають в трубу, або можуть попасти під кримінальне провадження.

Але, що ще гірше, в певних областях владу віддали на відкуп мерзоті від Медведчука та колишньої партії регіонів, члени якої розлізлись по різних партіях. Дійшло до того, що, як написали в усіх ЗМІ, Штепа, котра повинна сидіти за гратами за зраду країни, і вбивця, колишній депутат парламенту Віктор Лозинський, якого засуджували до 15 років ув'язнення за умисне вбивство (але котрий, якимось дивом, тепер на волі, бо, напевно, було чим за неї заплатити), балотуються. Вона — на мера, а він - на пост керівника Підвисоцького ОТГ Голованівського району Кіровоградської області - глави об'єднаної територіальної громади, якраз недалечко від місця, де і сталося умисне вбивство.

А що Зеленський і слуги? А Зеленський - тепер вже на посаді президента грає дурника, котрий робить вигляд, що живе у паралельній реальності. Слоган партії «слуга народу» там де «корупція це — ти», промовисто говорить про те, що відповідальність за усі ті ганебні речі, котрі зробив Зеленський зі своїм шаленим принтером з країною, він бажає перекласти на плечі українців.

І от, що цікаво: він не лише демонструє своє бажання не нести відповідальності за розвал країни, він ще й, тримаючи українців, та й міжнародну спільноту, за ідіотів, зазначає, що біле - то чорне, і що прийняття закону про імпічмент, котрий насправді його унеможливлює, або закону про землю, що направлений на реалізацію відвертого рейдерства, - то досягнення. Як і перемир'я. Щоправда, британський журналіст, якому Зеленський давав інтерв'ю, достатньо відверто викрив подвійне і ганебне нутро українського блазня, коли легко зловив його на брехні про те ж перемир'я. Щоправда, він тоді у Зеленського не запитав: а як ви хочете закінчити те, що не розпочинали? Що, на умовах окупанта?

Однак відро холодної води від британця не привело українського комедіанта у кріслі президента до тями. Він і надалі робить все, що викликає огиду і несприйняття суспільства. І наступним його кроком стало оголошення опитування у день виборів.

Такий вчинок від особи, що назвалась гарантом Конституції, не міг не викликати потужного опору з боку усіх політичних сил в Україні, оскільки виходило, що Зеленський, відверто перевищуючи свої повноваження, і чудово про це знаючи, вирішив в чергове покласти на Конституцію, демонструючи при цьому ту саму поведінку, що і раніше, яку можна інтерпретувати лише як: «насправді мені не цікавий закон і твоя думка. Я виконую замовлення АО Зеленський і транснаціональних корпорацій, але по факту буду усім заявляти, що продаж і розвал країни, це - ти виборець. Навіть, коли ти - проти, але я - вже на троні, а тому мені - плювати, але винним будеш ти».

Деякі політичні експерти, все ще маючи надію на протверезіння Зеленського, роблять спробу говорити, що Зеленського тримають у теплій ванні і він чогось не розуміє. Однак його реакція на корупційні скандали з Єрмаком, новим генеральним прокурором, переслідування неугодних через силовиків та відверті оборудки в енергетиці, що наносять суттєвий збиток країні, доводять зовсім протилежне: він у курсі усього, що відбувається, та, засівши у крісло президента, йому сподобалось жити за державний кошт, а якщо йому добре, то на всіх інших він поклав, як на піаніно. Але відосік запише про те, що «ти щось вирішуєш», коли, насправді, на суспільну думку йому байдуже. Що він і демонструє.

Ліна ТИХА, «Конфлікти і закони»

Скріншот з мережі Facebook