​Як переписують історію

Ті, хто жив у пізньому СРСР, знали: дідусь Ленін – був добрим, ділився останнім. Сталін – виграв війну, Троцький – ворог більшовизму, а Котовський – герой. Багато було інформації, котру видавали за правду, і яку (зважаючи на те, що тих, хто знав реальну історію – майже не лишилось в живих і вони не могли цього заперечити) насаджували новим поколінням.

Проте СРСР – почив в обозі і на поверхню вийшла жахлива правда. І про те, як українські селяни давали спротив більшовикам, і як влаштовували червоним комуністам повстання. І як радянська влада, аби помститись українцям, влаштувала Голодомор, і справжня правда про ГУЛАГ, де катували, ґвалтували і знущались над людьми, і про «ворогів народу», серед яких виявилась велика кількість інтелігенції, акторів, письменників, і про те, що Котовський і Сталін – звичайні бандити, котрих радянська влада возвеличила і зробила «напівбогами».

А ще дізнались, що все, чого хотіла російська імперія – поділу влади між супер-державами, до числа яких радянська росія заносила і себе. І, між іншим, Сталін, свого часу, з американцями навіть місяць ділити хотів. Але в закритому суспільстві, яким був СРСР, людям розповідали інше. Ніхто не розказував громадянам, що СРСР у 1939-1940 провів анексію Карелії і Південної Фінляндії, що анексував Кенігсберг (нині - Калінінград), що провів анексію Курил (1945), що в Угорщині у 1956 році і у Чехословаччині у 1968 радянські війська тамтешні мешканці називали окупаційними і вимагали покинути країну. Радянським людям розказували інші «казки», адже маніпулювати і брехати було легше, адже свідки подій помирали, або їх знищували, а історичні події можна було перебріхувати.

У наш час, здавалося б, начебто не можливо якось перекрутити факти, адже інтернет дозволяє відслідковувати події. Проте нинішня українська влада, яка прийшла до владного олімпу на крові Небесної Сотні, перейняла механізм російської пропаганди, коли не говорить відвертої брехні людям, а спочатку дає напівправду, а потому починає до напівправди додавати велику кількість брехливих деталей, і події, які люди добре пам’ятають і які відбувались у них на очах, людям вже подають інакше, розраховуючи на те, що більшість у суспільстві і три роки тому не зовсім розібралась, що відбулось, а сьогодні їх вже можна обдурити, даючи не хронологію подій, а історіографію, викладену у трактуванні провладних писарчуків.

Паралельно нинішня влада, підмінюючи реальні факти та притягнені за вуха домисли, вводить цензуру, позбавляє громадян прав. І от що цікаво: як і влада радянських часів, починає створювати міфи, коли з відвертих бандитів з судимостями, які були засуджені за розбій, - робить героїв та політиків.

У засобах масової інформації ще нині можна знайти інформації про судимості Мосійчука, Дейдейя, Білецького, Ляшка, Рабіновича (який відбував покарання ще при СРСР за розкрадання державних коштів в особливо великих розмірах), Семенченка-Грішина. Проте маніпулювання у соціальних мережах та ЗМІ, що підконтрольні владі, одних називають бандитами, а про інших навіть не згадують.

А на гребні маніпуляцій проводять підміну понять, граючи на патріотизмі громадян і любові до України, коли, вводячи цензуру, розказують про необхідність контролю, але при цьому навіть не переймаючись діяльністю відверто пропагандистських каналів ТВ, господарі яких вочевидь працюють на окупанта – російську федерацію.

Демонструє влада й інші подвійні стандарти, коли наголошуючи на війні і на певних заборонах, при цьому не розриває дипломатичні стосунки з окупантом, не забороняє в Україні російський бізнес та банки, а сама збільшує з агресором товарообіг.

Маніпулювання з інформацією та переписуванням історії відбувається семимильними кроками. Ворогів держави, які шкодили національним інтересам країни, таких, як Медведчук, подають як переговорників та рятівників, тих, хто свідомо знищував патріотів, нагороджують медальками та призначають на посади. Коллаборанти вільно розповсюджують свою точку зору, а ті, котрих на Майдані називали зрадниками, нині, як, наприклад, Тараса Чорновола, що був радником при януковичі (напевно, через те, що всі знають, хто у Тараса був батько і який у нього був авторитет), тепер, не зважаючи на те, що син – зрадив батькові принципи, назвали представником Майдану. І це -доволі вправна маніпуляція, адже ті, хто знав про діяльність батька, можуть і повірити в революціонера Тараса.

І ось подібні підміни історичних реалій так само, як це робили за радянських часів, відбуваються і сьогодні. Свого часу Сталін придумав тактику: з фото, на яких він був сфотографований з тими, кого вважав ворогами, ці люди – прибирались. І з часом, наступні покоління, котрі народжувались вже при радянській владі, навіть і не здогадувались, що попервах Влади Рад Єжов і Троцький не були для Сталіна ворогами.

А існує ще фото з 1919 року, де Ленін з Крупською відкривають електростанцію в селі Кашино. Однак через пару десятків років з фотографії зникли майже всі жителі Кашино, а на відредагованій фотографії Ленін з дружиною стоять вже на тлі чорної стіни, бо «кулаки» з села Кашино усі були репресовані.

От і сьогоднішня влада, котра перейняла тактику саме радянського періоду роботи пропагандистської машини, проводить щось подібне, в надії, що в історії лишиться те, що підчистять. І люди не будуть згадувати про пакт Порошенко-Фірташа, забудуть про те, як ганебно Порошенка обзивали, коли він виліз на трактор, входячи в образ Леніна на броньовику, а також, як на річницю Революції Гідності кричали йому: ганьба. Тепер українцям промивають мозок, що Порошенко був серед лідерів Майдану (хоча і три лідери, які там були: Яценюк, Кличко та Тягнибок, і ті від людей отримували вигуки недовіри), але Порошенка серед них ніколи і не було, бо олігарх шкірою відчував і відчуває, як справді до нього ставляться українці.

Тож нині історикам і громадянам треба зберігати відео (а вони легко скачуються з YouTube), на яких видко правду. Хоча ФБР усі ці факти та відео – точно зберігає і не в Україні, а на серверах поза її межею, бо нинішні представники української влади, котрі виховані на правилах диктатури пролетаріату, використовують і їхні ж методи, а тому і будуть перекручувати факти: справжніх героїв називати ворогами, а зрадників, котрі винні у проливанні крові на Майдані, - почнуть називати лідерами Майдану. І все в надії, що розумні з країни виїдуть, або їх знищать, а ті, хто лишиться, не будуть перевіряти інформацію, а повірять в ТВ пропаганду, бо брехня, повторена тисячу разів, стає правдою.

І не дивно, що за весь постмайданний час влада не знайшла винних у побитті студентів на Майдані та винних у розстрілах людей. Не знайшла - бо не хоче їх шукати. А чого ще чекати від засновника партії регіонів, соратника по СДПу Медведчука (який є кумом путіна), та людиною, дружина котрого є донькою заступника міністра охорони здоров’я УРСР? Адже ті, хто жив у радянський період, чудово знають, що не партійного і неблагонадійного до родини високопосадовця СРСР не взяли б. Це саме стосується і нинішнього генерального прокурора, який сам сповідував соціалістичні лозунги, які вивчив ще у батька - першого секретаря Рівненського обкому КПСС.

І нащадків отаких комуністів, котрі знають, як правильно паплюжити історію і брехати людям – при владі нині багато. От вони і застосовують те, що всмоктали разом з комуністичною ідеологією, переписуючи реальні факти і підміняючи поняття. Бо все, до чого вони прагнуть, це – диктатура їхнього олігархату, досягнута методами диктатури пролетаріату…

Ліна ТИХА, «Конфлікти і закони»

Фотоколлаж «Конфликты и законы»